Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Відродження близькосхідної «четвірки»

21 квітня, 2007 - 00:00

Після створення нового палестинського уряду національної єдності з участю рухів «Фатх» і ХАМАС та саміту Ліги арабських держав, який відродив план урегулювання короля Абдулли 2002 року, настав час дій для так званої близькосхідної четвірки, яка складається з Європейського Союзу, Росії, ООН і Сполучених Штатів. «Четвірка» фактично не діяла з 2000 року, бо будь-який мирний процес вимагає переговорів між конфліктуючими сторонами.

Замість цього, в регіоні проводилася політика односторонніх дій. Деякі заходи, як, наприклад, виведення Ізраїлем в односторонньому порядку військ із Лівану 2000 року і з сектора Газа 2005 р., або ж дотримання «Хамас» протягом року ухвали про припинення вогню, можна вважати конструктивними. Але якими б позитивними не були їхні цілі, ці кроки було зроблено без консультацій із протилежною стороною, що лише закріпило думку про відсутність партнера.

До літа 2006 року, відміченого війною в Лівані та повторною окупацією сектора Газа, неспроможність одностороннього підходу була очевидною. Сьогодні ми знаємо, що лише політичний процес, який бере до уваги законні національні інтереси кожної зі сторін, може зменшити ризик поновлення збройного конфлікту на Близькому Сході.

Для поновлення такого процесу необхідно чотири кроки. Перший — відродження близькосхідної «четвірки» — вже було зроблено. «Четвірка» залишається найбільш відповідним форматом, оскільки поєднує в собі європейські ідеї і допомогу з легітимністю ООН і лідерством США. Вона також включає Росію і має досить невелике число учасників для швидкого прийняття ухвал у разі необхідності.

Але, окрім свого відродження, «четвірка» також повинна розширити свій мандат і працювати над вирішенням не лише ізраїльсько-палестинських проблем, але й ізраїльсько-сирійського та ізраїльсько-ліванського конфліктів. Це не перешкоджає здійсненню адміністрацією США незалежних ініціатив на ізраїльсько-палестинській арені.

Сьогодні відмова США вести прямі переговори з Сирією чи заохочувати Ізраїль до вступу в такі переговори перешкоджає такому розширенню мандату «четвірки». Ігнорувати Сирію, проте, не можна, бо вона спроможна підірвати спроби врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту чи стабілізації Лівану. Поведінка Сирії тісно пов’язана з її перспективами повернути окуповану частину власної території — Голандські висоти — і вона явно зацікавлена в новому мирному процесі з Ізраїлем для досягнення цієї національної мети.

По-друге, застаріла «дорожня карта» «четвірки» повинна бути замінена «цільовою картою», яка враховує основні легітимні інтереси всіх сторін у конфлікті. Ці інтереси не є взаємовиключними, і їх можна стисло описати таким чином: безпека Ізраїлю, статус держави для Палестини, суверенітет Лівану і територіальна цілісність Сирії. «Четвірка» має провести консультації з кожною зі сторін, щоб ще точніше визначити ці інтереси. Наприклад, що означає безпека Ізраїлю, і що є необхідним для її забезпечення? Як можна зберегти державність Палестини? Які гарантії необхідні для охорони суверенітету Лівану?

По-третє, необхідно відновити діалог. Це може бути найбільш складним завданням, і належить, головним чином, до сфери відповідальності європейців. Знову ж таки, відносини між Сирією та Ізраїлем мають вирішальне значення. Уряд Ізраїлю необхідно переконати в тому, що поновлення мирних переговорів може привести до більш конструктивної поведінки Сирії щодо Лівану та ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Уряд Сирії усвідомив, що повинен продемонструвати свою готовність до діалогу, запропонувавши Ізраїлю не обмежені умовами переговори, прийнявши президентів Іраку та Палестини для переговорів у Дамаску та підтримавши внутрішньопалестинські переговори. Але йому також необхідно послати переконливі та обнадійливі сигнали щодо Лівану.

У самому Лівані застопорився серйозний внутрішній діалог щодо майбутнього країни. Зовнішні гравці, такі як ЄС чи окремі держави ЄС, могли б запропонувати свою підтримку та сприяти проведенню переговорів із політичної та конституційної реформ. Вони також повинні дати зрозуміти, що не може бути ніякої регіональної угоди за рахунок суверенітету Лівану.

Що стосується палестинців, то тут потрібен діалог іншого роду. З часу палестинських парламентських виборів у січні 2006 року міжнародне співтовариство підтримувало контакт із президентом Махмудом Аббасом, бойкотуючи очолюваний ХАМАС уряд. Але ізоляція палестинського уряду істотно посилила хаос на Західному березі і в секторі Газа, і, фактично, сприяла підриву палестинської державності. Якщо ЄС бажає продовжити свої зусилля з будівництва держави в Палестині та сприяти мирному врегулюванню конфлікту, він повинен знайти спосіб вести переговори та працювати із законно обраним урядом.

Створення палестинського уряду національної єдності дає ЄС і його партнерам можливість відновити співпрацю з палестинською владою, не втративши при цьому обличчя. Заснований на угоді між «Фатх» і ХАМАС, укладеній при посередництві Саудівської Аравії, уряд національної єдності відповідає вимозі Ради ЄС, щоб легітимний палестинський уряд «прийняв платформу, яка відображає принципи «четвірки»». Згідно з програмою палестинського уряду, він дотримуватиметься всіх угод, підписаних ОВП. Імпліцитно, до їхнього числа входить і визнання Ізраїлю та зобов’язання утримуватися від застосування сили і боротися з тероризмом. Ухилення від контактів із окремими палестинськими міністрами, які порушують ці зобов’язання, може бути необхідним, але остракізмові щодо всієї палестинської адміністрації необхідно покласти край.

Четвертим кроком, хоч і в майбутньому, є міжнародна конференція, на якій всі сторони приймуть «цільову карту» і почнуть на її основі рівнобіжні двосторонні переговори, які посилять інтерес гравців до приведення всього процесу до успішного завершення. Ретельна підготовка такої конференції є більш важливою ніж її швидке скликання, оскільки ініціативи окремих держав можуть підірвати зусилля ЄС і «четвірки».

Природно, що США, як найважливіший член «четвірки», повинні брати активну участь у цьому процесі. Діючому президентові ЄС вдалося переконати адміністрацію США в тому, що відродження «четвірки» може бути корисним. Проте пріоритетом адміністрації Буша в регіоні явно залишається Ірак, а не ізраїльсько-палестинський конфлікт.

За цих умов європейці та інші партнери по «четвірці» могли б допомогти Бушу забезпечити собі кращу спадщину на Близькому Сході. ЄС не повинен допустити відсутності підтримки з боку США чи Ізраїлю, перешкодити його зусиллям із розробки «цільової карти», яка була б прийнятна для всіх сторін у регіоні, чи з направлення Сирії більш конструктивним курсом — шляхом підключення її до діалогу.

Фолькер ПЕРТЕС — голова і директор Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки (SWP) в Берліні.

Фолькер ПЕРТЕС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: