Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Польоти «Космічних козаків»

Як розробка українських аматорів із дроном на повітряній кулі зацікавила Європу
11 липня, 2018 - 10:16

Київський завод «Хімволокно», де в 1970-х роках уперше в Радянському Союзі розробили випуск струн для тенісних та бадмінтонних ракеток, сьогодні не надто асоціюється з інноваціями. Він давно зупинений, сьогодні там орендують приміщення різні компанії. Серед них — Space Cossacks, або «Космічні козаки». Ця ініціатива починалась у 2010-х роках: програміст Дмитро Хмара, який зі школи захоплюється фантастикою, разом із друзями почав робити комікс про пригоди козаків у космосі. Потім команда аматорів вирішила створювати щось реальне. Проект, який уже став відомим, — автономна гібридна повітряна платформа, Unmanned hybrid air platform. По суті, це поєднання дрона та повітряної кулі. Розробка посіла перше місце на всеукраїнському етапі конкурсу ActInSpace від Європейського космічного агентства, наприкінці червня її представили у міжнародному фіналі у французькій Тулузі.

«Платформа влазить у цей маленький тубус діаметром 13 сантиметрів, заввишки 1,1 метра, — Дмитро показує розробку, спаковану у видовжений темний чохол. — Ось так наша установка їздила в Тулузу, вона дуже компактна. Це зручно для транспортування, бо усі думають — великий дирижабль, що з ним робити».

Дмитро раніше працював у Національному екологічному центрі України, координував там енергетичну програму. Цей інтерес відбився і на автономній гібридній повітряній платформі. Планується, що кінцевий прототип кулі буде покритий гнучкими сонячними батареями, щоб збільшити її автономність.

«Дню» Дмитро Хмара розповів, як аматори планують перетворити Space Cossacks із хобі на дорослу компанію, які аерокосмічні розробки сьогодні найцікавіші світу та чому Ілон Маск не мав би в Україні жодного шансу для своїх проектів. Нижче — його пряма мова.

КОМАНДА

— Я займаюсь програмуванням, мій партнер Олександр Лозінський закінчив Національний авіаційний університет, вивчав супутники, а сьогодні робить засоби захисту для військових і медиків — бачите, тут стоять його швейні машинки? Ось, до речі, його розробка — сумка для кулеметних патронів. Зазвичай ці патрони складають у залізні ящики, а він із колегами розробив сумки з міцної військової тканини, що значно полегшує конструкцію. Наче далеко від космосу, але якби не його досвід у швейній справі, ми ці кулі ніколи б не зробили. Також нам допомагає Тетяна Тимченко. Вона взяла на себе важкий сектор роботи — працює з маркетингом, потенційними покупцями.

Ми робимо новий крок, щоб перетворити хобі на компанію. Поки ми всі маємо свою роботу й у вільний від неї час займаємося цим. Коли беремо участь у конкурсах, то усі вихідні, вранці та ввечері, зайняті хобі. А зазвичай працюємо з цим тільки на вихідних і кілька годин у будні.

ІДЕЯ

— Дрони створили новий ринок. Ніхто не думав, що це зручно для відеозйомки, спостережень, агропромисловості. Дрони зайняли свою нішу, але вони мають кілька проблем. По-перше, вони не літають довго. Кожні 20 хвилин їх треба повертати назад і підзаряджати. Також вони не можуть підніматися високо, оскільки це затратно. Звичайний коптер тратить енергію на те, щоб висіти в повітрі. А повітряна куля витрачає енергію тільки на переміщення. Інша проблема — коптери шумлять. Навіть маленький коптер дзижчить, як жук, а великий взагалі чути за 300 метрів. Для відеозйомок це не завжди добре. Повітряна куля висить собі тихенько, нікого не турбує, і навіть якщо включається, щоб переміщатися горизонтально, то великі лопаті крутяться повільно й шуму майже не створюють.

Якось ми показали нашу ідею з кулею — нам сказали, що така штука згодилася б. Показали вдруге, побачили, що людям цікаво, що є ніші, які коптери поки не можуть зайняти, й у нас є шанс цим скористатися.

КУЛЯ

— Ми не хотіли робити кулю самі. Хотіли десь її замовити, але з’ясувалося, що немає де. Раніше можна було замовити в Росії та Білорусі, але сьогодні ситуація така, що не дуже співпрацюємо з цими країнами, тож довелося вчитися самим.

Куля робиться зі звичайної БОПП-плівки (популярний тип поліпропіленової плівки з високою міцністю. — Авт.). Ця плівка погано пропускає гази і металізована, що теж зменшує дифузію гелію, який і забезпечує підйомну силу. Плівка має кілька шарів, один із яких добре паяється. Коли тільки почали експериментувати, в нас пайка мала такий вигляд: ми зробили спеціальний паяльник із регульованою температурою, тестером виміряли температуру жала і потім водили по плівці, намагалися паяти. Але шов виходив нерівномірний. Ми виготовили на лазерному принтері форму, щоб через неї можна було робити рівний шов. Проте, наприклад, велику кулю треба паяти два дні, це дуже важко, багато браку. Потім ми купили верстат, який робить шов рівним, але виявилось, що на ньому важко працювати з довгими швами. Зараз у нас інший верстат, напівавтоматичний. Вставляємо туди плівку і запаюємо.

Також ми майже півтора року експериментували з плівками — он у нас два ящики стоять. Ця плівка доволі міцна, ми її надували. Єдина проблема — її не можна різати ножицями, тоді вона дуже легко рветься. Ми ріжемо плівку спеціальним паяльником. Беремо рулон, накладаємо на шаблон одного сегменту кулі і вирізаємо деталь. Є моделі на 18, 13 та 9 сегментів. Потім теж за шаблоном вирізаємо верх, місце, де сегменти сходяться. Після спаюємо частини.

«ПЕРЕМОГА НА УКРАЇНСЬКОМУ ЕТАПІ ACTINSPACE — ДИВО»

— Ми починали все з коміксу, де козаки запускають із повітряних кульок космічний корабель. Там у нас був коптер із повітряними кульками. Потім вирішили зробити його реальним. Отже, ми зробили коптер і думали, що, як на малюнку, прикріпимо зверху кулю. Виявилось, що це не працює, оскільки потужності моторів не вистачає, щоб керувати такою системою. Тоді ми зробили так, щоб куля була всередині, а гвинти, які керують, — по краях.

Також у нас була ракета, з нею ми 2016 року брали участь у чемпіонаті світу з ракетомоделювання, який відбувався під Львовом. Коптер просто привезли політати, і нас побачила компанія «Ноосфера». Вони сказали, що є класний конкурс Vernadsky Challenge (на ньому «змагаються» інженерні стартапи. — Ред.), запросили приходити туди з цією ідеєю. Ми зрозуміли, що на цей конкурс маємо зробити щось реальніше, почали шукати плівки, які тримають гелій. Не знайшли готовий матеріал, замовили спеціальну плівку в однієї компанії. Газ ця плівка тримала, але була одношарова і від того неміцна. Так ми спеціально для того конкурсу почали робити кулю, приїхали на конкурс, показали й вийшли в фінал. Потім нас запросили на конкурс Space Valley в Дніпрі, де ми теж стали фіналістами. Здивувалися, бо інші проекти були дуже сильні.

Не могли пропустити ActInSpace, там були класні проекти і багато знайомих. І коли ми порівнюємо українські команди на національному етапі і ті, які виступали в Тулузі, — то наші були доволі на рівні. Те, що ми виграли тут, — диво.

«РЕГУЛЮВАЛЬНИК» ДЛЯ ЛІТАЮЧИХ МАШИН

— На конкурсі в Тулузі було багато складних технічно проектів. Наприклад, у одних хлопців був такий: якщо у вас аварія в космосі або на дорозі, то робиться відеозйомка усіх деталей аварії, і потім ви в будь-який момент, як у фантастичних фільмах, можете прокрутити їх усі, щоб вони зібралися. Так ви можете побачити, які сили в кожну наносекунду часу діяли на, скажімо, супутник, що вибухнув, чи на машину в аварії.

Виграла, цілком очікувано, команда з Австралії. Треба, щоб твій проект був не тільки «вау!», а вирішував певну глобальну проблему. Команда-переможець почала з ролика з мультсеріалу «Футурама», де усе заполонили дрони і літаючі машини. Хлопці вирішили врегулювати проблему, коли незабаром усе небо буде в машинах, і запропонували глобальну систему, яка показує, де які літаючі об’єкти перебувають. Проект потужний із технічного боку і комерційно привабливий. Сьогодні цієї проблеми немає, але скоро вона з’явиться. Конкурсанти з Австралії вже побачили таку проблему і хочуть її розв’язувати.

«УСІМ, ЩО ПОВ’ЯЗАНЕ ІЗ КОСМОСОМ, У НАС МОЖЕ ЗАЙМАТИСЯ ТІЛЬКИ ДЕРЖАВА»

— На відміну від Європи, в Україні дуже важко впроваджувати аерокосмічні розробки. В нас таким проектам складно, оскільки немає людей, які можуть оцінити це з бізнесової точки зору. Технічно в нас вистачає спеціалістів, але зробити з хобі бізнес — проблема. В наших фахівців є досвід роботи з ІТ, у агропромисловості, нині дуже популярний фінтех, тобто стартапи в банківській галузі, стосовно криптовалют, ще щось, а аероспейс тільки починається, тільки з’являються люди, які цим цікавляться. За кордоном — у Америці, Європі — вже є інфраструктура для розвитку аероспейс-компаній.

Ба більше, в нас є прогалини в законодавстві. Усім, що пов’язане з космосом, можуть займатися тільки державні підприємства. І якщо ти зробив щось, що може використовуватися військовими, це може піти під їхній контроль. Сьогодні намагаються вирішувати такі питання, але поки все не прозоро і складно. Навіть із експериментами непросто — не зрозуміло, де є полігони, як на них вийти. Якщо вони військові, треба вирішувати це через Міністерство оборони. Якщо, наприклад, у Польщі або Сполучених Штатах ти хочеш запустити ракету чи ще щось, то пишеш заявку на сайті, отримуєш дозвіл і запускаєш, бо все врегульовано. В нас поки — ні.

До українських розробників звертаються фонди чи організації, сфокусовані на аерокосмічних стартапах, з Польщі, країн Балтії. Кажуть, наприклад, що їм треба до кінця року набрати п’ять космічних стартапів, пропонують співпрацю. Тож якщо ти хочеш підтримки — на Заході знайти її набагато легше.

«З ІНВЕСТОРАМИ ВСЕ КРАЩЕ, НІЖ СПОДІВАЛИСЯ»

— Наша установка створюється нашим же коштом. Ми порахували, що з квітня минулого року витратили ледь не 30 тисяч доларів відтоді, як почали все скуповувати, збирати, експериментувати. Плюс оренда, поїздки на події, багато роботи.

От щодо експериментів. Ми місяць шукали, як погнути алюміній для великої конструкції, а потім вирішили перейти на карбон і довго шукали, хто нам зробить потрібний матеріал. Трубочка з карбону важить вісім грамів. Алюмінієва, метр завдовжки, аналогічної жорсткості — 63 грами. А після того як ми з алюмінію перейшли на карбон, виявилось, що кулю можна робити в два з половиною рази меншою, — і вона літатиме з камерою, акумуляторами тощо. Також ми багато друкуємо на 3D-принтері. Усе це коштує недешево.

Потенційні інвестори приходять, ми ведемо перемовини. Поки інвестицій не отримали, але все набагато краще, ніж ми сподівались. От возили кульку до Європи, а тепер хочемо її вдосконалити й повезти до Сполучених Штатів. Знайшли спонсора, який може допомогти нам взяти участь у відомому фестивалі Burning Man.

ЗАПУСК

— Ще не виходило запустити платформу, але плануємо зробити це незабаром. Ось у нас готова одна куля, є друга, з якою їздили на конкурс, ще хочемо виготовити третю, яку й випробуємо на вулиці. Взагалі усі елементи конструкції ми вже випробували в приміщенні, вони працюють. Але тут немає вітру. І якщо ми хочемо, щоб конструкція літала, як дрон, треба привчати її до вулиці, тестувати.

ВИСОТА

— Коли піднімаєшся на висоту, треба збільшувати об’єм, щоб сила Архімеда, яка виштовхує вгору, була така сама. Стратостати, які піднімаються на висоту до 30 із чимось кілометрів, роздуваються в 40 разів. Ми не хочемо, щоб куля так збільшувалася, тому в нас поки ліміт — п’ять кілометрів. Але в прототипі, який ми дамо для тестування зацікавленим компаніям, плануємо зробити кулю для стратосфери, щоб вона піднімалася на висоту до 20 кілометрів. У такому є зацікавленість багатьох людей. От сьогодні популярно запускати супутники, щоб робити знімки з космосу, але це доволі дорого і не екологічно, бо витрачається дуже багато палива. А якщо на кулі піднятися на 20 кілометрів, можна отримати майже такі самі картинки, але значно дешевше та екологічніше. Тож розмова про атмосферні супутники дуже актуальна.

«БЕЗ ДОСЛІДЖЕНЬ КОСМОСУ, МОЖЛИВО, КОНФЛІКТІВ БУЛО Б ЗНАЧНО БІЛЬШЕ»

— Космос уже багато чим допоміг людству. Якби не космічні дослідження, ефективність вирощування їжі була б значно меншою. Ми б не знали про екологічні проблеми, якби не бачили з космосу, що, скажімо, тануть льодовики, а на певні регіони насувається посуха. Завдяки космічним дослідженням ми значно ефективніше використовуємо Землю, а відтак і життя стало значно краще. Ба більше, космічні дослідження дали змогу більше подорожувати. Нові технології у літаках, той самий GPS дасть можливість людям більше мандрувати, бачити інші країни, інших людей. Без цього, можливо, конфліктів побільшало.

Також у нас є проблеми з корисними копалинами. В телефоні міститься багато рідкоземельних металів, які, наприклад, є тільки в Африці або Китаї. В Африці йдуть війни, щоб добувати матеріали для нового iPhone. І цих металів стає все менше. Багато хто говорить, що вже за кілька років привезти астероїд з корисними копалинами буде дешевше, ніж добувати ці матеріали на Землі.

Людей стає більше, ріст населення відбувається з прискоренням. Кожен захоче iPhone, кожен захоче мати багато електроніки, а для цього потрібні ресурси, які Земля просто не в змозі дати. Без досліджень космосу ми не зможемо рухатися далі. Тому зараз багато хто — Сполучені Штати, Великобританія, Люксембург — вже ділять астероїди, вносять законодавчі акти, які регулюватимуть цей ринок.

Ще на Землі стає менше місця для життя, і людям потрібні нові території. Знов-таки — вихід у космосі. В нас немає іншого шляху розвитку.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments