Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів
Олег Ольжич, український поет, політичний діяч, археолог, очолював культурно-освітню референтуру ПУН (1937)

«Він казав: я не можу не писати...»

Пішов із життя оглядач економічного відділу газети «День», заслужений журналіст України Віталій Семенович Княжанський
11 червня, 2018 - 18:56
ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

18 квітня в «Дні» вийшов останній текст написаний надзвичайно талановитим та досвідченим журналістом Віталієм Семеновичем Княжанським. 

У суботу, 9 червня, після п’яти місяців боротьби з тяжкою хворобою його не стало...

Він був одним із найавторитетніших в Україні економічних журналістів, найактивнішим найдосвідченішим автором «Дня». Свою журналiстську кар’єру він розпочав у Горностаєвському районі Херсонської області в газеті «Сільські новини» понад 50 років тому.

2005 року за свій внесок в українську журналістику Віталій Семенович був нагороджений званням «Заслужений». Тоді щодо вiдзнаки він сказав, що це звання здебільшого є заслугою «Дня». Адже нагорода журналіста газети є показником її впливовості, читабельності, а якби газету не читали, то ім’я журналіста залишилось би незнаним. «Я отримав нагороду від влади, яку повсякчас критикую. І це — добра ознака», — жартував Віталій Семенович.

У «Дні» Віталій Семенович працював практично від часу заснування газети, тобто майже 22 роки. За цей час у газеті вийшло 4030 матеріалів його авторства.

На роботу приходив раніше за всіх, йшов чи не найпізніше. Навіть після тяжкої операції в лікарняній палаті не полишав працювати. Готував статті, записував коментарі, вносив правки. Поки міг.

Його спеціалізацією були енергетика та енергоринки. Публікації Віталія Княжанського нерідко ставали приводом для телефонних дзвінків до редакції високопосадовців, зокрема й прем’єрів. Нагадаємо, що саме з його публікації, фактично, розпочався відомий скандал навколо реверсу «Одеса — Броди» — Віталій Семенович розсекретив плани реверсу.

Завжди енергійний, у доброму гуморі Віталій Семенович мав час, щоб допомогти колегам розібратися в хащах вітчизняної економіки. Під його чуйним керівництвом робили перші кроки в професію багато молодих журналістів.

Журналісти та колектив газети висловлює щирі співчуття родині в зв’язку з непоправною втратою.

P.S. Прощання відбулося 12 червня о 14.00 у Київській міській клінічній лікарні №10 (проспект Голосіївський 59Б).

«СВІТЛО ВІД ЗГАСЛИХ ЗІРОК СЯГАЄ ЗЕМЛІ ЩЕ БАГАТО РОКІВ...»

Лариса IВШИНА, головний редактор газети «День»:

— З того всього, що Віталій Семенович Княжанський написав про ринок газу, можна було б скласти серіал — дуже драматичний. Наше фото 2002 року «Чому ми не в Євросоюзі» — коли всі сидять на трубі, а біжить один песик, — це велика ілюстрація до усіх наших розумінь і старань Віталія Семеновича їх описати. Можна було б сміливо при економічному університеті відкривати кафедру з вивчення історії шансів і занепаду на прикладі нашої «труби».

Віталій Семенович знав усе. Знав усіх. Так, можливо, він не вважався журналістом мейн-стріму, бо як кажуть, лише порожні відра добре торохтять, а він писав глибоко і обґрунтовано. Для якісної справи газети «День» Віталій Семенович доклав дуже багато зусиль.

Це — та порода класиків в українській журналістиці, коли люди реалізовуються в професії і залишаються помітними. Всі профі хотіли спілкуватися з ним. Важливу інформацію — дати йому. Бо це був, крім усього іншого, набір особистих якостей: надійність, відданість професії.

Він казав: я не можу не писати, коли мого прізвища немає в газеті, я буквально хворий. Ця самовідданість дуже багато означає, але, на жаль, не все може перемогти.

Ще один для мене особистий момент пов’язаний з Віталієм Семеновичем — це коли одного разу — років шість тому — на одній з наших акцій він запитав: Ларисо Олексіївно, а чому ви ніколи не називаєте нас своєю командою? Він звик — як хороший інтерв’юер — ставити прямі запитання. І це питання — вочевидь — для нього було важливим. Я тоді теж дуже прямо відповіла: «Тому що ви нею не є». Я думаю, що це було зрозуміло для нього, що потрібно нею стати. Не штука розкидатися словами, за якими нічого немає. І мені здається, на тому етапі оця готовність обмінятися чесними словами і є тим духом команди, який зародився і зміцнів. 

Нещодавно був День журналіста. І одна з причин, чому ми його так гучно не святкуємо, це і є те, що українській журналістиці ще потрібно стати журналістикою — на основі, в тому числі, того базового професіоналізму, який демонстрував і Віталій Семенович Княжанський.

...Світло від згаслих зірок сягає Землі ще багато років.

«У СВОЇ 70 З ХВОСТИКОМ ВІН МІГ ОБСТАВИТИ УСІХ НАС — МОЛОДШИХ ВІД НЬОГО ВДВІЧІ, А ТО Й УТРИЧІ — НА МАРАФОНАХ ТА В ГАЗЕТІ»

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, редактор відділу економіки:

— «Приємно отримувати ваші матеріали. Це — звісточки, що Ви в гарному самопочутті. Сподіваюсь, що це так! Я, мабуть, маю вибачитись. Оце вдруге як я покинула Вас сам на сам з нашим ритмом у відділі, і знову — лікарня. Я більше так не буду. Повертайтеся». Це уривок з листа, який відправила Віталію Семеновичу 20 березня. 

Я вийшла дочасно з декретної відпустки після того, коли довідалась про його госпіталізацію. Тоді я не знала, що справи на стільки серйозні. Він особливо не афішував причини свого поганого самопочуття, а ритм, з яким присилав тексти на електронну скриньку редакції заспокоювали — от скоро-скоро він повернеться.

Я вірила, що буде саме так. Бо це вже було. Чотири роки тому — я повезла маму в Париж і залишила на період відпустки Віталія Семеновича виконувати обов’язки редактора. Коли приїхала, то довідалась, що він — у лікарні. Пригадую як прийшла до нього, ми присіли на лавку в лікарняному дворику, і він — як там газета? Такий він був — завжди вболівав за «День», за відділ, за нас усіх. Мабуть, тому, попри свій поважний вік і тодішній серйозний збій у роботі організму, він не збирався на пенсію.

Пригадую, як уже після того випаду екстреної госпіталізації, він був на реабілітаційному періоді і жалівся нам, що лікар заборонив йому ...бігати. А біг, як і «День», були його життям...

Віталій Семенович у свої 70 з хвостиком міг обставити усіх нас, молодших від нього вдвічі, а то й утричі, на марафонах та в газеті. Пригадую, одного понеділка — приходжу на роботу, а в мене на електронній скриньці вже чотири тексти від Віталія Семеновича. Він міг за день побувати та трьох прес-конференціях, і на ранок прислати по кожній текст — гострий глибокий професійний. 

А ще Віталій Семенович умів робити компліменти і дарувати милі дрібнички. Робив це від щирого серця і з особливим талантом. У суботу — коли його не стало — я розбирала речі, і знайшла мелесеньку рожеву скриньку з зображенням балерини Дега на ній, яку Віталій Семенович привіз мені з відрядження з Парижа. Я тоді ще подумала, от треба подзвонити. І... не встигла. 

«ВІН ЗАЛИШИВ ПО СОБІ УНІКАЛЬНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ СТИЛЬ»

Олексій САВИЦЬКИЙ, репортер телеканала ICTV, працював у економічній редакції газети «День» з 2007-го до 2011 року:

— Він був наставником, який навчав по-батьківськи: відверто, щиро, турботливо...

Віталій Семенович Княжанський залишив по собі не лише величезний професійний доробок, унікальний аналітичний стиль, а й цілу плеяду молодих журналістів. Пишаюся, що його учнем став і я, коли 19-річним юнаком прийшов до редакції «Дня».

Віталій Семенович у буквальному сенсі цього слова навчив мене писати матеріали. Але особисто я пам’ятатиму його не лише, як наставника, а й як друга. Його активний спосіб життя й ентузіазм завжди надихав. З Віталія Княжанського хотілося брати приклад — у професії й у житті загалом. Світла пам’ять великому журналісту й наставнику!

«ВІН ПОКАЗУВАВ БРАСЛЕТИ З РІЗНИХ МАРАФОНІВ... ХОТІВ НАЗБИРАТИ СТІЛЬКИ, ЩОБ ВОНИ ПОКРИЛИ ВСЮ РУКУ»

Марія ЮЗИЧ, редактор спецпроекту «Радіо Свобода» «Крим.Реалії», працювала в економічній редакції газети «День» з 2014-го до 2017 року:

— З Віталієм Семеновичем ми познайомилися, на диво, рівно п’ять років тому — 11 червня 2013 року. За цей час багато змінилося, але він залишається для мене першою людиною, яка в мене повірила в професійному плані. Тоді я — студентка другого курсу, прийшла на практику. Він мене радо привітав і одразу ж дав перший професійний урок. Вказавши на стос візитниць, він сказав: «Ось, дивись. Це — твоє багатство». Терпляче роз’яснював, як піти на перший в моєму житті круглий стіл і на що потрібно звертати увагу. Так і з’явилася моя перша публікація, завдяки йому. А потім він сказав: «Тобі треба податися —  обов’язково —  на Літню школу «Дня». Відверто кажучи, мені було страшно, бо думала, що не дотягну до такого рівня, але він дав зрозуміти, що я зможу. А ще через кілька місяців він сказав: «А чого ти не пропонуєш, щоб тебе взяли на роботу?» І я знову повірила в себе. Бо він у мене вірив. Завжди вражала його здатність так легко і гарно писати про складні речі, його жага до активного життя, любов до бігу. Досі згадується, як він показував браслети на руці з різних марафонів і казав, як хоче назбирати стільки, щоб вони покрили всю руку. Все завжди легко і невимушено, але чітко і якісно. І щиро.

«ВІН ЗДАВАВСЯ МЕНІ СПРАВЖНІМ «ЕВЕРЕСТОМ» УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ»

Наталія БIЛОУСОВА, головний редактор інформаційного порталу AgroPolit.com, працювала в економічній редакції газети «День» з 2007-го до 2016 року:

— «Відпусти себе і пиши!», — це сказав мені Віталій Семенович, коли я прийшла «зеленою» в редакцію газети «День». Як зараз пам’ятаю: свій перший текст він мені сказав переписати кілька разів, прочитавши лише по одному реченню після кожного редагування.

Він відчував текст з перших фраз! Я тоді була дуже сердита і навіть думала піти, але коли він переписав мій текст за півгодини і зробив з нього «лялечку», я зрозуміла — хочу навчитися так як він і лишуся, бо переді мною була унікальна людина. Значення цього слова я погано ще тоді розуміла. Але вже тоді він здавався мені справжнім «Еверестом» української журналістики, і я навіть не мріяла, що зможу бодай приступити до його творчих схилів.

Втім, що ближче він пускав нас до себе, то більше я розуміла: ця його творча вершина — не створена природою, він сам її створив щоденною працею.

Він показував нам — немає неможливого і всі обмеження в нас у голові! Ми всі (не тільки в газеті «День») рівнялися на нього, а й далеко за її межами. Адже Віталій Семенович був як невпинний маяк якісної української журналістики. Я вдячна, що він допоміг мені побачити, де берег і водночас навчив плавати в інформаційному полі економіки! 

Його заслуга в тому, що по собі він залишив багато учнів, хоч у житті ніколи не прагнув лаврів, а просто говорив бути собою і нести людською мовою правду кожному читачу.

Віталій Семенович, Ви завжди будете поруч з нами, бо Ваші ідеї, принципи і життєва філософія проросли в багатьох з нас! Дякую вВам, що одного дня Ви різко змінили моє життя в кращий бік!


Виражаю глибоке співчуття з відходом у вічність невтомного журналіста В.Княжанського.

Б. Савків

*Григорій Посмітний

*Керівник групи з транспортування природного газу

Департамент відносин з ПАТ "Газпром"

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»


Український союз промисловців і підприємців висловлює великий жаль з приводу кончини чудового журналіста, вірного друга, прекрасної людини Віталія Семеновича Княжанського. Знали його багато років, завжди цінили його чесне, професійне, вчасно сказане слово, звіряли по ньому свої годинники. Здавалося, він завжди буде поруч - зі своїми філігранними оцінками, влучними зауваженнями, точними прогнозами, лукавою посмішкою. Тепер його немає, тепер журналістський цех країни поніс непоправну втрату.

Наші співчуття рідним та близьким, колективу редакції газети «День».

Президент УСПП Анатолій Кінах


 

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments