Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

У спробі погодити історію

26 травня, 2011 - 00:00

У приємний вечір суботи в лекційній залі Балтійського федерального університету імені Канта серед сотень студентів панувало справжнє почуття чекання, напередодні рідкісної можливості поставити запитання міністрам закордонних справ Німеччини, Польщі та Росії — Гвідо Вестервелле, Радеку Сікорському та Сергієві Лаврову.

Калінінград колись називався Кенігсбергом, був першою столицею Пруссії і батьківщиною Канта. 1945 року місто захопили і приєднали до Радянського Союзу. З моменту закінчення холодної війни та незалежності Литви Калінінград залишився відрізаним від решти території Росії. Він лежить у 320 кілометрах від Росії і затиснутий між Литвою і Польщею, які обоє є членами Європейського Союзу та НАТО.

Саме в цьому місті студенти спостерігали за першою німецько-польсько-російською зустріччю, метою якої стало зближення трьох країн із настільки різними історичними сприйманнями Другої світової війни.

Будь-який процес означатиме, що Росія готова озирнутися на своє минуле та усвідомити його, особливо в тому, що стосується злочинів Сталіна і Гулагу, і що Росія підтримує європейську ідею про усвідомлення пам’яті та минулого, яке є таким важливим для Європи.

«Бути європейцем — це означає розуміти, що ми тоді зробили», — вважає Іван Крастєв, історик і голова Центру ліберальних стратегій у Софії.

Німеччина і Росія багато працювали над глибоким примиренням. Те ж саме зробили Німеччина та Польща. Російсько-польське зближення має «покінчити з глибокою підозрою з боку поляків, що Німеччина та Росія ведуть справи за їхньою спиною», — вважає Томас Янеліунас, професор університету у Вільнюсі.

Примирення між Польщею та Росією стало по-справжньому можливим після авіакатастрофи, в якій загинув президент Лех Качинський і 95 членів уряду та представників бізнесу, і яка сталася напередодні 70-х роковин розстрілу чотирьох тисяч польських офіцерів під Катинню.

Реакції Росії та Польщі були приголомшливими. Російський прем’єр-міністр Володимир Путін, який поспішив на місце трагедії, обіймав свого польського колегу Дональда Туска. Росіяни залишали квіти перед польською амбасадою в Москві. Поляки запалювали свічки на могилах червоноармійців на цвинтарях у Польщі.

Але з якихось причин зближення припинилося. Російське розслідування причин авіакатастрофи, розпочате під егідою прозорості та співпраці, скотилося до звинувачень і теорії змови з польського боку.

«Ми все ще сподіваємося на зближення між Польщею та Росією», — заявила Кароліна Вігура, історик у Інституті соціології у Варшаві. «Але я не дуже оптимістично до цього ставлюся. Зближення має підтримуватися політично», — додає Вігура, автор приголомшливої книги «Вина націй», в якій ідеться про пам’ять і примирення в Європі.

Втрата імпульсу не перешкодила Вестервелле та Сікорському. Вони рішуче налаштовані працювати спільно в прагненні наблизити Росію до Європи. Як сказав Вестервелле в Калінінграді, Німеччині та Польщі необхідна допомога Росії у вирішенні найважливіших питань безпеки в регіоні, включаючи питання Білорусі та «замороженого конфлікту» в Придністров’ї.

«Ми говоримо про співпрацю, про практичні способи роботи між Польщею, Росією та Німеччиною», — зазначив Сікорський.

Лавров зазначив, що Росія зацікавлена в стратегічному партнерстві з Європою. Коли студенти попрохали його пояснити детальніше, Лавров сказав, що Європа та Росія мають співпрацювати в темі модернізації російської економіки, послабленні візового режиму та побудови нової структури безпеки.

Німці та поляки погодилися з даним прагматичним підходом. Найближчим часом буде збільшено обмін студентами між університетом імені Канта, університетом ім. Миколая Коперника в Торуні в Польщі та Європейським університетом Віадріна у Франкфурті-на-Одері.

Тристоронню історичну комісію було засновано, щоб розпочати вивчення спільної історії. Німці та поляки прекрасно усвідомлюють складнощі та емоції, які з цим пов’язані. Саме тому Німеччина й Польща погодилися, що зближення з Росією неможливе, якщо існують розбіжності щодо минулого. «Політична влада в Росії наразі до цього не готова», — вважає Вігура. «Коли маєш справу з примиренням і зближенням, поняттям політичної сили є сила прийняти цілковиті жахи».

Олексій Міллер, професор історії, в МДУ заявив, що Росія не готова. «Можливість суспільства та істориків протиставлятися минулому слабкіша в країні, де плюралізм і демократія є слабкими», — вважає він.

Німеччина витратила останні 65 років на те, щоб розібратися зі своїм минулим, своєю роллю винного, зі своєю європейською та історичною відповідальністю щодо пам’яті та зближення. На початку 50-х років минулого сторіччя Франція примирилася зі своїм переможеним ворогом — Західною Німеччиною. Примирення привело до створення Європейського Об’єднання вугілля та сталі, яке було попередником Європейського Союзу.

У міру того, як німецько-французькі стосунки розвивалися, ФРН, під керівництвом соціал-демократичного канцлера Віллі Брандта, розпочала процес зближення з Польщею, якою тоді керували комуністи. 1970 року Брандт схилився перед меморіалом Варшавського гетто. Нещодавно Польща визнала свою роль у масових убивствах євреїв у Єдвабному, на північному сході Польщі 1941 року. Довгий час винними вважалися фашисти.

«Дані дії та політика прощення стали невід’ємною частиною європейського суспільства», — вважає Крастєв. Але доки російські політики роздумують про свою спроможність мати справу з пам’яттю, студенти в університеті імені Канта явно давали зрозуміти, що вони готові. «Ми хочемо до Європи», — заявили вони міністрам.

Джуді ДЕМПСІ, The New York Times, 23 травня 2011, переклад ИноСМИ.ru
Газета: 
Рубрика: