Незалежність мимоволі

Президент Чорногорії Міло Джуканович заявив днями про можливість проведення референдуму про статус цієї югославської республіки. Фактично йдеться про вихід Чорногорії зі складу Югославської Федерації — вихід, до якого чорногорська політична еліта старанно і обережно готує перелякане останньою балканською війною населення. Президент Чорногорії — екс-комуніст все ж таки! — отримує відозви представників наукової та творчої інтелігенції з пропозиціями терміново розглянути питання про майбутнє республіки... Примітно, що такі серйозні заяви чорногорський президент став робити після нещодавньої зустрічі з президентом США: може, Джуканович отримав від Клінтона запевнення в тому, що Захід не допустить силового втручання режиму Мілошевича в чорногорські справи?

Все це — незалежність мимоволі. Навіть президент Словенії Мілан Кучан висловив побажання, аби Чорногорія залишалася в складі Югославії, — тієї самої Словенії, яка першою вийшла зі складу ще СФРЮ, і той самий Кучан, який був символом цього виходу! Досвідчений словенський лідер розуміє різницю між усвідомленим бажанням жити самостійно і втечею від того центру, котрий не виправдав надії і ослаб. Хіба в колишньому союзі було інакше? Балтійські країни, як і Словенія, прагнули своєї свободи навіть тоді, коли про вихід з імперії не можна було мріяти. Білорусь чи Македонія проголосили незалежність, бо не могли не проголосити. Вірніше, оголосили свої декларації про суверенітет деклараціями про незалежність — тільки й усього.

А Україна? Коли б ми ще набралися мужності, якби не путч? Різниця між прагненням до свободи і незалежністю мимоволі — в тому, як живуть люди... Хотілося б, щоб Чорногорії пощастило більше...