Воєнні історії

Чим більше світ знає про події в Україні, тим більше шансів, що не опинимося поза увагою міжнародної спільноти. Війна Росії проти нашої держави триває майже місяць. За ці дні деякі регіони зазнали стільки горя, руйнувань, людських страждань, що не вистачить жодних слів, аби передати те, що пережили очевидці. Але наші громадяни намагаються розповідати і про побачене, і про пережите, і про почуте від друзів чи родичів, аби тема війни в Україні була цілком зрозумілою та правильно поданою світовій спільноті.

Минулого тижня в Університеті Палацького в чеському місті Оломоуца відбувся круглий стіл «Війна з перших уст». Його ініціатором став професор Томаш Опатрний. Про організацію круглого столу розповіла у Facebook науковиця Юлія Красиленко, що наразі працює у Чехії.  Ця зустріч стала майданчиком для обговорення ситуації в Україні, а також описом тієї допомоги, яку наразі організували чехи та українці у Чехії для нашого народу.

«За ініціативи прекрасної людини та великого друга України професора Томаша Опатрного круглий стіл об'єднав українців, які залишилися на рідній землі, з тими, що давно або нещодавно приїхали до Оломоуца, - підсумовувала перебіг події Юлія Красиленко. – Багато чеських активістів запропонували свою допомогу, зокрема Radek Kubíček, який збирає кошти на аптечки для невідкладної допомоги IFAC, які можна було би передати, зокрема, Госпітальєри Госпитальеры Hospitallers та Jana Petřivalská Vaculová, що допомагає українським матерям та діточкам у родинному центрі «Олива». Kolja Abramov зробив докладну презентацію про волонтерську мережу Оломоуца. Саме він та родина Степанових Olga Stepanova та Sergey Stepanov збирали речі у себе вдома та відвозили їх до кордону. Мої сміливі подруги Polina Zabizhko та Atamas Natalia, а також Ganna Gerasymchuk коротко розповіли свої «дорожні» історії… Насамкінець я мала змогу сказати все, що думаю про «deep concern формату 2014» стосовно анексії Криму, та побіжно розказати про нашу з Olha Politylo «Flora Taurica», до якою, я вірю, ми повернемося...».

ХЕРСОНСЬКА ЄДНІСТЬ

Частину розповідей наших науковців чеській громадськості слухав і «День». Доктор біологічних наук, професор з Херсона Іван Мойсієнко неодноразово долучався до коментування гострих екологічних тем у «Дні». Зараз він описує у Facebook, що відбувається у його рідному Херсоні, де вчений залишається і до сьогодні. Зокрема, розповідає про щоденні мітинги херсонців, котрі доводять, що місто не віддадуть окупантам. «Як завжди протестний мітинг стартував о 12.00. Протест відбувався на тлі постійних голосних вибухів за містом, - описував науковець у соцмережі. – Зрозуміло було, що то наші обстрілюють орків в околиці Херсона, то ж вибухи не лякали, а навпаки – бадьорили. Дуже порадувала поява трубача, який вживу виконав гімн. Музика звучала настільки дзвінко та чисто, що довелося виконувати гімн на біс. Креативні протестувальники спорудили гроб із зображенням путлера, то ж провели імпровізовані похорони цього виродка…».

До чеських колег Іван Мойсієнко звернувся зі словами подяки за запрошення до зустрічі та за підтримку громадян Чехії. Він порівняв, що ситуація у Херсоні, на відміну від інших міст, ще більш-менш спокійна. Так, у місті є окупанти, котрі переслідують та викрадають активістів, журналістів та просто тих, хто здатен їм чинити опір. Поки що у місті нема таких руйнувань, як на Сході країни чи на північних околицях Києва. «Але через те, що у місті дуже багато російських солдатів, це теж небезпечно для містян. Вони почуваються тут рятівниками. Приходять з обшуками до осель херсонців, заходять до різних будівель та приміщень. Це майже неможливо уявити для туристичного міста. Але люди у Херсоні проявляють єдність, допомагають один одному», - розповідав Іван Мойсієнко. Також він додав, що серед його колег-науковців більшість вирішила лишитися у Херсоні. Дехто ж зміг виїхати з міста, зокрема, і до інших міст Європи.

НАПІВЗРУЙНОВАНИЙ ХАРКІВ

Євген Кіося, викладач Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, веде щоденник життя в облозі на сторінках FB. Із останніх записів: «У деякі райони міста воду стали давати за розкладом. Ну, це не так і погано. Розклад дає передбачуваність, а це дозволяє відчути контроль над ситуацією. Втім, у мене вода поки що тече без розкладу – дуже слабенько, але постійно. Виступив онлайн перед зібранням у чеському університеті, де обговорювали ситуацію в Україні та шляхи допомоги нам. Продовжую вчити для таких виступів англійські слова (ну там – фанера, системи залпового вогню, бомбосховище – такі)….  Уже зараз комунікації деяких районів пошкоджено так, що за словами очільників міста «їх можна буде полагодити тільки після припинення бойових дій», тобто незрозуміло коли. І далі буде тільки більше такого. До того ж населення поступово втікає, більше і більше будинків закинуті – а що у нас буває з закинутими будинками, добре відомо. Північну Салтівку з нинішньою динамікою невдовзі буде знищено просто фізично, а якщо вона і вистоїть, її, скоріше за все, все одно доведеться зносити. У далекій перспективі все це насправді дає шанс на поліпшення. Наприклад, у міста нарешті буде стимул переходити від громіздкої та неефективної системи центрального опалення до локальних котелень, а замість морально застарілих «хрущовок» і «брєжнєвок» можуть з'явитися якісь сучасні квартали. Але це все – коли-небудь, у невизначеному майбутньому, та й то – за певних електоральних умов. А жити в напівзруйнованому місті нам точно доведеться досить довго».

Присутнім під час онлайн-зустрічі Євген Кіося розповідав, що з початком війни багато його студентів виїхало до Польщі. Викладач поки що лишається у Харкові. «Зараз ситуація у місті загалом складна, зазначав він. – Це дуже велике місто. Тут жило до війни два мільйони осіб. Зараз багато будівель у місті зруйновано, включаючи і будівлю нашого університету. Багато будинків пошкоджені, це не руїни, але вони мають багато вибитих вікон. Загалом у місті багато вибитих вікон. І ми маємо проблему, бо уночі холодно, можуть бути вночі мінусові температури». Як уже згадувалося, учений розповів колегам про ситуацію у приватному «Фельдман Екопарку», що розташований за містом. Тут бракує кормів, немає можливості їх поновити через постійній обстріли. Навіть погодувати тварин, що залишилися, це теж проблема. Кілька волонтерів уже загинуло, потрапивши під обстріли.

«Щодо мене, то я живу у районі міста, де все ще більш-менш добре. Ми маємо поруч супермаркет, воду, електроенергію, інтернет. Але багато мешканців міста мають значно гіршу ситуацію. Багато хто з них спускається ночувати у метро. Я знаю людей, які лишаються постійно там, - продовжував науковець. – Загальна ситуація така, що росіяни не змогли захопити місто, але проблеми створили і створюють».

ПОНІВЕЧЕНИЙ ІРПІНЬ

Фактично двічі пережив окупацію співробітник Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Григорій Попов. До 2014 року він працював і жив у Донецьку. До останнього часу – в Ірпені. Але виїхав звідти із сином, бо 24 лютого місто було окуповане росіянами. «У перші дні місцева адміністрація надавала допомогу з ліками та продуктами нашим сусідам. Але на другому тижні війни комунікації, інтернет, газ, електроенергія, вода стали недоступними. 8 березня ми вибралися з Ірпеня до Києва з рюкзаками та нашим собакою через ліс. Зараз ми у Білоцерківському районі, - описував він свою історію. – Ситуація в Україні непроста. На мою думку, найбільше проблема у тому, що Росія вбиває, маємо багато терору щодо наших людей, і це в центрі Європи. Росія бомбить не лише будівлі, а й реактор у Харкові, створює гуманітарні катастрофи у нашій країні. Багато проблем є з медичними послугами для цивільних. Ми потребуємо допомоги та підтримки від ЄС – будь-якої».

Судячи з реакції у залі, чехи готові підтримувати українців. Кожен – у міру своїх можливостей. Це надзвичайно важливо. Адже часто саме громадськість впливає на думку своєї влади, на її активнішу та рішучішу позицію щодо підтримки України чи накладення санкцій на Росію. Лише разом можемо приборкати Путіна – тирана ХХІ століття.