Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Письменник із покоління, що билося під Крутами

До 110-річного ювілею Валер’яна Підмогильного стали відомі нові факти з його біографії
4 лютого, 2011 - 00:00
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

У Дніпропетровську, на батьківщині видатного українського прозаїка й перекладача Валер’яна Підмогильного, до його 110-річного ювілею буде відкрито меморіальну дошку. З’явиться вона на будівлі Музею «Літературне Придніпров’я», де в роки громадянської війни знаходилася українська школа імені Івана Франка. Тут початкуючий письменник працював учителем, про що довгі роки не було відомо навіть дослідникам його біографії. Забуті сторінки життя одного з найталановитіших представників Розстріляного Відродження стали відомі завдяки пошукам дніпропетровського журналіста й краєзнавця Миколи Чабана. Про це він розповів «Дню» напередодні ювілею письменника.

— Музей «Літературне Придніпров’я», що розташований на центральному проспекті Дніпропетровська, відомий жителям нашого міста, перш за все, як «будинок Інзова». У цій старовинній будівлі, побудованій на початку ХІХ століття, була канцелярія, яка займалася поселеннями колоністів на півдні України. 1820 року в канцелярію генерала Інзова був відряджений із Петербурга російський поет Олександр Пушкін, який завинив перед самодержавством дошкульними епіграмами. І хоча за час свого недовгого перебування в Катеринославі він з’явився в канцелярії один-два рази, цей факт відзначений меморіальною дошкою на фасаді. За збігом обставин рівно через сто років з цією будівлею була пов’язана й доля Валер’яна Підмогильного.

— Що вам вдалося дізнатися про це?

— Як відомо, В. Підмогильний народився в селі Чаплі під Катеринославом, зараз це район Самари Дніпропетровська. Його батько був конторником у маєтку графа Воронцова-Дашкова. 1910 року Валер’яна відправили на навчання в Перше Катеринославське реальне училище. Тут він повинен був учитися сім років, переважно технічним дисциплінам. У стінах училища юний «реаліст» відчув потяг до художнього слова й став пробувати сили в літературі. У ці роки він відвідував історичний музей, де захоплено слухав видатного краєзнавця і знавця запорізької старожитності Дмитра Івановича Яворницького. Навесні 1917 року російськомовне реальне училище, яке Валеріан Підмогильний закінчив на «відмінно» за всіма дисциплінами, стало першою реальною школою з українською мовою навчання. Навчання продовжили ще на рік, щоб учні вивчили українську мову й літературу, історію та географію України, законознавство й інші предмети. У червні 1918 року, при гетьманові П. Скоропадському, Підмогильний знов отримує свідоцтво з відмінними оцінками, що давало йому право вступати до ВНЗ без іспитів. Варто сказати, що завдяки Скоропадському в Катеринославі був відкритий університет, де Валер’ян вчився спочатку на математичному, а потім — на юридичному факультеті. Проте навчання тривало недовго — в країні лютувала громадянська війна, влада змінювалася з калейдоскопічною швидкістю. Пізніше Підмогильний, із зрозумілих причин, неохоче розповідав про цей період життя, хоча відомо, що він був серед повстанців за часів Директорії. У спогадах Юрія Смолича є такий епізод, коли вони в Києві виявилися разом біля могили загиблих під Крутами. В. Підмогильний тоді сказав, що міг бути на їхньому місці, адже це його покоління.

— Що відомо про участь Підмогильного в національно-визвольній боротьбі?

— Цей період майже не досліджений, але в творах самого письменника події громадянської війни показані дуже достовірно. В. Підмогильний, напевно, був одним із перших, хто писав про рух Н. Махна. До речі, штаб Нестора Івановича в Катеринославі розташовувався в готелі «Асторія», за два кроки від школи, де трохи пізніше, 1920 року, викладав В. Підмогильний. Свідчення про це мені вдалося знайти в його листах до поета Трохима Романченка. Листи зберігаються у відділі рукописів Інституту ім. Шевченка НАН України в Києві. В українській школі №91 імені Івана Франка вчилася дочка Романченка — Олена. Але невідомим залишалося, де ж розташовувалася ця школа. І от у катеринославському журналі «Споживач» від 8 липня 1920 року мені вдалося знайти замітку, в якій розповідається про намір організувати в місті курси українознавства. З неї виходить, що школа імені Франка була «між Поштою й «Асторією». Обидві будівлі на центральному проспекті прекрасно збереглися, а між ними стоїть «будинок Інзова», де нині — Музей «Літературне Придніпров’я». Працюючи в школі імені Франка, Підмогильний писав оповідання. 1920 року в «Українському видавництві» в Січеславі вийшла його перша книга «Твори. Том 1». У одному з листів до Романченка молодий письменник повідомляє: «Передаю Вам свої останні твори: драматичний нарис «Смерть» і оповідання «В епідемічному бараці». Будь ласка, не загубіть їх, тому що у мене немає чернеток». Виходить, що початок яскравої письменницької долі пов’язаний із будівлею нинішнього музею. Дивний і символічний збіг обставин. Саме це й зумовило, що в центрі Дніпропетровська давно пора встановити меморіальну дошку нашому знаменитому землякові.

— Наскільки я пам’ятаю, такі пропозиції були ще десять років тому, коли відзначали 100-річний ювілей Валер’яна Підмогильного?

— Тоді пропонували встановити дошку на будівлі колишнього реального училища — нині одного з навчальних корпусів Дніпропетровського Національного університету. Дошка була виготовлена скульптором Володимиром Наконечним, але не вистачило грошей на її відливання. Пізніше, настільки я знаю, вона лежала на заводі, але сам скульптор недавно помер. Мою пропозицію встановити пам’ятний знак на будівлі Музею «Літературне Придніпров’я» багато хто зустрів схвально. Як співробітниками музею, так і добродійним фондом підприємця Олексія Лазько, який підтримує схожі проекти. Урочисте відкриття дошки заплановано на 16 лютого, а в день народження письменника — 2 лютого — в Музеї «Літературне Придніпров’я» відкриється ювілейна виставка, присвячена Валер’янові Підмогильному. Ще до 100-річчя письменника вдалося зібрати й видати книгу спогадів про нього. Мені пощастило розмовляти з багатьма людьми, які особисто знали Валер’яна Петровича. До речі, на Дніпропетровщині — в Синельниковському районі — й зараз живуть його далекі родичі.

Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ