Урок арабської

Серед різноманітності до ступних в Україні підручників іноземних мов з’явилася примітна книга: підручник арабської, складений професором Атефом А. Амером. Особливість книги у тому, що її написано застосовно до англійської та української мов. До сьогоднішнього дня студенти, які вивчали арабську мову, користувалися переважно російськими посібниками. Створення цього підручника було одним із завдань пана Амера — вченого, якого на роботу до Києва відправив Єгипетський фонд технічної співпраці з країнами СНД, ісламськими, європейськими та країнами, які нещодавно здобули незалежність. Ця організація, крім технічної співпраці, займається також поширенням арабської мови, культурного впливу Єгипту. Доктор Атеф Амер чотири з половиною роки прожив у нашій країні, викладав у Київському міжнародному унiверситетi (МIЛП), співпрацював з Києво-Могилянською академією. Закінчуючи свою місію в Україні, професор Амер — відомий учений, автор підручників з арабської мови, які витримали півтора десятка видань, а також поет, який тепер присвячує свої вірші й Україні, погодився відповісти на запитання кореспондента «Дня».

— Якими були основні завдання вашого перебування в Україні?

— Головним завданням була підготовка викладачів арабської мови, якими, на моє переконання, мають бути українці. На жаль, раніше викладачi арабської у Києві були не досить кваліфіковані. Деякі не мали профільної освіти — наприклад, були інженерам.

Другим завданням було створення книги. Слід відзначити, що вона навчає літературній арабській. Саме її потрібно вивчати, оскільки арабські країни розмовляють різними діалектами, але літературну мову розуміють усі.

Сьогодні я зайнятий наступним проектом — пишу книгу про теорію і практику перекладу з арабської. Сподіваюся, з нею ознайомляться й українські фахівці.

— Що знають в Єгипті про Україну?

— У Єгипті добре ставилися до Радянського Союзу. СРСР був для єгиптян другом, тому наш народ вважає своїм другом й Україну.

— У Радянському Союзі була одна універсальна «мова дружби» — російська, вона і сьогодні зрозуміла дуже багатьом. А ви створили підручник арабської застосовно до англійської та української…

— Підручники арабської застосовно до російської, які використовують в Україні (мій підручник — перший з україномовними поясненнями правил, перекладами слів і текстів) багато в чому застаріли. Я зауважив, що студенти, які навчаються за ними, як правило, знають лише класичні граматичні правила, але зовсім не можуть вести дискусію.

Офіційна мова України — українська. Тому мій підручник написано застосовно до неї. А англійську мову я використав, по-перше, тому, що вона універсальна, а по-друге, завдяки своїй простій граматиці вона допоможе зрозуміти матеріал тим, хто використовує книгу, не дуже добре знаючи українську чи арабську.

Люди, які допомагали мені у створенні підручника, — професор Роман Вертельник і пані Наталія Дзюбишина-Мельник — прекрасні фахівці з української мови. Вони занесли до текстів і слова, що належать до її діалектів. Отже, студенти, наприклад, із Західної України, знайдуть у книзі знайомі мовні звороти.

— Арабською мовою розмовляють кiлькасот мільйонів чоловік, проте у ній існує безліч діалектів, та й у важливих політичних питаннях арабські країни неодноразово опинилися по різні сторони. Чи можна сьогодні говорити про єдність арабського світу?

— Літературна мова об’єднує всіх арабів, вона зрозуміла всім. Об’єднують нас також культура і релігія. А відмінність курсів урядів не настільки важлива.

Сьогодні головне завдання для арабів — це мир і процвітання. Єгипет — найбільша арабська країна — завжди закликає до миру, виступає посередником між Палестиною й Ізраїлем. Сподіватимемося, що наші надії на мир здійсняться. Необхідно також, щоб у всіх арабських країн була єдина позиція.

— Іврит належить до тієї самої сім’ї мов, що й арабська — семіто-хамітської. Коли ж євреї й араби порозуміються?

— Слова «шалом» і «салам» не потребують перекладу. Спільна мова у нас справді є. Сподіватимемося, що у найближчому майбутньому буде й мир. Сьогодні євреї й араби переживають кризу довіри. Ми — двоюрідні брати, а між двоюрідними братами, на жаль, часто не буває довіри.

— Але криза довіри — не причина висаджувати себе у повітря, вбиваючи інших. Ви не вважаєте, що сьогодні набуває загрозливих масштабів певний психологічний синдром — синдром шахiдів?

— Синдрому немає. Єгипет найбільше воював із Ізраїлем, але потім наші країни підписали мирний договір, сьогодні в Ізраїлі працює єгипетське посольство, ізраїльське посольство у Каїрі, між нами нормальні відносини. Крім того, Єгипет вiдiграє роль посередника на палестино-ізраїльських переговорах. Приклад моєї країни показує, що подолати ворожнечу можна. Звичайно, причини того, що відбувається на Близькому Сході, не тільки у кризі довіри. Людей багато років виганяли з їхньої землі. Палестинці хочуть отримати право на самовизначення.

— Які враження залишилися у вас про Україну?

— В Україні прекрасна природа і дуже вродливі жінки. Український народ дуже добрий. У Києві я бачив багато немолодих людей, які наполегливо продовжують працювати. Працьовитість вашого народу я пам’ятатиму і поважатиму завжди.