«Син може постояти за себе. I за Україну»

Ця справа стала однією з найзакритіших серед інших справ «в’язнів Кремля». Киянина Валентина Вигівського так звана кримська самооборона затримала у вересні 2014 року в Сімферополі, куди він поїхав у приватних справах. Згодом у Москві чоловіка, який з дитинства захоплюється авіацією, звинуватили у шпигунстві й засудили до 11 років суворого режиму. Нині Валентин відбуває покарання у колонії в Кіровській області РФ.

Батько Валентина, Петро Вигівський, наполегливо бореться за сина. Він приходить майже на кожну акцію, присвячену українським політв’язням у Росії та Криму, вже знається на юридичних термінах, об’єднує зусилля з родичами інших «бранців Кремля». Напередодні 3 серпня, коли Валентину минає 34 роки, «День» розпитав Петра Степановича про те, що зараз відбувається з його сином, і про можливі шляхи допомоги. Далі — пряма мова Петра Вигівського.  

«СПІЛКУЄМОСЬ, ЯК ЗА НАПОЛЕОНА»

— У нас із сином два види зв’язку. Перший    — пошта, паперові листи, як іще за Наполеона. І часом він дзвонить по телефону — це не за графіком, а коли його приводять на телефонну станцію. Валентин перебуває  в одиночній камері, там нелегальних телефонів немає, і він може тільки робити заявки і дзвонити так.

Листи йдуть довго, місяць, може, й більше — що від нас, що до нас. Був період, коли листи притримували. Зараз йдуть нормально. Валентину передавали книжки, друзі пересилали одну чи дві бандеролі. Мабуть, пройшло більше року, але син їх досі не отримав. Зараз, якщо йому потрібна якась література, просто вирізаємо аркуші — 10, 20, 30 штук — складаємо їх у конверт і відправляємо як лист. В основному висилаємо технічні журнали — теж у конверті, як листи, і вони доходять.

«ДОБРЕ, ЩО РОСІЯ ПОГОДИЛАСЯ НА ЕКСТРАДИЦІЮ»

— Настрій Валентина — хоче додому. Весь час питає, які є зрушення у його справі, чи є домовленості щодо обміну, екстрадиції, що наша влада робить для його звільнення. А що я можу сказати? Процес екстрадиції пішов, але застопорився у Росії.

Екстрадиція — довгий процес. Я написав заяву, наше Міністерство юстиції виконало потрібні з його боку процедури, відправило документи до Росії. У РФ зреагували, за їхньою процедурою обробили ці документи, дали згоду на екстрадицію, переслали документи до України, тут пройшли певні процедури, і документи знов відправили до Росії. Тепер слово за Росією. Документи відправили до Росії у лютому, і відтоді  жодної інформації звідти немає. Але добре, що там погодилися на екстрадицію. Бо щодо Станіслава Клиха та Миколи Карпюка реакції немає, Олегу Сенцову в екстрадиції відмовили.

Ми готові до будь-якого шляху допомоги, екстрадиція — один із тих, який ми запустили і де є зрушення. Але якщо Валентина екстрадують до України, він має відсиджувати свій термін у нашій в’язниці.

Український консул Геннадій Брескаленко відвідує Валентина по змозі. Востаннє був там десь півтора місяця тому. У Кіровській області сидять три українці: крім Валентина, у Кірово-Чепецьку відбуває покарання Олександр Костенко, в іншому місті — один кримський татарин (Ферат Сайфуллаєв. — Ред.). Консул, коли їде туди, заїжджає одразу до трьох.

«СИН КАЖЕ, ЩО ЗВИК ДО КОЛОНІЇ»

— У Валентина є проблеми з зубами. У колонії лікувати їх не ризикує. Інші в’язні порадили, якщо є можливість, потерпіти, бо краще зробити все вдома. Були й інші проблеми, але поки син не скаржиться. Валентин ніколи не скаржиться ані на здоров’я, ані на умови утримання. Все зносить стоїчно.

Є кілька варіантів, чому син перебуває  в одиночній камері. Адвокату Іллі Новікову пояснили, що так його утримують у безпечному місці. Думаю, частина правди у цьому є. Бо якщо він йде на екстрадицію, мабуть, адміністрація колонії не хоче, щоб були якісь ексцеси. Тим більше, як сказали в адміністрації колонії, там сидять кримінальні елементи з «Лугандонії», тож не хочуть конфлікту між проросійськими і «бандерівцями». Бо в нас Валентин не буйний, але якщо його зачіпати, може постояти за себе. І за Україну.

Син каже, що вже звик. Після зими більше місяця сидів удвох із людиною, звинуваченою в екстремізмі. Потім сидів один, а останнім часом — знову зі ще однією людиною. Зимою в тих камерах було дуже холодно, майже нульова температура, і схоже на те, що зараз там триває  ремонт і одиночників ущільнюють. Тому й сидить удвох із хлопцем. Це краще, ніж одному — можна поговорити.

Валентин займається спортом, наскільки це дозволяє камера: присідає, відтискається, робить розтяжку, щоб підтримувати форму. Зробив «гантелі» з пляшок із водою. Читає багато. Щоправда, там бібліотека слабенька порівняно з Лефортовською тюрмою. Син пише нам, на які теми присилати літературу. Ми знаходимо потрібне в інтернеті, друкуємо і відправляємо до Кірово-Чепецька. Більше Валентина цікавить техніка. Намагаюсь описувати йому політичну ситуацію, але все так швидко змінюється, що поки лист дійде, інформація застаріла. Телевізора там немає, газети дістають, але нерегулярно.

«АДВОКАТ ПОРЕКОМЕНДУВАВ НЕ ПОДАВАТИ НА КАСАЦІЮ»

— На стадії слідства і в суді першої інстанції у Валентина були адвокати за призначенням, а в Апеляційному суді підключився Ілля Новіков, який супроводжує цю справу далі. Незабаром він має поїхати до Валентина, йому довго не давали дозвіл на відвідування.

Поки ми не зверталися до Європейського суду з прав людини, бо перед цим треба пройти стадію касації. Не подавали касаційну скаргу, адже, як сказав Ілля Новіков, ми у будь-якому випадку її програємо, а це останній шанс. Адвокат порекомендував нам приберегти цей шанс на випадок, коли у Росії почне мінятися політична ситуація.

«КОЖНУ ЦУКЕРКУ РОЗЛАМУЮТЬ НА ТРИ ЧАСТИНИ»

— Взагалі я пенсіонер. Але ж пенсії ні на що не вистачить, доводиться шукати підробітки. Одна передача сину дорівнює моїй пенсії, хоча вона вважається немаленькою, чорнобильська. Втім, передачу робили один раз, за допомогою Артура Абашева (член Громадської наглядової комісії Кіровської області. — Ред.). І її так перелопатили — кожну цукерку розламують на три частини! Тому вирішили, що краще відправляти Валентину гроші, а він сам купить собі ті ж самі цукерки в магазині на території колонії. Ціни там драконівські, десь удвічі більші, ніж у самому Кірові. Та в колонії їжа така, що без допомоги з волі вижити тяжко.

Ще треба постійно купляти форму і білизну. Форма, яку видають у колонії, витримує максимум місяць, а потім розлазиться по швах, тканина лопається. Сів невдало, і вона розлізлась. Або виправ раз — і вже не годиться. У магазині є форма з хорошої тканини, у ній можна ходити і рік. Білизну видають брудну чи всю в дірках, тому її теж треба купувати.

Тож допомога потрібна завжди. От уже підійшов час, коли можна їхати до Валентина на побачення. Дружина вже двічі їздила до колонії, загалом можна робити це тричі на рік. Збираємо кошти, бо це дорого, а ще й тарифи на комуналку піднялися. Думали наприкінці літа поїхати, але не встигаємо назбирати гроші.

«У ПРЕЗИДЕНТА НАС НЕ БАЧАТЬ. А АГЕЄВУ — БАЧАТЬ»

— Влада каже, що щось робить. Але що саме? Крім інформації про екстрадицію, нам нічого не говорять. Сподіваюся, щось рухається, але поки результатів не бачимо.

Зараз родичі «в’язнів Кремля» створили об’єднання. Бо раніше було так: я пішов до Ірини Геращенко (представниця України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи. — Ред.), через день — Клих Тамара Іванівна, потім ще хтось... Щодня ті самі питання, на які отримуємо ті ж самі відповіді. То ми створили об’єднання родичів «в’язнів Кремля», і просувати справу стало краще. Про нас знають, легше отримувати адекватні відповіді на наші запити. Днями з’явився вже 45-й політв’язень — 61-річного чоловіка засудили на 12 років (українцю Олексію Сизоновичу в Росії закидають незаконний перетин кордону і підготовку теракту у місті Каменськ-Шахтинський. — Ред.). Будемо шукати його родичів, щоб тримати ситуацію під контролем.

Ми робимо все, щоб наші діти швидше опинились удома. От влітку зловили російського диверсанта Агеєва, його мати приїздила до України, Адміністрація Президента на неї зреагувала. А на наші запити зустрітися з Президентом чи представниками його адміністрації ніяк не реагують уже понад півроку. Просимо зустрічі, але наше об’єднання просто не бачать. А Агеєву бачать. Та все ж добре, що вона приїхала, що зустрілась із мамою Станіслава Клиха.

«ВІД СБУ З НАМИ СПІЛКУЮТЬСЯ «ГРОМОВІДВОДИ»

— Я розумію, що від наших мало що залежить. Але у нас, в об’єднання родичів політв’язнів, є пропозиція, що можна зробити. Ми просили СБУ дати нам прізвища росіян, ФСБшників, які в Україні сидять засуджені, щоб ми могли зв’язатися з їхніми батьками. Тоді ми б піднімали хвилю з їхнього боку, а вони — у Росії. Думаю, це зрушило би з місця обміни. Та СБУ дуже не хоче давати нам ці координати. Розумію, це щодо тих, по кому ще триває слідство. Але якщо воно закінчено   — чому ховати цих людей? Навпаки, треба про них розповідати, щоб світ знав — є такі росіяни в Україні, вони робили те-то й те-то, за те-то засуджені, і їх можна поміняти на українців. А то наче українці в Росії є, а росіян в Україні немає — хоча, певно, їх не менше. Знаю, що російські органи влади подавали до України запити на росіян, які їх цікавлять. Це важливий акцент.

Взагалі десь раз на два-три місяці ми, родичі політв’язнів, зустрічаємось із представниками влади. Від Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції тощо приходять нормальні люди. А від СБУ такі, яких називаю «громовідводами»: такий прийшов, послухав, сказав, що нічого не вирішує, і пішов.

«ПОШТА КОЛОНІЇ ПРАЦЮЄ НА ВАЛЕНТИНА»

— Люди можуть писати Валентину. Що більше — то краще. Буває, він отримує дуже багато листів, а буває — ні. Казав, що в основному пошта колонії працює на нього. Понад половина листів у колонію приходить до нього. Тож надсилайте листи, листівки з різними місцевостями України. Тільки пишіть російською мовою.

***

Адреса, за якою треба писати Валентину Вигівському: ФКУ ИК-11 УФСИН России по Кировской области, пос. Утробино, Кировская обл., Россия, 613040, Выговский Валентин Петрович, 1983 г. р. Листи мають бути політично нейтральними.

Щоб підтримати родину політв’язня, можна перевести кошти на рахунок Петра Вигівського. Номер картки «ПриватБанку»: 4149 4378 5916 4624.