Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

Про нову фiлософiю космічних досліджень

Своїм баченням ділиться член-кореспондент НАН України Олег Федоров
12 жовтня, 2018 - 11:16
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Із 2007 року Олег ФЕДОРОВ є директором Інституту космічних досліджень НАН України та ДКА України. У коментарях та інтерв’ю він часто наголошує, що Україна — космічна держава з чималим потенціалом. Проте у розмові з «Днем» на запитання, що нового Україна може запропонувати світу в сфері космічних досліджень, відповідає: «Відверто кажучи, небагато».

У вересні в Києві пройшов Перший український космічний форум, де обговорювали наукові досягнення і можливості співпраці з бізнесом. Перед тим уряд затвердив концепцію Загальнодержавної космічної програми на 2018 — 2022 роки. Це позитивний крок, хоча попереду чимало роботи з узгодження та затвердження власне програми.

Як зробити так, щоб вагомий потенціал приносив не менш вагомі результати, про можливості бізнесу в сфері космічних досліджень та міжнародні проекти, до яких залучено українських науковців, ми говорили з Олегом Федоровим. А почали з результатів нещодавнього форуму.

«МИ ШУКАЄМО НОВІ ФОРМИ СПІВПРАЦІ»

— По-перше, у рамках Форуму пройшла 18-та Українська конференція з космічних досліджень, — розповідає Олег Павлович. — Наш інститут щороку організовує цей захід, в якому беруть участь не менше 150 фахівців з України, а також іноземці. Із 2001 року ми робили це в Євпаторії, на базі Національного центру управління та випробувань космічних засобів, після анексії Криму організовували конференцію в Одесі. Зараз, до 100-річчя Національної академії наук, вирішили організувати космічний форум у Києві. Конференція академічна, на ній розглядаються здобутки вчених у рамках загальнодержавної космічної та академічних програм.

Також на форумі проводили ще одну, вже шосту, конференцію GEO-UA. Загалом вона була присвячена проекту ERA-PLANET, унікальному для України з точки зору масштабності та організації співпраці з європейською спільнотою.

На цих конференціях ми хотіли обговорити конкретні результати, особливо практичної спрямованості. Тому організували невелику виставку та бізнес-форум, щоб продемонструвати, що саме робить Академія разом із космічною галуззю. Зокрема, були представлені макети космічних апаратів для наукових досліджень розробки держпідприємства «Конструкторське бюро «Південне», новітні прилади та інформаційні технології.

Зараз ми шукаємо нові форми співпраці. Обставини змінилися кардинально: брак фінансування космічної діяльності загалом, космічної програми, Академії наук і, зрозуміло, нашого інституту. На жаль, визначилася тенденція поступового згортання космічної діяльності. Україна — космічна держава, але технологічний потенціал створений ще у радянські часи. Головне підприємство галузі — конструкторське бюро «Південне» — вийшло на міжнародні ринки і працює в основному на експорт, водночас ці здобутки базуються на минулому  потенціалі.

Саме тому на форумі ми обговорювали нові проекти — де є співпраця науки і виробництва, хоча поки не спостерігалося напливу інвесторів.

До речі, незабаром після форуму відбулося перше засідання Асоціації високотехнологічних підприємств «КОСМОС», в якому взяли участь близько 40 компаній та інститутів. Мета цього об’єднання — ставати не тільки об’єктом управління, а й суб’єктом. І ця подія, і форум — крок назустріч новим формам організації космічної діяльності.

«НИНІШНІЙ СТАН СПРАВ СЛІД ОЦІНИТИ ЯК КРИЗУ»

— Торік ви писали про фактичне припинення фінансування наукового космосу державою. Майбутня державна космічна програма охоплює 2018 — 2022 роки. Але — вже друга половина 2018-го. Як все це може вплинути на ефективність програми?

— Важко підібрати слова для характеристики поточного стану державного управління космічною діяльністю. Варто зазначити, що в минулі роки у нас було небагато відомств, які б викликали таку повагу, як Державне космічне агентство. Там були дуже поважні керівники — спочатку Володимир Горбулін, потім Олександр Негода, які стратегічно мислили, заклали основи перших космічних програм та управління галуззю. А потім все це поступово руйнувалося, зараз взагалі прийшло у незрозумілий стан. Протягом кожного з останніх трьох років змінювався голова Державного космічного агентства, обсяги та регулярність фінансування робіт унеможливлює виконання бодай мінімально необхідного. Щоб було зрозуміло, поточне фінансування програми в обсязі 80 мільйонів гривень — це бюджет дослідницького інституту, а не космічної галузі. І одна з ознак поточного стану — неспроможність розробити і затвердити космічну програму.

Але в країні існує космічна спільнота — потужна, активна і високоінтелектуальна. У нас є фахівці, які можуть створити  ракету-носій, космічний апарат, запустити його, управляти ним, отримувати інформацію — це потенціал, який не створюється за одне покоління. Таку спільноту треба підтримувати, бо це потрібно Україні. Але коли немає діючої програми, немає стратегічного бачення нашої ролі у космосі, а останній український супутник працював сім років тому, нинішній стан справ слід оцінити як кризу.

— Взагалі яка космічна програма нам потрібна?

— Відповім як людина, причетна до попередніх програм і розробленого проекту, оскільки входжу в робочу групу, яка надає пропозиції. У проекті програми присутні важливі й необхідні заходи, особливо першочергові — багато з них переносилися з минулих років внаслідок браку фінансування. Разом із тим розроблений проект не базується на  стратегічному баченні того, якою має бути космічна діяльність України. По суті, ми маємо сукупність пропозицій керівників підприємств, але не маємо моделі майбутнього.

Відповідаючи на ваше запитання, скажу, що потрібна програма, орієнтована на споживача, на розроблення нових технологій та входження до європейської спільноти. Щодо останнього додам власне відчуття: ми, як на вокзалі — поїзд дуже швидко рухається, а ми і не знаємо, вскочимо в нього чи ні.

На тлі нинішньої ситуації наукова спільнота намагається находити спільну мову з підприємствами космічної галузі, у першу чергу з держпідприємством «КБ «Південне», університетами, а також із новими гравцями — приватними компаніями, і працювати за іноземними грантами.

ПРО КОСМІЧНУ ПОЛІТИКУ

— Коли потенціал України як космічної держави нехтується, що від нього залишається? На чому зараз треба робити акцент?

— Сьогодні ми говоримо про нову парадигму космічної діяльності взагалі. Те, що ми робимо в космосі, має відповідати нашим національним інтересам — стосовно безпеки, економіки тощо.

У європейців є космічна політика. Вони розуміють, що не виживуть в існуючому світі без космічних технологій. Адже вони розмірковують так: ось ми робимо проекти зі спостереження Землі з космосу, тому що хочемо підвищити якість життя, забезпечити екологічний моніторинг і безпеку громадян. Тобто космічна діяльність підпорядкована суспільним інтересам й інтересам громадянина. А загалом все робиться для того, щоб не програти у технологічній гонці.

Нагальне питання — створення дієвої системи управління космічною діяльністю, саме діяльністю, а не тільки невеликим колом підприємств. Має змінитися філософія космічної діяльності та стратегія її розвитку, вони мають ґрунтуватися на сучасній парадигмі космічної діяльності. Все це легко сказати, та дуже важко виконати. Але надія є. Чому нас не перемогли? Бо є люди, які працюють. І в космічній галузі теж. Але треба, щоб у цієї «річки» було русло

У багатьох країн є космічна стратегія. Таку стратегію мають не тільки Сполучені Штати, Європа, Японія, а й Туреччина, В’єтнам, Польща, Естонія. Це стосується навіть країн, де немає космічної галузі. А чого хоче Україна? Отримати замовлення, вийти на зовнішні ринки? Це правильно. Але космічна держава з великим потенціалом не повинна обмежуватися потребами іноземних користувачів. Якщо не маєте власної стратегії, то стаєте об’єктом зовнішньої. У цих умовах космічна галузь в Україні скорочується — якщо раніше у ній працювало 50 тисяч осіб, то зараз близько 20 тисяч, те саме стосується науковців, отже, відбувається вимивання інтелектуального та виробничого потенціалу.

— А чи є якийсь позитив?

— Безумовно, є обнадійливі приклади. Наведу один — із близької мені діяльності нашого інституту. Закінчується підготовка наукового проекту «Іонасат-Мікро», запуск мікросупутника, виготовленого в КБ «Південне», заплановано на 2020 рік. Вперше Україна реалізує власний проект із власною науково-прикладною програмою за участю фахівців із Києва, Дніпра, Харкова, Львова. Крім того, залучені прилади болгарських та польських колег.

Ми сподіваємося, що цей проект матиме і наукове, і прикладне значення, оскільки він пов’язаний із визначенням катастрофічних явищ на Землі на основі вимірювань динамічних параметрів іоносферної плазми. Це стосується великої проблеми — дослідження та передбачення космічної погоди. Наш інститут займається різними аспектами теорії та практичних впроваджень цього чинника. Зокрема, алгоритми, розроблені в інституті, вже впроваджені і в європейських центрах космічної погоди. Ця робота має важливе значення для передбачення кризових ситуацій для наземних систем, особливо енергетичних, а також безпеки супутників. Отже, йдеться про практичну діяльність, яка вийшла з наукової.

«СЬОГОДНІ КОСМОС — ЦЕ НЕ ПРО КІЛЬКІСТЬ РАКЕТ...»

— В яких глобальних проектах бере участь Інститут космічних досліджень?

— Пріоритетним напрямом роботи є згаданий міжнародний проект ERA-PLANET, у рамках якого розробляються методології інформаційних технологій використання аерокосмічних даних для різних задач сталого розвитку. Ми багато років працювали за символічної вітчизняної підтримки та на замовлення Європейського космічного агентства, вирішили декілька задач для міжнародної спільноти і входимо у різні міжнародні дослідницькі інституції. Основний наш профіль — застосування космічних технологій для сільського господарства, оцінка агроресурсів. Зараз започатковано європейський проект створення дослідницького простору в цій сфері — European Research Area, зокрема ERA-PLANET. Ця програма може принести користь для моніторингу агроресурсів, виявлення забруднень, зокрема в Києві. Проект має кілька конкретних задач, нам потрібно вибудувати ланку від людей, які власне вимірюють показники, до управлінців, створити відповідні інформаційні технології. Це важка міждисциплінарна задача, і це класно, бо у результаті з’явиться спільна методична і нормативна база, яка допоможе використовувати дистанційні дані для досягнення цілей сталого розвитку. Проект охоплює майже всі європейські країни, і це дуже важливо з точки зору наших перспектив.

Згаданий проект є частиною всесвітньої ініціативи GEOSS, Global Earth Observation System of Systems (Глобальна система систем зі спостережень Землі. — Авт.), у другий десятилітній план якої входять майже сто держав. Ми як інститут входимо туди, але проект передбачає спільне фінансування, і зараз, на жаль, з українського боку є підтримка тільки від Академії наук.

Цей проект — характеристика сучасної космічної діяльності. Далеко позаду залишився демонстраційний етап, коли важливим вважали зафіксувати поодинокий ефект чи явище. Сучасний підхід — вмонтувати космічні спостереження у процес моніторингу довкілля.

Взагалі підхід до космосу і визначення, що таке космічна держава, зараз інакший, ніж десятиліття тому. Це не про кількість ракет, а про те, які національні завдання вирішуються космічними засобами. Не обов’язково це має стосуватися грошей — це і поліпшення управлінських рішень, і підвищення рівня безпеки. Ми боремося за те, щоб виникло таке розуміння. На щастя, є люди, які це розуміють, але вибудувати вертикаль від учених до урядовців — дуже складне завдання.

ПРО «СТРАТЕГІЮ ВИЖИВАННЯ» ІНСТИТУТУ

— А який бюджет Інституту космічних досліджень цього року?

— Щорічно від НАН України ми отримуємо за різними темами і програмами від семи до восьми мільйонів гривень. Цього вистачає для забезпечення 90 працівників інституту 70% номінальної заробітної плати та утримання приміщень. Отже, це біля межі виживання.

— І завдяки чому виживає інститут?

— У попередні роки основним замовником було Державне космічне агентство, але останні два роки в нас більше зацікавлені зарубіжні партнери.

До речі, наш інститут реалізував шість проектів у рамках європейських програм із досліджень та інновацій «РП-7» і «Горизонт 2020», можливо, це один із найкращих показників у академії. Проте в міжнародних проектах ми отримуємо не ті гроші, які можуть забезпечити весь інститут достойним фінансуванням. Тому втрачаємо кадри.


КИЇВ, 2016 РІК. ДОСЛІДНИК НАЗАРІЙ БЕНДАСЮК ПОКАЗУЄ ЖУРНАЛІСТУ «ДНЯ» ОДНУ З РОЗРОБОК ГРУПИ ЕНТУЗІАСТІВ КИЇВСЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ, ЯКІ СТВОРЮЮТЬ НАНОСУПУТНИКИ POLYITAN ФОРМАТУ CUBESAT. ЦЬОГО РОКУ КОМАНДУ ВИСУВАЮТЬ НА ДЕРЖАВНУ ПРЕМІЮ. САМ ПРОЕКТ ОЛЕГ ФЕДОРОВ НАЗИВАЄ «ПОКАЗОВИМ ПРИКЛАДОМ ТОГО, ЯК МОЖНА ДОСЯГНУТИ РЕЗУЛЬТАТУ ВСУПЕРЕЧ ОБСТАВИНАМ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»

Зрозуміло, що ми не можемо переключитися суто на комерційну діяльність, адже це призведе до втрати основної спеціалізації, а космічні дослідження не завжди виправдовуються одразу. Скажімо, космічна погода — це прикладна сфера, але замовником здебільшого є держава. Спостереження Землі з космосу комерціалізуються, але це складний і тривалий процес, в якому ми маємо певні успіхи.

«КРИЗА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — ПИТАННЯ НОМЕР ОДИН»

— Якщо повернутися до концепції космічної програми, які етапи треба пройти перед тим, як сама програма почне працювати?

— У концепції розписані основні напрями, завдання, а також обсяг фінансування. А проект космічної програми розроблений у Державному космічному агентстві, розісланий у міністерства і зараз узгоджується. Це потребує певного часу, і в кращому разі Кабмін має затвердити його у найближчі місяці, щоб завдання програми потрапили у кінцеву версію бюджету. Хоча від того, що передбачено у бюджеті, в минулу п’ятирічку ми отримали 30%. При формуванні бюджету на кожен рік Мінфін передбачає обсяги, які вважає за потрібне.

Отже, практика фінансування виключає можливість ефективної роботи. З прописаного у бюджеті, який є законом України, фактично виділено 30%. Це аналогічно тому, що я розробляю автомобіль і маю за кілька років про це звітувати, а дали грошей на два колеса і питають, де автомобіль. Отже, виходить так, наче ми витратили гроші на котлован, і потім нічого не збудували. Крім всього іншого, це розбещує працівників. Усі знають, що нічого не створюється, а за бюджетні гроші можна не відповідати.

Це один із проявів кризи державного управління, яка є питанням номер один у нашій космічній діяльності. Навіть не брак грошей, а відсутність ідеї, невідповідність завдань та обсягів і графіків фінансування. Така практика управління призводить до згортання космічної діяльності.

ПРО «НОВИЙ КОСМОС»

— Ви згадували, що є кілька десятків підприємств, чия діяльність зокрема пов’язана з космічними дослідженнями. За вашими оцінками, наскільки відрегульованим є законодавство, щоб залучати у сферу приватні компанії?

— Наразі існує ініціатива з розширення переліку підприємств, які мають право займатися космічною діяльністю, і Державне космічне агентство це підтримує.

Компанії, пов’язані зі сферою космічних досліджень, справді з’являються, особливо у сфері спостережень Землі. Це тільки початок. У західній літературі є термін «новий космос» — new space — і цей напрям нарощує потенціал. Є багато стартапів, нових ідей. Космічні дослідження — місячна програма, використання навколоземної орбіти для різних застосувань — це перспективно. Це новий тренд, навіть NASA виділяє гроші на новітні розробки малих приватних компаній. 

У нас зараз висувають на державну премію команду ентузіастів, які створили наносупутник формату CubeSat у КПІ. Коли вони починали, їх ніхто не підтримував, все було на ентузіазмі. Зараз уже краще, за допомоги керівництва вони знайшли гроші на запуск супутника. Це показовий приклад того, як можна досягнути результату всупереч обставинам.

— У майбутньому приватний бізнес може зайняти вагому нішу в космічній діяльності в Україні? От зараз усі захоплюються Ілоном Маском...

— Ілон Маск одержує 70% грошей від американського уряду. Так, він вкладає свої кошти, але також держава йому повірила, NASA замовляє у нього. Але взагалі те, що з’являються такі люди, — це дуже цікаво та є ознакою часу. Десять років тому такого роду приватної ініціативи не було зовсім. Водночас освоєння космосу не можливе без підтримки держави, ось чому важливим трендом сучасної космічної політики є приватно-державне партнерство.

«НЕ МОЖНА ВИБУДОВУВАТИ КОСМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ОРІЄНТУЮЧИСЬ НА ТЕ, ЩО ДОЗВОЛИЛИ»

— Кілька років тому у матеріалі «BBC Україна» зазначалось, що раніше не лише Україна, а й західні країни у деяких аспектах космічної діяльності покладалися на Росію. Наприклад, це стосується доставки вантажів на МКС. Як змінилася ситуація зараз?

— У міжнародній співпраці в космічній сфері є важлива обставина — партнери не вкладають гроші у розвиток високих технологій партнера, вони це роблять в інтересах власної економіки. Це стосується всіх партнерів, не винятком була і Росія. У період до початку агресії на сході України, коли ми мали дуже тісні відносини у космічній сфері, російські замовлення стосувалися виключно старих технологій, які замовити дешевше, ніж розробляти власні. Отже, орієнтація виключно на замовлення ззовні при нехтуванні власним технологічним розвитком веде до стагнації. Це треба розуміти й вибудовуючи свої відносини із західними партнерами.

У конкретних проектах є й політична складова, тому принципово важливо розвивати власні технології, а не обмежуватися тим, що замовлено сьогодні. Не можна вибудовувати свою структуру космічної діяльності, орієнтуючись на те, що нам дозволили.

Що стосується запитання про співпрацю з Росією, відповім про сектор космічних досліджень, про який маю уявлення. Після початку російської агресії ми припинили співробітництво за усіма проектами, які виконувалися за двостороннім договором про співробітництво. Це, зокрема, проект «РАДІОАСТРОН», в якому українська сторона оснащувала антенний комплекс у Євпаторії, проект спільних експериментів на російському сегменті МКС та декілька інших робіт. З огляду на поточну ситуацію, ми орієнтуємося на співпрацю за цими напрямами на європейських та деяких інших партнерів.

Щодо міжнародної спільноти, то показовим прикладом є нещодавня відмова РФ від участі у створенні навколомісячної платформи Lunar Gate, а також закінчення великого проекту на МКС. Наскільки я розумію, ці та інші рішення мають не тільки політичну складову, а виходять з реальної ситуації стану російських космічних технологій.

«ЧОМУ НАС НЕ ПЕРЕМОГЛИ? БО Є ЛЮДИ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ»

— Що, на вашу думку, ми можемо запропонувати світу нове?

— На жаль, небагато. Є ще технології, які замовляють у згаданих мною проектах, але що замовляють? Це здебільшого розробки минулих років. На щастя, космічні технології актуальні протягом десятиліть, тому, скажімо, вітчизняна ракета-носій «Зеніт» 1985 року розробки є відносно молодою і має перспективи для використання.

Мені здається, що пріоритетним підходом до наших космічних проектів на сучасному етапі є співпраця з іншими країнами. Досвід переговорів з іноземними партнерами свідчить про невеликий рівень інтересу до наших можливостей, але слід бути оптимістом і намагатися виробляти нові підходи до спільного втілення проектів. Що ми і намагаємося робити, готуючи проекти, які розглядалися на Першому українському космічному форумі.

— Якщо дивитись у майбутнє з поміркованим оптимізмом, якою ви би хотіли бачити космічну галузь України за десять років?

— Сподіваюся, завдяки організаційним і фінансовим заходам вдасться зберегти її. Перспективним слід вважати створення спільних науково-виробничих комплексів, націлених на нові проекти. Галузь має бути реформована, про що багато сказано, але недостатньо зроблено. Також нам необхідно увійти в масштабні європейські проекти, причому цю підготовку треба розпочинати «вже вчора». І конче необхідно вжити всіх заходів для залучення молоді, серед якої поки є ентузіасти, котрі хочуть працювати саме у цій сфері.

Нагальне питання — створення дієвої системи управління космічною діяльністю, саме діяльністю, а не тільки невеликим колом підприємств. Має змінитися філософія космічної діяльності та стратегія її розвитку, вони мають ґрунтуватися на сучасній парадигмі космічної діяльності. Все це легко сказати, та дуже важко виконати. Але надія є.

Чому нас не перемогли? Бо є люди, які працюють. І в космічній галузі теж. Але треба, щоб у цієї «річки» було русло.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments