Пирогов: «Зберегти не можна «закопати»

ПРОБЛЕМА НЕ МАТЕРІАЛЬНА, А ПОЛІТИЧНА

Публікація на офіційній сторінці чиновниці у Facebook з’явилася опівдні 31 січня. У ній, зокрема, йшлося про те, що комісія Національного музею-садиби М. І. Пирогова звернулася до Уряду з проханням надати дозвіл на ребальзамування тіла вченого. Ціна питання — 199 034 грн. «На ці кошти можна придбати, наприклад, — більше сотні упаковок препарату для лікування гострого лейкозу. Часто маємо запит від регіонів на цей препарат. Або інших ліків чи медичних засобів, що могли б допомогти багатьом пацієнтам, — пише Уляна Супрун. — Чи Микола Пирогов захотів би, щоб гроші, які можна використати на лікування живих людей, витрачалися на процедуру ребальзамування, яка вже не допоможе нікому? Чи в Україні у ХХІ столітті бюджетні кошти повинні витрачатись на подібні процедури? Як гадаєте?»

Для відповіді Уляна Супрун залишила лише два пункти — «лікування» або «ребальзамування». І якщо така постановка питання користувачів з інших областей просто здивувала, то вінничани одразу це назвали відвертою маніпуляцією, бо проблема не так матеріальна, як політична.

«Проблема не стільки в коштах — МОЗ такою собі дешевенькою маніпуляцією хоче просто зістрибнути з теми, бо питання Пирогова насправді потрібно вирішувати (і строки вже запізнені на рік як мінімум) на міждержавному рівні з Росією. А це дійсно проблема. Урядові не пристало просити Москву, віддати їй тіло Пирогова — теж ніхто не ризикне, — пише вінницький медіаекперт Юрій ПАРХОМЧУК, додаючи. — Усі технології ребальзамації запатентовані й доступні лише московському ВІЛАРу, тому всі попередні процедури й проводились там. Пирогова доставляли літаком. Спеціалісти Вінницького медуніверу у своїй лабораторії можуть проводити лише підтримувальні процедури в проміжку між плановими. Є ще один вихід — віддати тіло Пирогова Москві, вони давно цього хочуть. Питання — хто візьме на себе таку відповідальність і ризик сісти потім за статтею «зрада державних інтересів».

Нагадаємо, ще торік у вересні під час святкування 70-річчя Національного музею-садиби Миколи Пирогова його генеральний директор Петро Гунько у коментарі газеті «День» (публікація «Тіло Пирогова — заручник путінської агресії» у №162 ) наголошував, що тіло видатного медика потребує негайної планової ребальзамації, а в Міністерстві з дозволом на це зволікають: «...через війну ми не можемо ребальзамувати тіло Пирогова, бо спеціалізується на цій роботі науково-дослідний і навчально-методичний центр біомедичних технологій Всеросійського інституту лікарських та ароматичних рослин (ВІЛАР), який розташований у Москві. Наше профільне міністерство, до якого я писав десятки запитів, зволікає з дозволом і не рекомендує укладати контракт з країною-агресором. Що робити далі? Не знаємо. Чекаємо на мир, бо інакше втратимо Пирогова».

МУЗЕЙ ПИРОГОВА У ТУРИСТИЧНІЙ ТРІАДІ МІСТА

Чи збережемо Пирогова, чи «закопаємо» — вирішення цього питання Уляна Супрун переклала на користувачів соцмережі, запропонувавши до 5 лютого визначитися, куди направити гроші — на «лікування» або «ребальзамування» тіла вченого. Поки одні голосують, а інші обурюються таким протиставленням — «мертвого-живим», вінницькі краєзнавці підрахували, що за рахунок туристів, які відвідали музей, МОЗ отримує значно більше, аніж 200 тисяч гривень на рік. Нині вартість вхідного квитка для дорослих становить 100 гривень, а для студентів та школярів — 50. Автобуси з відвідувачами біля музею можна побачити мало не щодня.

«Музей Миколи Пирогова — чи не єдиний в Україні меморіальний комплекс, де зберігається забальзамоване тіло вченого, і це створює йому неабияку туристичну привабливість. Але варто наголосити на тому, що це не просто туристичний «інтерактив» — «подивись на мумію Пирогова», а досить серйозний науковий експеримент, який триває вже 137 років, та й сам музей слугує навчальною й історичною базою для медуніверситету. Першим набальзамував тіло Пирогова його учень — доктор Давид Виводцев. На сьогодні в літературі немає вказівок на те, хто перший подав думку про бальзамування тіла Миколи Пирогова. Утім, відомо, що одним з ініціаторів була дружина вченого Олександра Антонівна, яка, до речі, запитала про це дозволу у Святійшого Синоду. Сам Пирогов у своєму заповіті писав, щоб його залишили у Вишні, у його маєтку, — коментує директор Центру історії Вінниці Олександр ФЕДОРИШЕН. — Ініціатива в.о. міністра не зовсім зрозуміла, очевидно, що це питання дещо витісняється з площини охорони здоров’я, бо стосується культурної спадщини міста Вінниці та України загалом. І обирати між ліками для хворих та Пироговим — це нонсенс, бо я впевнений, що для обласного чи міського бюджету і громадських благодійників Вінниці — це не великі кошти, і вони їх нададуть, щоб зберегти Пирогова — я впевнений. Музей вченого входить до тріади найвизначніших об’єктів. Традиційно усі туристи міста відвідують Ставку Гітлера, світломузичний фонтан і Музей-садибу Пирогова, який приносить чималий прибуток для МОЗу. Тому, вибиваючи з-під ніг одну з таких цінностей національного значення, ми вибиває з-під ніг, умовно кажучи, туристичну логічність міста, бо як можна говорити про Вінницю без Пирогова».

«ЦЕ ПИТАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ ЧЕСТІ»

Щоб зберегти Пирогова у Вінниці, вінницькі медики готові ініціювати збір коштів. Кажуть, що це обов’язок пошани до основоположника військової хірургії.

«Микола Пирогов — великий хірург, прекрасний педагог і громадський діяч, за його працями досі навчаються лікарі та студенти, бо вони навіть через сто років не втратили своєї актуальності. Це частина медичного світу Вінниці. Для кожного медика нашого міста не тільки Микола Іванович у першу чергу асоціюється з медичним університетом, який носить його ім’я, і з музеєм, який слугує науково-практичною базою для навчання майбутніх лікарів. Пирогов — це святиня, без якої не може бути Вінниця. І зберегти її — питання корпоративної честі для кожного медика. Тому якщо постане питання збору коштів на ребальзамацію тіла вченого, я та, впевнений, чимало моїх колег, медичних працівників, перерахують гроші, хто скільки зможе, — каже головний лікар Подільського регіонального центру онкології Володимир ШАМРАЙ. — Але очевидно, питання не у фінансуванні, а більше політичне. Гадаю, вирішувати його треба не в площині публічного опитування, а за участі фахівців — у вузькому колі. Причому не лише представників МОЗу, а й експертів з Мінкультури, а також фахівців із Вінниці та Вінниччини, бо це наша культурна спадщина».

МУЗЕЙ СТАНЕ ВЛАСНІСТЮ ГРОМАДИ

Не забарилася відповідь на «ініціативу» міністра і від міського голови Вінниці Сергія МОРГУНОВА. Увечері того ж дня на своїй сторінці у Faсebook він запевнив, що кошти на ребальзамацію тіла Миколи Пирогова, що перебуває у вінницькому музеї, будуть знайдені: «Як взагалі так можна ставити питання: або ліки, або ребальзамування тіла засновника військово-польової хірургії?! Микола Іванович Пирогов — це наше національне надбання в історії світової медицини, — зреагував на допис урядовиці мер Вінниці. — Ми обговорювали це питання із головою Вінницької ОДА Валерієм Коровієм, який так само обурений позицією очільниці МОЗу, — і вирішили, що будемо ініціювати перед урядом питання передачі у спільну комунальну власність територіальних громад Національного музею-садиби М.І. Пирогова».

На реакцію вінничан оперативно відреагувала і сама Уляна Супрун, яка привітала прагнення місцевої влади прийняти музей Пирогова у комунальну власність, навіть подякувала всім учасникам дискусії за активність: «Спасибі всім, хто приєднався до цієї дискусії. Приємно вражена громадянською позицією вінничан. Добре, що люди цінують і підтримують музей і пам’ять про Пирогова, якого вважають засновником військової хірургії. Підтримую ініціативу Вінницької обласної та міської влади передати музей на місцевий рівень», — написала вона.

...Але це далеко не happy end, як дехто може подумати, бо перекласти з хворої голови на здорову питання фінансування ребальзамації Пирогова — це одне, а знайти науковців, які проведуть цю процедуру, — дещо інше. Більше того, передача Музею-садиби у власність громад Вінничини — процес тривалий і вимагає чимало погоджень, а ребальзамувати тіло вченого треба вже зараз.

ДОВІДКА «Дня»

Територію Музею-садиби було передано в загальнодержавну власність розпорядженням Вінницької обласної держадміністрації від 22 грудня 1995 року. Указом Президента України від 10 червня 1997 року він отримав статус національного, а за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 року — статус природоохоронного об’єкта.