«Перезавантаження» від Штайнмаєра

Днями Федеральний міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр надрукував статтю у Frankfurter Allgemeinen Zeitung під назвою «Більше безпеки для всіх у Європі — перезавантаження контролю за озброєннями», переклад якої розміщено на сайті «Дня».

У своїй статті Штайнмаєр наголошує: «Порушивши анексією Криму міжнародне право, Росія поставила під сумнів основні принципи європейської архітектури миру. Структури конфлікту драматично змінилися: все більшого значення набувають гібридні форми конфронтації та недержавні дійові особи. Нові технології також містять нові загрози: кібернетичні наступальні можливості, бойові дрони, робототехніка, засоби електронної боротьби, лазерна зброя і зброя, що діє на далекій відстані. Нові сценарії бойових операцій: менші підрозділи, більша ударна сила, пришвидшене переміщення — не можуть бути зафіксовані існуючими режимами прозорості й контролю. Загрожує небезпечна спіраль збройного нарощування нового типу».

За його словами, перезавантаження контролю за звичайними озброєннями зору має охопити п’ять напрямів і включати домовленості, які:

1  визначають максимально допустимі межі в регіонах, мінімальну віддаленість та заходи для забезпечення прозорості (зокрема у чутливих з військової точки зору регіонах, наприклад, Прибалтиці);

2  враховують нові військові можливості і стратегії (сьогодні ми говоримо більше про невеликі мобільні підрозділи, а не про класичні потужні армії, тобто слід брати до уваги в тому числі й можливості транспортування);

3  включають в себе нові системи озброєнь (наприклад, дрони);

4  дають можливість справжньої верифікації: з можливістю швидкого застосування, гнучкістю та незалежністю у кризові періоди (наприклад, за допомогою ОБСЄ);

5  могли б застосовуватися і в регіонах зі спірним територіальним статусом.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати пропозиції Штайнмаєра і розповісти, за яких умов може розпочатися діалог з РФ з цього питання? 

«ПЕРЕГОВОРИ МОЖУТЬ ПОЧАТИСЯ ЛИШЕ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК КИЇВ ПОВНІСТЮ ВІДНОВИТЬ СВІЙ КОНТРОЛЬ ЗА КОРДОНОМ З РОСІЄЮ»

Джон ГЕРБСТ, голова Євразійського центру Діну Патричі в Американській Раді, Вашингтон, екс-посол США в Україні:

— Пропозиція міністра закордонних справ Штайнмайера щодо контролю над озброєннями в Європі має кілька цікавих елементів. Передусім добре побачити, що один з лідерів соціал-демократів у Німеччині говорить, що «Росія порушила основні принципи миру — територіальну цілісність, вільний вибір альянсів, а також повагу міжнародного права — які не є предметом переговорів для нас на Заході». Крім того, добре, що він публічно заявляє, що у Варшаві НАТО «відновило» подвійний підхід до Росії, «стримування» і «розрядку». Тому міністр закордонних справ Німеччини, як і його канцлер, розуміє важливість стримування Кремля. Це важливо для безпеки Європи.

Але чи настав час для діалогу з Росією щодо контролю над озброєннями? Існує небезпека того, що поява в цей час такої пропозиції з боку Заходу у Кремлі буде розглядатись як слабкість. Зрештою, нинішня криза в Європі є продуктом кремлівської агресії, яка триває. Під час холодної війни радянські вторгнення в Угорщину й Чехословаччину призвели до заморожування контактів із Заходом. Чи має сенс почати новий діалог з Росією зараз, поки російські солдати і зброя все ще перебувають на Донбасі? Можливо, було б корисно запропонувати переговори щодо контролю над озброєннями як стимулу, щоб покласти край агресії Москви. Переговори можуть початися лише після того, як Київ повністю відновить свій контроль за кордоном з Росією, всі російські війська і зброя будуть виведені з Донбасу і мир настане на сході України.

«ЦЯ ПРОПОЗИЦІЯ ШТАЙНМАЄРА МОЖЕ ЗАКАМУФЛЮВАТИ СЬОГОДНІШНЮ ВІЙНУ, АНЕКСІЮ КРИМУ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, Київ:

— З одного боку, в цій  статті є речі, які не можна не схвалити і не підтримати. Йдеться про його правильні тези: що Росія не виконує міжнародні договори, зокрема Договір про звичайні збройні сили, що механізми верифікації Мінського документа не працюють, що практично не виконується договір про «Відкрите небо», що Будапештський меморандум став папірцем. І не менш правильна теза міститься на початку статті, де він пише про те,  що сьогодні йде боротьба не між капіталізмом і комунізмом, а насправді відбувається війна цивілізацій, війна цінностей, намагання поділити світ по-новому.

Але які висновки з цього всього робить пан міністр? Він каже, що треба повертатись до ідей Віллі Брандта. Так, це великий німець, який запропонував на той час абсолютно правильну політику змін на сході Німеччини, яка полягала у формулі: зміни через зближення. І справді через багато років ця стратегія дала свій результат. Він був батьком нової Східної політики Західної Німеччини, позитивним підсумком якої стало об’єднання Німеччини. На мою думку, не можна порівнювати те, що було за Віллі Брандта, і те, що є сьогодні. З однієї простої причини: тоді країни навіть за умов різкого протистояння не змінювали кордони одна одної.

Те, що зробила сьогодні Росія, є безпрецедентно, і тому зараз посилатись на Брандта, це неадекватне посилання до історії. Штайнмаєр говорить, що крім стримування треба і висувати пропозицію про співпрацю, яка має бути конкретною. Я теж підпишусь під таким закликом, але запропоную Штайнмаєру, щоб він зробив дуже конкретну пропозицію агресору — Росії, сказав: будь ласка, забирайтесь з Криму і Донбасу, відновлюємо статус-кво, елементи якоїсь довіри, без чого у міжнародних відносинах ніщо не працює, і лише після того починаємо процеси посилення цієї довіри. 

І у відповідь ми не чуємо такої пропозиції, а читаємо інші, до певної міри адекватні та розумні пропозиції, але які ніяким чином не стосуються ключової сьогоднішньої теми безпеки, що Росія порушила норми міжнародного права: анексувала Крим і веде війну проти України. До речі, дуже дивно чути від Штайнмаєра фразу про початок конфлікту в Україні, а треба казати точніше: про початок агресії Росії проти України. Але пан Штанймаєр боїться говорити про це вголос.

Отже, насправді ця пропозиція Штайнмаєра може не додати до розвитку позитивної ситуації, а навпаки, закамуфлювати сьогоднішню війну, анексію Криму і зробити вигляд, що все приймається як даність. Ми  тут нічого не міняємо, але будемо зараз говорити про якісь дрони, про якісь нові відстані від кордонів і таке інше. Я би просто порадив пану Штайнмаєру зрозуміти одну просту істину: ніякі пропозиції не будуть прийняті, щонайменше, нами, Україною, якщо вони не вирішать ключового питання, з яким ми сьогодні стикаємось. А саме: відновлення статус-кво, а також компенсації за завдані збитки. Якщо цього не відбудеться, говорити, що ми переходимо до якоїсь другої площини відносини і хочемо зробити довіру більшою, то це або нерозуміння, а або спеціальний хід, щоб заморозити існуючу на сьогодні ситуацію. Думаю, що одне та інше не мусить бути притаманним пану Штайнмаєру.

«ДІЇ КРЕМЛЯ СТВОРИЛИ В ЄВРОПІ СТРАТЕГІЧНИЙ ГЛУХИЙ КУТ»

Микола КАПIТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних відносин, Київ:   

— Стаття справляє двоїсте враження. Її вступна частина, де йдеться про анексію Криму, руйнування підвалин безпеки в Європі і повернення минулого протистояння, — повністю співзвучна з тими побоюваннями, оцінками і діагнозами, які багато українських спостерігачів ставлять вже два з половиною роки. Проте після повторення традиційних заклинань на тему війни і миру автор переходить до пропозицій, можна сприйняти неоднозначно. Напевно, варто було чекати, що ініціативи «побудови мостів» з’являться саме в німецькому уряді. У тому, що дії Кремля створили в Європі стратегічний глухий кут, мало хто сумнівається. Так само майже всі — і навіть багато хто в Росії — розуміють, що треба шукати рішення. Продовження ситуації в нинішньому вигляді гарантує програш усім, а Москві — в першу чи другу чергу. Але питання полягає в тому, хто і яку ціну готовий заплатити за мир. Для нас ще й принципово важливо, щоб такою ціною не виявилося наше майбутнє. У цьому контексті пропозиції міністра закордонних справ Німеччини видаються слабкими. Вони спираються на половинчасті заходи і прагнення доповнити заборону Росії ініціативами співпраці. Найімовірніше, в результаті не спрацює ні те, ні те. Тематика роззброєння традиційно спливала в європейській дипломатичній історії в моменти стратегічного безсилля. Цим механізмом намагалися запобігти обом світовим війнам — і обидва рази безуспішно. За часів холодної війни діалог про обмеження озброєнь став можливий лише як наслідок — а не причина(!) — стратегічної розрядки. Росія повинна відповісти на грубе порушення міжнародного права і руйнування підвалин безпеки. Це Кремль має ламати голову над тим, як вийти зі створеного ним же глухого кута. Сушити голову і виявляти ініціативу. Інакше ідея про роззброєння на тлі гарячого конфлікту в центрі Європи і під акомпанемент зростання витрат на озброєння у всьому світі під впливом російського ревізіонізму може видатися невдалим жартом.