Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж
Станіслав Лем, польський письменник-фантаст

Успішні люди змінюються самі

16 червня, 2010 - 00:00
ЮНОНА ІЛЬЇНА
«ВИБІР» / ФОТО АНДРІЯ НЕСТЕРЕНКА
Початок на 1-ій ШПАЛЬТІ

Психологічна модель успішності залежить від культурної моделі, домінуючої у суспільстві (чи в прямому вигляді, як наслідування, чи в антагоністичному — «не так» векторі), це і стандарти успіху, критерії оцінки, тощо. Інтелектуальні моделі (успішності також), формуються за певним алгоритмом: від духовних цілей нації, суспільства, до повсякденних проявів людини. На цей процес потрібні десятиліття, а у випадку ланцюга змін, що відбувається у нашому суспільстві, цей процес може тривати століття. Аби прискорити його, ми створили синтезований нами алгоритм формування психологічної моделі успішності: від країни — до людини «Психологічна платформа індивідуальної моделі успіху»...

Але не всі люди мають психологічний потенціал для безпосереднього впливу на перетворення моделей суспільства, тож у нашому дослідженні ми виділили три рівні, так би мовити масштабу, успішності. Перший рівень — це «я-рівень», він має два підрівні: позитивний та негативний (позитивний до 80%, негативний до 5%). Це успіх у масштабі власного життя, без визнання цього успіху широким контекстом. Другий рівень — «контекст-рівень» (до 12%). Йдеться про успішну самореалізацію в масштабі галузі (метафора «вчитель, майстер для певної групи»). Третій рівень — макрорівень (до 3% населення). Вплив на суспільство на рівні країни, світу. Метафора — «той, хто змінює історію».

— Чому так мало людей хочуть або можуть бути успішними?

— Наші респонденти вважають: як плюс, успіх супроводжує задоволення, а як мінус — заздрість будь-якого кольору, недоброзичливе ставлення близьких і далеких. Популярними є розповіді чи перебільшення негативу — легенди про нечесний шлях успіху, також люди вважають, що за успіх доведеться платити самотністю. Ми опитували людей успішних і неуспішних (і бездомних, і тих, хто має мільйонні статки). І ті й інші кажуть, що успіху може досягти кожна людина, все залежить від бажання.

Більшість людей не хоче, тому що вважає, що розплата за успіх буде набагато більшою ніж задоволення. Це просте пояснення. Мої колеги-науковці, сподіваюсь, дозволять мені це спрощення — тому що за бажанням-небажанням лежить складний психологічний механізм. Також, до успішних людей у нас ставляться неоднозначно: в очі поважають, а позаочі кажуть, що все це — везіння, а не робота. Це підтвердилось і коли ми аналізували наукову літературу, опитали кілька десятків тисяч людей (опитування триватиме до 2011 року), опрацювали понад 600 біографій від стародавніх часів до сьогодні й бачимо, що з одного боку тема успішності є дуже привабливою, а з іншого — часто-густо роботи на цю тему — езотеричні, ненаукові. В довірливих людей через те складається враження, що успіх — це якась магія, а в людей логічного складу мислення викликає відразу, бо зрозуміло, що ці факти — не перевірені.

У нас є архетипічне неприйняття успішності, немає власної культури успіху. Якщо взяти дослідження, то ще з 1654 року, коли почалися винищення чи перетягнення в інші країни українських пасіонаріїв (лідерів, людей, які ведуть за собою), у нас немає власної АКТИВНОЇ ментальної моделі успішності. Наша модель, на жаль, — копіювання та пристосування. Ми не знаємо, що для нас є успіхом, ми починаємо копіювати моделі, а оскільки ми не розуміємо їх, то поєднуємо їх між собою так, що вони конфліктують. І коли в нас немає проекту результату: чого чекати на виході, — то ми не можемо того досягти, не можемо скоординувати свої дії. Причому дуже часто є заміна поняття успіху щастям в нашому суспільстві, а це не так.

Якщо спрощено — то є чотири моделі успіху: американська (культ успіху — досягнення матеріальних цінностей), німецька (роби все планово, ефективно й буде все добре), східна (твоє сьогодення — це база для завтра, тому терпи сьогодні — буде краще потім) і слов’янська (коли на перший план виступає моральність, людські цінності, духовність, по трупах іти ми не хочемо). У кожній моделі повинні бути чіткі критерії та зрозумілий результат. Яку модель наслідує наше суспільство?

У нас немає поняття, що таке успішна людина і що таке успішна нація. Зараз читаю праці В. Черчілля та У. Ліпмана, відомого журналіста, який ввів поняття «псевдосвіту». Згідно з їхніми теоріями, якщо дуже спростити формули щодо успішних держави, то це: декілька поколінь, є очікуваний результат + якого хоче правляча верхівка і + той результат є ефективним. Тобто плата за результат дорівнює масштабу результату. Це і є три критерії успішної держави: перший — тривалість результатів (декілька поколінь), другий — результативність (очікувані економічні, соціальні, фінансові результати) і третій — ефективність (коли результат вартий затрачених зусиль). Згадайте мою таблицю про алгоритм: міфи про успіх людям хтось вкладав у голови. Причини такого ставлення до успіху в тому, що люди не мають часу думати про свій успіх. У них є час на виживання й немає культури замислитись про якість, через те у багатьох є час на скарги, а не на зміни у власному житті. Не кажу, що це легко — зміни. Але єдиний шлях до успіху — вийти за рамки неробочого сценарію.

— Цікаво було б почути про індивідуальні особливості успіху...

— Ми їх називаємо психологічними координатами. Успіх безпосередньо пов’язаний із комунікацією, є гендерні відмінності, базові філософські платформи та крос-культурні відмінності. Одні займають позицію, що «Мені повезло», інші вважають, що «Я — це і є мій інструмент, це і є мій успіх». Обидва ці локуси мають свою аудиторію. Якщо ми говоримо про мета-рівень успішності, то на нього виходять лише люди «я — є мій успіх». На рівень успіху сім’ї виходять «мені пощастило».

Гендерні особливості успішності такі. Українські жінки сумніваються: чи потрібно, чи зараз, чи не буде це жертвою: вони мислять категоріями «або — або». Вони не розуміють, що успіх — це «і — і». І самореалізація, і діти, і кохання, і щаслива родина. В результаті сумнівів наша жінка може пройти точку неповернення, коли вже пізно. А в чоловіків є проблема з успіхом тоді, коли він живе не своє життя, коли модель успішності обрав не він, коли порівнює себе з іншими. Чоловікам — табу порівнювати себе з іншими.

Ми маємо п’ять критеріїв, за якими кожна людина може замірити свою успішність. Перший — це здатність змінювати поведінку (вчитися). Взагалі в людини близько 98% поведінки автоматичні (це стосується всіх людей). Ми дуже стереотипно живемо: як 10 років тому, так і сьогодні. Ця структурованість є успішною, доки структура працює, доки зовнішнє середовище є сталим. Але коли змінилася ситуація, то я вже не такий успішний. Людина успішна тоді, коли вона може керувати цим — деякі неробочі механізми віднаходити й змінювати (на це й направлена наша модель). Успіх — це вийти за рамки сценарію, за межі автоматизму. Але важливо розуміти куди виходити.

Наступний критерій — стан здоров’я. Тобто чи вміє людина підтримувати стан здоров’я на тому рівні, якого їй вистачає для життя. Третій — здатність досягати необхідного для мене (а не для мами, тата, інших) фінансовий рівень. Четвертий — базовий емоційний стан. Дуже простий приклад: із яким настроєм людина просинається і засинає. Дуже важливо, коли їй вистачає енергії на все, що вона робить у житті. В цьому сенсі вона є успішною. П’ятий — комунікації, тобто, здатність установлювати контакти і їх підтримувати.

Якщо людина має позитивну динаміку (зріст від року до року) по трьох і більше критеріях, то вона — успішна людина. Рівень успіху — вимірюється контекстом — родиною, галуззю, країною. На рівні родини, наприклад, добре заробляти 2000 грн., а у компанії найвища 10000 грн., а на рівні держави, цей рівень — мільйони доходів.

— Як формується розумова, ментальна модель?

— Ментальна модель успішності людини формується у сім’ї. Є індивідуальні задатки: певні зв’язки між потенціалом людини та її рівнем успіху. За результатами опитування маємо: є три методи сприйняття дійсності, які приводять чи не приводять до успішності. Перший — конформний (більшість): те, що більшість вважає за норму і є нормою, тож і мені слід слідувати тій моделі. Суть — копіюй і буде все нормально. Другий — опозиційний метод. Він насправді теж є конформним, але в антагоністичному плані. Тобто те, що більшість вважає за норму, апріорі не є нормою, тож я буду проти. Він ідентичний із першим за моделлю, але зі знаком «-». І є креативний метод сприйняття дійсності: так є ситуація, є норми, але я не можу використати ці норми, потрібні інші — і я створю нові норми! Щоб вийти на цей рівень, людині потрібні певні психологічні компетенції: як висока самомотивація діяльності, ціннісні фактори, певні когнітивні здатності (людина повинна вміти інтерпретувати та структурувати діяльність, конструювати власну реальність, повинні бути робочі адекватні механізми самооцінювання та самокорекції). Тобто не щоб мене хтось коректував, а щоб я, роблячи помилку, сама коректувала себе. Особливо в поведінковому профілі: це активність (розумова), глобальне мислення, здатність знайти робоче рішення, а не ідеальне (перфекціоністи рідше досягають успіху через пошук ідеальних рішень та втрату часу — зараз). У нас таких людей 2%, нормою є близько 5%.

Зараз успіх можливий у будь-якому методі сприйняття. Але має свою специфіку: креативний метод має довгострокові результати. Натомість конформні та опозиційні методи видають короткий та середній термін. Успішна людина має йти третім шляхом — «я творю свою модель». Багато людей не виходить на цей рівень, вони живуть у своїй традиції. Це не погано й не добре, це так є, але тоді лідери повинні створювати нові норми — коли змінюється ситуація й забезпечувати зміни психологічним супроводом, бо стереотипи дуже повільно змінюються — десятиліттями. З віком вони усталюються, отже люди похилого віку часто негативно ставляться до зламу, бо ті автоматизми дають відчуття психологічної безпеки (мені ніби є на що спиратися)...

— Здається, українці зациклилися на стадії автоматизму?

— Автоматизми є ефективними лише в кінці чи середині дії історично створеної психологічної моделі. Трансформації ж у суспільстві проходять за такими етапами (екстраполюємо підхід Коблер-Рос). Перший етап — крах старої моделі, коли стереотипи не працюють, ситуація потребує нової поведінки. Другий етап — агресія, активне несприйняття. Третій — торгівля, намагання «вторгувати» менше змін. Четвертий — депресія. На цю ситуацію добре лягають всі новини про крах, убивства тощо. Люди залюбки їх сприймають і ... заспокоюються. Тому що вони відповідають їхній внутрішній тривожності і тому таку популярність нині має негативний фактаж.

П’ятий етап — конструктивне прийняття змін та інші дії. Завдання держави — довести свою країну до п’ятого етапу, бо там лише є успіх. Фініш — це коли замикається коло перших чотирьох — замість п’ятого — знову перший або другий.

— Чи впливає на успішність ЗМІ і те, які моделі успішності вони тиражують?

— Хто працює в ЗМІ? Люди, в яких є сім’я, які вміють ловити тенденції, що є в суспільстві. В них є своя сімейна модель і є модель суспільства. Тому що вони фільтрують тенденції через свою модель. А успіх — це перевірка цієї моделі й вихід за її рамки — пошук тієї, в якій окрема людина буде щасливою аби жила своє життя. На кого вони працюють — на лідера чи групу, у яких також є модель успішності. Який священик — така й парафія.

Якщо зробити оцінку успішності України за нашою моделлю (зі 100%), то вийде, що нині змінювати свою поведінку збираються аж 0,6 %. Зі здоров’ям у нас — на 30%, у фінансовій стабільності щось там 5% із мінусом, базовий емоційний фон 40% і знижується, а здатність встановлювати стосунки — теж не найвищому рівні. І мене як громадянку це обурює. Бо я, працюючи зі студентами, бачу, що є талановита яскрава молодь, яка хоче творити цю країну, але найперше нам потрібно змінити свою поведінку. За нашими дослідженнями, у ранзі УСПІШНИХ професій України перші позиції посідають державні діячі й політики (70%), підприємці й бізнесмени (65%), актори кіно (56%), спортсмени (54%) і музиканти (53%). А найменше — священнослужителі (14%), вчителі (21%) та лікарі (27%). Робіть висновки самі.

Зараз успіх можливий у будь-якому методі сприйняття. Але має свою специфіку: креативний метод має довгострокові результати. Натомість конформні та опозиційні методи видають короткий та середній термін. Успішна людина має йти третім шляхом — «я творю свою модель». Багато людей не виходить на цей рівень, вони живуть у своїй традиції. Це не погано й не добре, це так є, але тоді лідери повинні створювати нові норми — коли змінюється ситуація й забезпечувати зміни психологічним супроводом, бо стереотипи дуже повільно змінюються — десятиліттями. З віком вони усталюються, отже люди похилого віку часто негативно ставляться до зламу, бо ті автоматизми дають відчуття психологічної безпеки (мені ніби є на що спиратися)...

— Здається, українці зациклилися на стадії автоматизму?

— Автоматизми є ефективними лише в кінці чи середині дії історично створеної психологічної моделі. Трансформації ж у суспільстві проходять за такими етапами (екстраполюємо підхід Коблер-Рос). Перший етап — крах старої моделі, коли стереотипи не працюють, ситуація потребує нової поведінки. Другий етап — агресія, активне несприйняття. Третій — торгівля, намагання «вторгувати» менше змін. Четвертий — депресія. На цю ситуацію добре лягають всі новини про крах, убивства тощо. Люди залюбки їх сприймають і ... заспокоюються. Тому що вони відповідають їхній внутрішній тривожності і тому таку популярність нині має негативний фактаж.

П’ятий етап — конструктивне прийняття змін та інші дії. Завдання держави — довести свою країну до п’ятого етапу, бо там лише є успіх. Фініш — це коли замикається коло перших чотирьох — замість п’ятого — знову перший або другий.

— Чи впливає на успішність ЗМІ і те, які моделі успішності вони тиражують?

— Хто працює в ЗМІ? Люди, в яких є сім’я, які вміють ловити тенденції, що є в суспільстві. В них є своя сімейна модель і є модель суспільства. Тому що вони фільтрують тенденції через свою модель. А успіх — це перевірка цієї моделі й вихід за її рамки — пошук тієї, в якій окрема людина буде щасливою аби жила своє життя. На кого вони працюють — на лідера чи групу, у яких також є модель успішності. Який священик — така й парафія.

Якщо зробити оцінку успішності України за нашою моделлю (зі 100%), то вийде, що нині змінювати свою поведінку збираються аж 0,6 %. Зі здоров’ям у нас — на 30%, у фінансовій стабільності щось там 5% із мінусом, базовий емоційний фон 40% і знижується, а здатність встановлювати стосунки — теж не найвищому рівні. І мене як громадянку це обурює. Бо я, працюючи зі студентами, бачу, що є талановита яскрава молодь, яка хоче творити цю країну, але найперше нам потрібно змінити свою поведінку. За нашими дослідженнями, у ранзі УСПІШНИХ професій України перші позиції посідають державні діячі й політики (70%), підприємці й бізнесмени (65%), актори кіно (56%), спортсмени (54%) і музиканти (53%). А найменше — священнослужителі (14%), вчителі (21%) та лікарі (27%). Робіть висновки самі.

На жаль, у нас немає інтегруючої ідеї — тому ми в небезпеці. Чи ми пристанемо до тієї моделі, яка буде більш агресивною, чи ми скопіюємо якусь, як раніше. Але насправді ми не можемо бути щасливими в «чужій» моделі, маємо інші таланти: є психологічна гнучкість, ми цінуємо мистецтво, творчість та гумор. Але коли ми всі не маємо інтегруючої ідеї, то виходить, що кожен робитиме так, як йому заманеться і саботуватиме те, з чим не згоден... Також у нас є така цікава якість: успішною вважається людина, здатна на гумор, а гумор — це приналежність інтелекту. В нас є старанність. Але вона проявляється тоді, коли українці вірять.

Насправді ж питання звучить глобально: чи ми будемо made in Ukraine чи created in Ukraine (чи будемо сировинною базою для когось чи розумітимемо, що в нас є унікальні власні риси). Following by Ukraine або Ukraine follows? Ми слідуємо за кимсь? Чи ми йдемо вперед?

Є така думка (це не є поки що фактом дослідження) — аби тут, в Україні, формувалися ті індивідууми, які впливають на загал, наші таланти мають залишатися тут. Прослідкуйте в історії, скільки українців, які мали потенціал, виїхали за кордон... Один мій колега вважає, що в Україні, принаймні з Переяславської ради, винищувався лідерський потенціал.

Згадуючи результати, скажу, що Росія, до речі, повертається до моделі, яка була до 1913 року. Це модель використання власних ресурсів плюс активна першість. Наше дослідження так характеризує усіх по-російськи: це приналежність до ресурсів, агресивність в досягненні першості, активність і копіювання найкращих моделей, «полювання за головами». Там шукають талановитих голів. У Росії спочатку іде активна дія (живий хаос), а потім — упорядкування того, що вижило. Все повинно робитися швидко, повинні бути першими, й інколи першість є важливішою за засіб її досягнення. А вже потім іде адміністрування, що означає «закручувати гайки». Все це спрямоване на пошук ідеї та інтегрує людей Росії.

— Що б ви порадили нашим державним діячам?

— Перевірити свою ментальну модель успіху. Якщо говорити про політиків як про групу, то якби вони створили якусь спільну схему, то це було б краще, ніж жодної схеми. Бо успіх політика — це вміння знаходити консенсус між моделями заради головної моделі, ідеї. Важливо розуміти на якому рівні знаходяться люди, що нині є у політиці. Якщо це рівень «життя для життя», то це так і буде — вони будуть максимально заробляти гроші; якщо рівень «життя для гри», то в Україні буде розвиватися бізнес, якщо це рівень «життя для буття», то політики думатимуть про те, як зробити Україну успішною.

Мені здається, що ми підходимо до моменту, коли люди мають усвідомити, що не потрібно ні від кого чекати допомоги, що кожна людина має створювати систему для дітей і внуків. Ми мусимо самі створити свою культуру, і ніхто нам не допоможе, крім Бога та наших власних виборів-рішень.

Розмовляла Оксана МИКОЛЮК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments