Випробування зовнішньої політики Обами

Завершуючи свій перший рік на посту президента, Барак Обама зробив сміливий крок, вирішивши збільшити кількість американських військовослужбовців у Афганістані до понад 100 тис. осіб. Критики зліва вказують на те, що війна в Кореї завдала шкоди президентству Гарі Трумена, як і війна у В’єтнамі визначила долю адміністрації Ліндона Джонсона. Таким чином, Обама ризикує стати третім демократичним президентом, чиї внутрішньополітичні плани будуть затьмарені важкою війною.

Але й критики справа нарікали на те, що підхід Обами до зовнішньої політики був слабким, здійснюваний нібито вибачаючись, і що Обама надмірно покладався на «м’яку» силу. Вони непокояться з приводу обіцянки Обами вивести американські війська з Афганістану за 18 місяців після введення додаткового контингенту.

Обама успадкував обтяжливу зовнішню політику: світова економічна криза, дві важкі війни, порушення умови нерозповсюдження ядерної зброї Північною Кореєю та Іраном, погіршення процесу мирного врегулювання на Близькому Сході. Скрутне становище Обами полягало в тому, аби дати раду цьому важкому спадку, створюючи при цьому нове бачення того, як американці мають ставитися до решти світу.

Завдяки серії символічних жестів і промов (у Празі, Каїрі, Аккрі, Організації Об’єднаних Націй тощо), Обама допоміг відновити американську «м’яку» силу. Як показало останнє опитування, проведене Дослідницьким центром П’ю, «в багатьох країнах думка про Сполучені Штати зараз така сама позитивна, якою вона була на початку десятиріччя — до того, як Джордж Буш став президентом».

Буде помилкою принижувати роль, яку лідери, котрі прагнуть змін, можуть зіграти у зміні суті складних проблем. Влада передбачає визначення програми дій і створення преференцій для інших, а також заповзятливість і напористість. Тому адміністрація Обами говорить про «розумну владу», яка успішно комбінує жорстку і «м’яку» силу в різних контекстах. Але «м’яка» сила створить для політики радше таке середовище, яке дозволяє, аніж таке, що блокує.

Критики стверджують, що Обама нічого не робить, а лише говорить. Вони змальовують його як рок-зірку, яка отримала Нобелівську премію, роздаючи обіцянки, а не виконуючи своєї ролі. Вони глузують із його популярності та звертають увагу на те, що Середній Схід залишається неподатливим, Північна Корея — ядерною, Ірак і Афганістан — неврегульованими, а Іран — важким. Але жодний серйозний експерт не чекав би чого-небудь іншого за настільки короткий період. Жорсткий підхід Буша та Чейні ясно не вирішив ці проблеми.

Ба більше, на додаток до слів було кілька важливих дій. Перша та найважливіша — це приборкання Обамою економічної кризи. Коли він узявся до виконання обов’язків, його економічні радники казали йому, що шанс повторення депресії в стилі 30-х років становить один до трьох.

Якби Обама не уникнув цієї катастрофи, все решта в порівнянні втратило б значення. Успіх вимагав не лише виділення пакетів економічного стимулювання всередині країни, але й міжнародної координації. Попри заходи, зроблені США проти імпорту китайських шин, рівень протекціонізму був значно меншим, аніж у 30-ті роки й ніж передбачали спостерігачі. Крім того, Обама використовував кризу для того, аби здійснити те, що вже багато хто давно пропонував: трансформувати «велику вісімку» в ширшу структуру, «велику двадцятку», яка включає основні економіки, що розвиваються.

Врегулювання Обамою взаємин із Китаєм тісно пов’язане з економічною кризою. Як Америка реагує на посилення могутності Китаю, є одним із найважливіших питань зовнішньої політики XXI століття. Обама розширив економічні засідання, що проводяться міністерством фінансів, до стратегічного діалогу під головуванням державного департаменту з порядком денним, який включає зміну клімату, а також багатобічні питання.

Всупереч деяким скептичним репортажам преси, зустріч на вищому рівні між Обамою та китайським президентом Ху Цзіньтао в листопаді була цілком успішною. Водночас він визнав, що збереження близьких союзницьких відносин із Японією й Австралією та хороших стосунків з Індією допомагає зберегти широкі можливості, які можуть створити потрібну обстановку для Китаю, що розвивається.

Ще одним важливим досягненням Обами в його перший рік перебування на посту президента було те, що проблеми стосовно нерозповсюдження ядерної зброї були переглянуті. Вирішення цього питання, як вважало багато експертів, перебувало на кризисному етапі в кінці епохи Буша. Поставивши в якості довгострокової мети створення без’ядерного світу (хоча, можливо, не за його життя), Обама багаторазово говорив про довгострокове зобов’язання Америки, описане в статті 6 Договорів про нерозповсюдження ядерної зброї, яка полягає в зниженні ролі ядерної зброї. Далі, наприкінці цього року, він провів переговори з Росією, спадкоємицею Договору про скорочення стратегічних озброєнь, і вніс питання про нерозповсюдження ядерної зброї як одне з головних до порядку денного ООН і на зустрічі «групи двадцяти».

Критики дорікають йому за те, що всі ці досягнення, як і успіхи під час розблокування безвихідної ситуації в Судані та Бірмі, були досягнуті за рахунок ігнорування питань про права людини. Але в просуванні прав людини привселюдні заяви часто менш ефективні, ніж довгострокова стратегія. Промова Обами в Гані, де нещодавно сталася успішна демократична зміна уряду, продемонструвала такий підхід.

Інші критики зліва ремствували, що він не зумів змусити Конгрес ухвалити жорсткий закон про енергію перш, ніж розпочнеться конференція зі зміни клімату в Копенгагені. Проте Обама допоміг переконати Китай і Індію, щоб вони заявили про вживання корисних заходів, він також поставив перед Америкою мету щодо зменшення викидів парникових газів, що, можливо, врятує конференцію від провалу.

Звісна річ, найбільше випробування ще має відбутися в Афганістані. Чи зможе Обама скомбінувати жорстку та «м’яку» силу в стратегію розумної влади, яка працюватиме? Чи створить достатньо стабільну ситуацію збільшення американських і союзних військ, а також збільшення допомоги в цілях розвитку, для виведення військ, яке планується на 2011 рік? Чи зможе уряд Афганістану почати забезпечувати безпеку, аби захистити мешканців від жорстокості талібів? Чи Афганістан стане тією проблемою, яка визначить долю президентства Обами?

Позаяк Обама закінчує свій перший рік на посту президента, він має знати, що Афганістан буде головним іспитом, за результатами якого майбутні історики судитимуть про його зовнішню політику.

Джозеф С. НАЙ-молодший — викладач Гарвардського університету й автор книжки «Повноваження на лідерство».