Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Відкриття «французького вікна» в Європу

19 липня, 2005 - 00:00

«Французьке серце б’ється швидше, ніж лунають слова», — так член Сенату Франції, президент комісії з міжнародних справ, оборони і збройних сил сенату Серж Венсон прокоментував українським журналістам результати цьогорічного опитування у кількох європейських країнах, виконаного компанією TNS. За результатами цього опитування, більше нiж половина французів висловилося на користь вступу України до Європейського Союзу. Слова щирої симпатії до України можна було почути від усіх, хто дивився телебачення і читав пресу. З’явилися дослідники, які вивчають процеси в Україні (більшість з них нещодавно займалося виключно Росією), за останні півроку вийшло п’ять книжок про Україну (одна з них — детектив «Убийте Ющенка»), презентовані за участі дружини Президента України. Нещодавні візити прем’єр-міністра Тимошенко і Президента Ющенка до Парижа, що відбулися практично підряд, викликали неабияку зацікавленість і преси, і ділових кіл. Крім того, недавно в Франції відбулися «Дні України». Можна вважати, що якісь перші зміни у традиційному ставленні Парижа до Києва відбулися. Це, вважають дослідники, вже надовго.

Журналіст, автор редакційних статей у виданні l’Express Бернар Гетта вважає, що 99,9 відсотка французів лише зараз щось довідалися про Україну. І це тією чи іншою мірою можна сказати стосовно громадян усіх країн Європейського Союзу (окрім «нових членів»). Він говорить про спалах цікавості до України під час виборів, помаранчевої революції, про щирі симпатії свого народу. За словами Гетта, дві третини французів вважають, що українці — спільного з ними європейського походження, тоді як дев’ять десятих його співвітчизників відмовляють у цьому Туреччині, і не бажали б бачити Туреччину членом ЄС. Тому Україна, на відміну від Туреччини, не матиме великих проблем у французькій громадській думці. За французьким законодавством, напередодні кожного нового розширення ЄС у країні має відбутися референдум з цього приводу. Якщо ЄС відмовить Туреччині, то, вважає Гетта, це буде великою історичною помилкою. Не лише екстраправі (на кшталт Ле Пена), але й багато хто в нинішній правлячій партії Франції не надто оптимістично налаштовані щодо Туреччини, з якою восени вже мали б розпочатися переговори про її вступ до ЄС.

Сенатор Венсон був би дуже задоволений, якби Україна брала участь у, за його словами, «системі колективної безпеки західного світу і Європи зокрема». Під цією системою він має на увазі передусім систему безпеки ЄС, і саме безпеку він ладен вважати пріоритетною галуззю у процесі європейської інтеграції України. Венсон дипломатично сказав при цьому, що Україна має легітимне право вступати до НАТО, але натякнув, що питання НАТО не є пріоритетним для Франції. Відомо, що міністр оборони Франції Аліот Марі обіцяла Україні підтримку на шляху вступу до НАТО, але при цьому зазначила, що спочатку потрібно знати, що таке НАТО, і в жодному разі не можна усувати Росію.

Франція не опиратиметься ідеї привілейованого партнерства з Україною, говорить далі сенатор Венсон. І додає дещо несподівану річ — Україна, на його думку, могла б бути зразком для Лівану (у цій країні, де кілька десятиліть тривали громадянська війна і міжгрупові конфлікти, нещодавно відбулися вибори, був відчутним контроль більш потужної Сирії за найважливішими сферами політики. — Авт.).

Французькі дипломати — дещо більш конкретні. Тут нагадують, що інтерес до України у Франції виник ще до українських президентських виборів, що є кілька важливих напрямків роботи, зокрема, зараз складається той самий план дій, який президент Ширак доручив скласти за результатами своєї розмови з Ющенком. Україні необхідно проводити реформи, приводити своє законодавство у відповідність з нормами ЄС. Франція зараз обговорює можливість залучення України до співпраці у рамках так званого «Веймарського трикутника» (Франція— Німеччина—Польща, питання юстиції, внутрішніх справ, контролю за кордонами). Саме Париж відмовляв у такій можливості кілька років тому. Одинадцять угод було підписано під час візиту Тимошенко — отже, повинен бути політичний контроль за їх виконанням. Багато з цих угод, а також угод, підписаних під час візиту Ющенка — не контракти, а декларації намірів, отже, їх іще потрібно наповнити конкретикою.

Франція прийняла рішення у рамках бюджету технічної допомоги направити до Києва чотирьох урядових радників — у галузях юстиції, адміністративної реформи, сільського господарства, європейської інтеграції. Нічого неможливого у тому, щоб Україна, максимально наблизившись до норм ЄС, вступила з часом до Союзу, на Ке д’Орсе не бачать — про це тут можна почути, можливо, вперше. Щоправда, при цьому можна почути, що «ми свідомо не говоримо «так» чи «ні», щоб залишити простір для маневру і використати усі можливості». Говорити тут пропонують по мірі готовності.

Найперспективнiшою галуззю двосторонньої співпраці французька дипломатія схильна вважати енергетику — і можливо, перш за все, ядерну (три чверті всієї французької електроенергії виробляється на АЕС). Під час розмови президентів йшлося, зокрема, про можливість французької допомоги Україні у виробництві палива для АЕС. Це — сам по собі новий поворот, який би заслуговував на найприскіпливішу увагу.

Франція першою зі «старих» країн-членів ЄС погодилася на лібералізацію візового режиму з Україною — «не для преси» говорилося, що Париж готовий на будь-які спрощення, окрім безвізового проїзду, оскільки це вже має вирішувати Брюссель. Щоправда, при цьому виникло відразу кілька питань: налагоджена ефективна співпраця з боротьби з тероризмом, спільне «відсіювання» криміналітету, недопущення контрабанди, контроль над фінансовими потоками, а між тим за всі попередні роки не було жодних контактів між МВС, митними службами, службами фінансової розвідки двох країн. Угода про лібералізацію візового режиму для окремих категорій громадян була розроблена ще минулого року, у Парижі дуже не бажали її підписувати з попереднім українським урядом. На початку цього року Франція заявила, що з 1 травня вводить її в дію в односторонньому порядку, і пропонуватиме її Брюсселю як модельну угоду для цього спектра відносин між ЄС і Україною. Тепер ідеться про можливість допомоги в облаштуванні кордонів України електронними засобами, як це вже було у випадку балтійських країн. Французи допомогли Україні і у входженні до європейського політичного простору: «Наша Україна» туди потрапила завдяки угоді з правлячою партією Союз народного руху (UMP), соціалісти — завдяки співпраці з французькими соціалістами. Дуже серйозно налаштовані на співпрацю з українськими підприємцями у об’днанні MEDEF, яке є аналогом української УСПП. 30 листопада планується провести День України у Національній асамблеї, де має виступити з промовою одна з перших осіб України, а до того, у вересні, сказав посол Сергєєв, він працює над тим, щоб у вересні провести дні України в Сенаті. До речі, експерт Національного інституту міжнародних і стратегічних досліджень Арно Дюб’єн схильний пов’язувати зростання інтересу до України і з діяльністю посла Сергєєва. Згадується при цьому, що майже два роки у Парижі українського посла просто не було.

Оптимізм, утім, мав би бути досить обережним. Є певні чинники і «підводні камені», які, як вважає Дюб’єн, можуть позначитися на підтримці у Франції ідеї вступу України до ЄС навіть коли вона виконає всі необхідні умови. Із одного боку, багато хто, і навіть в МЗС Франції погоджується з тезою, що зовнішня політика президента Ширака безнадійно застаріла. Власне, французько-український початок, який можна спостерігати сьогодні, мав би відбутися ще роки тому. «Російський фактор» завжди впливатиме — хоча французькі співбесідники переконують у тому, що «не настільки». На Ке д’Орсе, схоже, щиро вважають, що через демократизацію України, тісне її залучення до європейського життя можна вплинути і на демократизацію в Росії. Але при цьому президент Ширак прохає не дратувати «російського ведмедя», розсипається у компліментах Путіну і намагається перетворити Європу на конкурента Сполучених Штатів (здебільшого, не надто вдало).

Франція взагалі зазнала психологічної травми — спочатку провал «конституційного референдуму», потім — поразка у боротьбі за Олімпіаду-2012. Як виявилося, програвати французи не вміють, але роздратування не приховують. Дуже багато слів про симпатію до України поки що не перетворилися на конкретні проекти співпраці. Є небезпека, що сприятлива зараз ситуація буде «забалакана». Дуже слабко йде співпраця у культурних галузях, туризмі. Є над чим працювати, не забуваючи, що за будь-яких умов Франція залишається однією з головних опор ЄС.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: 
Рубрика: