Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Що краще для міста: крейсер-музей чи брухт?

Про долю миколаївської «України»
18 травня, 2012 - 00:00
КОРАБЛІ ОКЕАНСЬКОЇ ЗОНИ БУДУВАЛИ В МИКОЛАЄВІ Й ДО РЕВОЛЮЦІЇ. ДРЕДНОУТИ ТИПУ «ІМПЕРАТРИЦЯ МАРІЯ» ЦІЛКОМ КОНКУРЕНТНИЙ В 1915 — 1917 РОКАХ / ФОТО З САЙТА TSUSHIMA.ORG.RU
КОЛИШНІЙ КРЕЙСЕР «УКРАЇНА», ЯКИЙ НИНІ ІРЖАВІЄ БІЛЯ СТІНКИ ДЛЯ ДОБУДОВИ НА НАЙДАВНІШІЙ ВЕРФІ МИКОЛАЄВА / ФОТО З САЙТА SEVASTOPOL.RU.
МУЗЕЙ ПОБЛИЗУ ВАШИНГТОНА, ЯКИЙ РОЗМІЩЕНО В КОЛИШНІЙ БУДІВЛІ ТОРПЕДНОГО ЗАВОДУ НА РІЧЦІ ПОТОМАК. ТОДІ ПОДУМАВ: ЦЕ САМЕ ТЕ, ЩО МОЖЕ БУТИ РЕАЛІЗОВАНО В МИКОЛАЄВІ, ДЕ З ПОНАД 200 КМ БЕРЕГОВОЇ ЛІНІЇ В МЕЖІ МІСТА БІЛЬШЕ ПОЛОВИНИ ЗАЙМАЮТЬ ОБ’ЄКТИ КОЛИШНЬОГО РАДЯНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО СУДНОБУДУВАННЯ. ЦЕ МОЖЕ БУТИ ГРУПА МУЗЕЇВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ МОРЕГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ЛЮДИНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ / ФОТО З САЙТА AMERICANSTYLE.COM

Від доби радянського бойового кораблебудування в Миколаєві на різних суднобудівних заводах залишилися дві бойові одиниці. На Чорноморському суднобудівному заводі всю набережну для добудови займав новітній авіаносець «Варяг», а на заводі імені 61-го комунара — ракетний крейсер, четвертий із серії «Слава». Наприкінці 1990-х, якраз за декілька місяців до приєднання колонії Макао до комуністичного Китаю, тамтешня підставна фірма нібито для розваг купує миколаївський авіаносець за ціну брухту. Ракетний крейсер приблизно в ті ж роки перейменовують на «Україну», на ньому підіймають прапор і заселяють екіпаж. Готовність крейсера була в межах 97%, корабель до походу готовий, а ось до бою... Ракети головного калібру, призначені для ураження надводних цілей на відстані до 500 км, із Росії постачати незалежній Україні ніхто не мав наміру. Окрім іншого, корабель, явно наступального характеру, зовсім не вписувався в оборонну доктрину України. До того ж не можна забувати, що його проектували на початку (!) 70-х XX століття. Експлуатувати таке застаріле судно флотові, «затиснутому» у внутрішньому морі, — справа витратна.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Проект крейсерів типу «Слава», один із яких «застряг» у Миколаєві, було розроблено на початку 1770-х у рамках радянської військової доктрини на виведення флоту в океан. Потрібно сказати декілька слів про «батька» цієї стратегії — Сергія Горшкова. Народився в Кам’янці-Подільському, у сім’ї вчителів. Безперечно, везучий і талановитий штабний офіцер, він не командував кораблями з великим тоннажем. Перед війною пройшов курси командирів міноносців, але в той час цей корабель мав меншу водотоннажність, ніж сьогоднішній ракетний катер. Під час Великої Вітчизняної війни Горшков командував десантом 1941-го року під Одесою, Азовською флотилією, яка діяла в тилу німецьких сухопутних фронтів, Дунайською річковою флотилією. Анітрохи не применшуючи доблесті флотського начальника, зазначу, що психологія капітана маломірного судна різниться від психології командира крейсера чи лінкора. Або ти командуєш маленьким, швидким, але дерев’яним катером, або бака твого корабля не видно в тумані з містка — різниця є, і чимала.

Кораблі океанської зони будували в Миколаєві й до революції. Чого варті дредноути типу «Імператриця Марія», цілком конкурентні в 1915 — 1917 роках. Радянський флот до 1950-х експлуатував кораблі цієї серії під назвою «Красный Кавказ» і «Червона Україна». Їхні габарити й команда, до речі, навіть перевищували показники колишнього крейсера «Україна», який нині іржавіє біля стінки для добудови на найстарішій верфі Миколаєва.

У середині 1950-х Горшков став заступником, а потім і головкомом ВМФ і поклав край будівництву великих надводних кораблів. 1955 року в Миколаєві було порізано на брухт прямо на стапелі суперкрейсер «Сталін». Кораблебудівники тоді вперше заплакали.

Горшков став адептом підводного флоту. На довгі 25 років затяглося відставання радянського флоту в океанській зоні над водою. У той час і США завдяки старанням «батька єврейського підводного флоту» — адмірала Хаїма Ріковера — «пірнули» вглиб. Але передбачливо законсервували біля стінки свої лінкори на кшталт «Міссурі». Зазначу, що сьогодні ці гігантські кораблі реконструйовано, і вони служать у складі USnavy.

Крейсер у Миколаєві, який залишився від СРСР, має 16 шахт для стрільби вже знятими з виробництва ракетами, бойовим завданням яких було знищення великих надводних цілей. У натовській класифікації крейсери типу «Слава» називають убивцями авіаносців. Але проти яких авіаносців діятиме український крейсер?

Із приходом маршала Дмитра Устинова до управління радянським оборонним відомством військово-промислове лобі змогло «переконати» непоступливого старіючого комфлоту.

Потрібні були великі проекти, які змінюють інфраструктуру верфей і їхнє постачання, усе це давало червоним директорам величезний ресурс і вплив. В одному лише Миколаєві під нову серію авіаносців будували інститути, мікрорайони, готелі й летовища, вокзали й причальні стінки. І почалося гарячкове будівництво важких авіаносних крейсерів на зразок «Київ» у Миколаєві й атомних ракетних крейсерів типу «Кіров» у Ленінграді. Сьогодні в лавах залишилося по одному кораблеві кожного класу. Що сталося, адже в американців на бойовому чергуванні лінкор «Нью-Джерсі» 1946 року випуску?

Річ у тому, що радянський військовий флот, як і його передвісник — імператорський, не мали, мабуть, головного — заморських баз постачання. Недостатньо мати відважних моряків і досвідчених капітанів, потрібно, щоб кораблі в різних частинах світового океану мали гавані, де можна зробити невеликий ремонт, поповнити боєкомплект і запаси провізії, води, палива. Усього цього в радянського флоту не було, як і немає нині в російського, але є в американців. Так, усі їхні 11 авіаносців роками в морі, але команда змінюється, як за годинником, кожні чотири місяці, один екіпаж вирушає на відпочинок, другий — на службу, третій — на навчання.

КРЕЙСЕР ЯК ТОВАР

Що робити з «Україною»? У Російської Федерації є три аналогічні кораблі на кожному з флотів. Після конфлікту із Грузією, де брав участь головний корабель, нині флагман Чорноморського флоту — «Москва», прем’єр РФ відрядив на миколаївський завод експертів. Мовляв, погляньте, браття, що там з «Україною». Військово-морські фахівці з Білокам’яної декілька днів ретельно проводили ситуаційний аналіз корабля й зробили свій висновок. Попри те, що нинішній міністр оборони РФ минулої весни піднімався на палубу крейсера, уже знятого з обліку в українському флоті, ані він, ані жоден із російських політиків, які це вирішують, із того часу не висловлюються про необхідності для свого ВМФ цього корабля.

Українські міністри, кандидати в депутати й на посаду президента за 20 років не раз звертали увагу на цей корабель. Щось говорили, але в результаті до заводської набережної крейсер практично приварений намертво.

Питання про те, чи потрібний застарілий корабель російському флотові, має очевидну відповідь. Тоді хто зацікавлений утягнути український уряд до нібито угоди про його купівлю/передачу?

Буквальної відповіді наразі немає, але є гіпотези. Одна з них — це необхідно, щоб освоїти пристойне держзамовлення на модернізацію корабля та його озброєння не в своїй державі. «Ну, знаєте, адже там підступні «хохли» цю закарлюку робили... яка коштує так дорого — потрібно в них запитати». Скоріше за все, йдеться про банальну жадібність.

ЯСКРАВА ІДЕЯ

Декілька років тому миколаївський міський голова Володимир Чайка запропонував організувати на базі недобудованого крейсера «Україна» музей. Ідея яскрава, амбітна, тим більше що в Миколаєві 40 років працює прекрасний музей суднобудування й флоту, який із задоволенням готовий прийняти до своїх фондів такий експонат. Команду для музею-корабля можна абсолютно спокійно набрати тут же, у Миколаєві, з офіцерів-пенсіонерів флоту.

Наприклад, Бостон, який був весь напханий портами й верфями 200 років, сьогодні заповнений університетами, концертними залами, галереями й музеями і є своєрідним культурно-пізнавальним центром на березі Атлантики. Прикметно, що саме тут на вічній стоянці — корабель флоту США №1 «Конституція», що був єдиним бойовим кораблем північноамериканських штатів, які збунтувалися. Нині зі всіх штатів сюди їдуть туристи, везуть дітей і заповнюють численні ресторації й готелі. Без ідеї і її просування до Миколаєва не «потечуть» туристи і вже тим більше — інвестиції.

Але ідея виявилася незапитаною. Точніше, для її реалізації потрібно багато волі, щоб пересунути корабель на 300 метрів набережною Інгулу за акваторію режимного заводу. Де ви бачили в підпорядкуванні міністерства культури бойовий корабель? Ну і де взяти декілька мільйонів гривень на придбання фарби й наведення хваленого флотського ладу, щоб організувати зону відпочинку й освіти хоча б на палубі крейсера? Ось тут — головні проблеми.

Мандруючи США, я був і в музеї, недалеко від Вашингтона, який розміщено в колишньому заводі торпед на річці Потомак. Тоді подумав: це саме те, що може бути реалізовано в Миколаєві, де з понад 200 км більше половини берегової лінії в межі міста зайнято об’єктами колишнього радянського військового суднобудування. Це може бути група музеїв, пов’язаних із морегосподарською діяльністю людини від найдавніших часів до сьогодення.

Для Миколаєва, де за 200 років народилося більшість кораблів Чорноморського флоту й багато унікальних кораблів радянських ВМФ, це було б гідним заміщенням колись профільної діяльності. А головне — це відповідало б сучасній парадигмі розвитку міст як місць концентрованого передання інформації. Тут же можна було організувати проведення виставок і ярмарків яхтового й інших водних видів спорту, а також центрів підготовки персоналу як для проектування, так і для експлуатації суден. Повернути кораблебудування до центральної частини нашого міста буде рівносильним відродженню торпедного заводу на річці Потомак. Можна, але дорого й небезпечно.

Проте, гадаю, ідея міського голови Миколаєва В. Чайки найбільш прийнятна. Ось лише хто купуватиме корабель — музейний експонат — оптом чи вроздріб, покаже час.

До речі, із двох миколаївських авіаносців, куплених у російських військових (Київ, Мінськ), КНР зробила прекрасні військово-технічні музеї. Ну а той, що наприкінці 1990-х проводжали з Миколаєва із сльозами, дуже швидко став зразком для будівництва першого китайського авіаносця. Минулого літа переобладнаний «Варяг» вийшов у Південно-Китайське море в свій перший бойовий похід.

Ще один крейсер 1950-х років, збудований у Миколаєві, — легкий артилерійський «Кутузов», декілька років тому став на історичну вахту в бухті Новоросійська. Нещодавно, на початку передвиборчої кампанії, Володимир Путін виголошував яскраві патріотичні промови на борту цього корабля-музею.

Утилізація кораблів такого тоннажу й розміру, як в «України», — справа не лише складна, а й вельми витратна. За планової економіки це робили з неохотою. Крейсери заганяли в далекі бухти або відправляли на острів Нова Земля, кораблі меншого рангу використовували як мішені й топили врешті-решт у морі. Ще й через це використання корабля «Україна» як військово-морського музею — досить хороша й найбільш низькозатратна ідея. Усі інші способи використання цього уламку радянського флоту потребують геополітичної волі й значних бюджетів. За 20 років незалежності ні того, ні іншого не знайшлося!

В’ячеслав ГОЛОВЧЕНКО, корпункт «Дня» в Миколаєві
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ