Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Загубили орієнтири?

Автори настільної гри, заснованої на досвіді внутрішньо переміщених осіб, хотіли підтримати переселенців, але... забули про етику
22 вересня, 2017 - 10:52
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

На підлозі в одному з приміщень київського HUB 4.0 розстелене велике ігрове поле. Кілька гравців, серед яких один маленький хлопчик, по черзі кидають великий гральний кубик та поволі рухаються до фінішу, переставляючи фішки. У сусідній кімнаті на столах — міні-версії гри, кожна з яких зібрала свою команду. Здавалося б, звичайний вечір, який жителі великого міста вирішили провести за настільними іграми. Але ця забавка дещо інша. Вона має назву «Переселенська блуканина» і списана з реальності, у якій живуть більш ніж півтора мільйона українців.

КОЛАМИ ПЕРЕМІЩЕННЯ

Створили цю гру учасники програми «Радник з питань внутрішньо переміщених осіб», яка здійснюється неурядовою організацією Stabilization Support Services за підтримки посольства Великобританії в Україні. На думку творців гри, вона дозволить українцям відчути на собі, наскільки складною є доля їхніх співвітчизників — внутрішньо переміщених осіб. Програмний директор організації Дермот Гамільтон розповідає, що, попри розважальний характер проекту, автори відкрито і серйозно говорять про труднощі, з якими стикаються переселенці. «Ми також презентували цю гру на Форумі видавців, вона усім дуже сподобалася. Проте ті люди, для яких ігрові ситуації — це особистий досвід, розповіли нам, що їм грати в цю гру дуже важко — настільки описані ситуації реальні», — зазначив він.

Після київської презентації у соцмережах розгорнулася бурхлива дискусія про те, чи можна зводити чуже життя до ігрових схем. Люди з досвідом переселення висловлювали обурення формулюваннями ігрових ситуацій, наприклад, «Дорогою спробуйте не загинути», та взагалі обраним способом проговорення проблеми. «Це все одно, що зіграти з онкохворим у гру про те, як він рухався від етапу до етапу: спочатку діагноз, потім операція, потім хіміотерапія... Може, я драматизую, і наше становище треба сприймати саме як гру? Лише в реаліті-шоу, яке дивиться весь світ? Або я чогось уже не розумію у цьому житті, або творці гри забули, що добрими намірами дорога в пекло встелена...» — відреагувала на публікації про гру переселенка з Горлівки Олександрина Кругленко, яка до подій на сході редагувала міську газету та працювала на обласній ТРК.

Журналіст, переселенець із Горлівки Олександр Білінський написав на своїй сторінці у Facebook: «Якби сказали, що для вирішення проблем мільйонів переселенців треба створити ігри у стилі «Монополії» — я би ще у 2014-му почав їх малювати. Усі олівці би стер».

Менеджерка програми «Радник з питань ВПО» Валерія Вершиніна, яка теж є переселенкою, на своїй сторінці у соцмережі подякувала всім, хто критикує гру та висловлює зауваження. «Саме завдяки таким дискусіям в нас є шанс достукатися до тих, для кого проблем ВПО не існує, хто не бачить щоденної дискримінації та щоденної боротьби за виживання», — вважає вона.

Придивимось уважніше до ігрового поля і поспостерігаємо за гравцями, які пробують на ньому вижити.

ВАШ ХІД!

На узбіччі ігрових доріжок розміщені ілюстрації, створені художницею Ольгою Гордієнко. Одні зображення більш реалістичні — галасливі сусіди у місці компактного перебування, черги в установах, сумні чи нажахані обличчя. Інші образи побудовані на алегоріях — діти зі звірячими головами, «чортове колесо» бюрократичних процедур, «ввічливі чоловічки», які висаджуються з НЛО. Усі картинки настільки ж промовисті, як і ігрові ситуації.

Кожна людина, яка починає гру, автоматично приймає рішення про виїзд із рідного міста, в якому з кожним днем стає усе небезпечніше. Шлях до поля «Перемога» довгий і звивистий. Інколи новоспеченому переселенцеві допомагають волонтери, правозахисники, родичі чи навіть випадкові знайомі. На ігровому полі це дає додатковий хід чи переміщує на кілька кроків уперед.

Часто переселенці змушені очікувати чогось: своєї черги в пункті пропуску, надання статусу ВПО, відповідей із різних інстанцій, перевірки інспектором із управління праці та соціального захисту населення тощо. Клітинка із подібною ситуацією змушує учасника пропускати хід.

У класичних настільних іграх гравці рухаються по прямій без жодних відхилень, за винятком стрибків уперед-назад. У «Переселенській блуканині» основна дорога має багато відгалужень із непронумерованими клітинками. Якісь стежки коротші, а якісь нагадують гірські серпантини — довгі, звивисті та непередбачувані. Особливо незатишно на них тим, хто змушений повертатися назад — через втрату документів, помилки у заповнених бланках, пропущену перевірку чи ряд інших приводів.

Найбільша ігрова трагедія — фраза «Почніть гру спочатку» наприкінці кількох ситуацій. Уявного переселенця це лише віддаляє від конкурентів за перемогу в грі. У кожного зі справжніх переселенців гра своя. Тож необхідність повернення на старт, тобто окуповані території, може означати тимчасові труднощі перед другою спробою, неможливість покинути домівку чи взагалі загибель.

ПЕРЕМОГА — НЕ КІНЕЦЬ

За словами координаторки проекту Ольги Іванової, ситуації для гри вибиралися з кейсів, які опрацьовувала організація, із розповідей колег-переселенців і партнерів авторів гри. Також колектив проекту проводив фокус-групи та тест-драйви гри, під час яких теж звучали пропозиції з удосконалення. «Якби ми робили гру на основі усіх ситуацій, які сталися із переселенцями, то вона мала б тривати три роки у режимі реального часу», — підкреслює Ольга.

Перші 450 примірників гри українською мовою поширюватимуть серед громадських організацій та суспільних просторів, відправлять до шкіл та бібліотек. Ще 50 примірників англійською підготовлені для філій міжнародних організацій в Україні, які теж зацікавилися проектом.

І у справжній, і в ігровій версії «переселенської блуканини» поняття перемоги умовне. «Нарешті вам вдалося облаштуватися на новому місці, де ви зможете облаштувати своє життя на рівні з іншими громадянами України. Утім, це не означає, що у вас з’явилися ті ж можливості, що й у них», — так «вітають» того, хто дійшов до фінішу. І справді, це важко назвати перемогою, це скоріше перехід на новий рівень боротьби. Зокрема за те, щоб твоє життя перестало бути квестом на виживання.

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ