Відверта розмова, що «зшиває» країну

У матеріалі «Переїзна освіта» («День» № 14-15 за 29 — 30 січня 2016 року) «День» писав про автобус «Національна свідомість Голодомору», який курсує Канадою, щоб розповідати про трагічні події в Україні 1932—1933 років. Неймовірна історія про автобус-музей за океаном мала би стати прикладом для України, адже накопичення знань про власну історію є ключовим чинником у процесі осмислення себе. Гуманітарна політика як ніколи важлива для України, особливо на територіях сходу, які потребують модернізації, не лише економічної, а й культурної. І ми дочекалися такої акції.

Пряме спілкування з понад 60 тисячами людей у Слов’янську, Краматорську, Бахмуті, Костянтинівці, Торецьку, Авдіївці, Зайцевому, Дружківці, Покровську, Лимані, Золотому, Харкові, Полтаві, Рубіжному, Лисичанську та селищах навколо цих міст. Відвідини військових частин, госпіталів, дитячих будинків і садків, шкіл та бібліотек, будинків творчості та культури. Понад 60 концертів, майже 1500 майстер-класів, передача мультфільмів та фільмів від Держкіно, заняття з мінної безпеки та домедичної допомоги, робота психологів. Усе це — результати поїздки «Потяга єднання України «Труханівська Січ» на Донеччину з 20 до 29 квітня і на Луганщину з 21 до 26 травня.

У проекті задіяно понад 200 громадських і культурних діячів, освітян та військових. «Ми зрозуміли, що потрібно створити інструмент, який почав би зшивати те, що розривали останні десятиліття, і створювати те, що у світі називають «національною ідеєю». «Зшити» країну шляхом прямого спілкування та відвертої розмови — це головна ідея Потяга», — розповідають організатори проекту. По підсумках двох поїздок волонтерські організації, учасники Потяга, на спільному віче в Лисичанську ухвалили рішення про створення медіа-просвітницьких центрів у містах і селах України.

Про особливості й перспективи «Потяга єднання України» розповіла «Дню» Олена ІВАНОВА, координатор ініціативи, волонтер громадської організації «Коло.Медіа».

«ПОТРІБНО, ЩОБ ЛЮДИ РОЗУМІЛИ ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ»

— Як і коли виникла ідея «Потягу єднання»?

— Ідея виникла в потязі дорогою з Костянтинівки, після того, як ми, волонтери «Коло.Медіа», відвезли чергову машину для бійців АТО. Додому поверталися, «як білі люди», й подумали, а чи не згадати нам стару ідею агітпоїздів, які й пропагандою мають займатися, і вантажі возять на фронт. Ініціатива сподобалася і нам, і нашим друзям. Хоч майже ніхто не вірив, що нам нададуть потяг. Але ми були наполегливі, й у нас вийшло.

— Це велика організаційна робота. Як формувалася команда потяга? З якими труднощами ви зіткнулися?

— Команда організаторів невелика, але у нас до війни був величезний досвід в управлінні різними проектами. Друзі надали контакти, ми змогли все правильно обґрунтувати і розробити програму дій. Волонтерів неможливо очолити, і в цьому наша сила і слабкість. Навіть у першому потязі ми дали можливість керувати різним людям, а потім взагалі відмовилися на кілька діб від керівництва та координації, але дуже швидко самі волонтери вирішили все-таки мати «голову» — щоб не мати «головного болю».

— Яку мету ви ставили, вирушаючи на схід?

— Зацікавити, викликати на відверту розмову з актуальними запитаннями, виявитись опозицією до загальних настроїв. Проект показав системні проблеми, які фактично створюють підґрунтя для сепаратизму. Значною мірою це — відсутність сучасної концепції національно-патріотичного виховання, і в цьому контексті профільним відомствам треба розробити концепцію історичного просвітництва. Адже переписування історії та приховування фактів призводить до руйнування самоідентифікації та самоповаги.

Також вбачаю велику проблему в системі управління. Доки громада не матиме ефективного механізму контролю за органами влади, доти країна перебуватиме у стані «пострадянського феодалізму». В містах, де є активна позиція громади, сепаратизм майже непомітний. Потрібно організовувати навчання азів управління, щоб люди розуміли інструменти впливу. І, ясна річ, наша мета — організація прямого спілкування та відвертих діалогів. Потяги мають ходити в усіх напрямках як інструменти єднання людей.

«НА ЗАХОДІ КРАЇНИ ТІ САМІ ПРОБЛЕМИ, ЩО Й НА СХОДІ»

 — Які міста найбільше запам’яталися? 

— У Лисичанську на концерт на центральній площі дітям фактично заборонив приходити міський департамент освіти — таку інформацію отримали від учителів. У Красноармійську (нині — Покровськ) дітей, які цілими дворами прийшли на захід з підтримки нової поліції, примусово відправили додому... самі очільники поліції. У Торецьку ми своїм коштом наймали транспорт, бо буцімто на той час його в місті не було. У багатьох школах на посадах працюють директори, які сприяли проведенню так званого референдуму під час окупації. Взагалі в тому ж Лисичанську люди очікують повернення «своїх». Це — негатив.

Якраз відсутність люстрації створює підґрунтя для маніпуляцій та підміни понять. Відсутність покарання за певні вчинки чи бездіяльність продовжує руйнувати довіру до органів влади як гарантів державності.

Позитив — на сході живе дуже багато людей, які кого завгодно можуть навчити і любити Україну, і захищати її. Люди — це найголовніше, що не дає нам програти.

—  Що, на вашу думку, з ваших акцій і заходів сподобалося людям найбільше? 

— Відвертість. Ми незаангажовані, у кожного є своя точка зору, і ми її не лякаємось.

—  Чо му потяг має назву «Труханівська Січ»? 

— У Києві є острів, де вже другий рік працює як козацько-волонтерський центр проект «Труханівська Січ — Коло.Медіа». Це місце вже має свою історію. Babylon’13 навіть зняв про нас маленький фільм. Крім того, ця назва ніколи не стане партійною або ще якоюсь. Це — важливо.

— Ви анонсуєте, що проект матиме продовження. Які подальші плани?

— Наступний потяг має йти зі сходу на захід, аж до Ужгорода, він буде з волонтерами й митцями Донбасу. На заході країни ті самі проблеми, від сепаратизму до ідіотизму, тому буде про що поговорити. Якщо все буде гаразд, потяг стартує після 15 липня.