Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.
Бернард Шоу, англійський драматург

Про аргументи для Брюсселя

Іванна КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ: «Україна сьогодні має серйозну додану вартість для НАТО»
26 квітня, 2018 - 18:51
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Останнім часом з боку українських політиків та вищого керівництва держави пролунала низка заяв щодо необхідності надання Україні чіткої перспективи членства в ЄС і НАТО. У тому числі йшлося про необхідність надання нашій країні Плану дій щодо членства в НАТО. А з іншого боку, починаючи з кінця минулого року, Угорщина блокує проведення засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ та міністрів оборони. Зазвичай таке засідання на рівні глав держав традиційно відбувалося в ході останніх трьох самітів Організації Північноатлантичного договору.

Тож виникає питання: які реальні цілі має ставити наша держава і з чим їхати на липневий саміт НАТО, який відбудеться на початку липня у Брюсселі, щоб якомога швидше інтегруватися в цю систему колективної безпеки? Із нього «День» розпочав розмову з віце-прем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванною КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ.

«МИ РОЗРАХОВУЄМО НА ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНИ ДО ПРОГРАМИ ПОСИЛЕНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ»

— Насамперед, ми раді, що Президент України вже отримав запрошення на саміт і долучиться там до заходів, які пов’язані з участю України в операції «Рішуча підтримка» в Афганістані.

Якщо ж говорити про цілі, то ми розраховуємо на залучення України до Програми посилених можливостей, яка дасть спроможність нашим військовим активніше взаємодіяти з партнерами із країн-членів Альянсу в різних галузях.

Крім того, ми сподіваємось, що на цьому саміті буде підтверджена політика відчинених дверей Альянсу і політично визнано наше прагнення щодо членства в НАТО.

Ми також розраховуємо на те, що нам разом з нашими партнерами вдасться дійти згоди щодо проведення Комісії Україна — НАТО (КУН) на рівні глав держав та урядів під час липневого саміту Альянсу. Цей процес поки що не завершено, і перемовини щодо цього тривають. Гадаю, всім відомо, що, на жаль, Угорщина наразі продовжує виступати проти проведення Комісії Україна — НАТО на рівні вищому, аніж рівень послів.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

І тому засідання міністрів закордонних справ, яке відбудеться 27 квітня, і засідання міністрів оборони країн-членів НАТО, яке заплановано на червень, відбуватимуться без України і без проведення окремого КУНу на рівні міністрів.

Відтак ми продовжимо співпрацювати з угорськими партнерами у двосторонньому порядку, а також з іншими членами Альянсу, щоб забезпечити проведення КУНу під час саміту.

І ситуація не змінилася після проведення парламентських виборів у цій країні?

— Україна дуже конструктивно налаштована для пошуку рішення, і свідченням такого конструктиву є те, що ми доходимо до спільного знаменника з іншими країнами, які висловили застереження щодо мовної статті нашого Закону «Про освіту». Мені хотілося б такий самий конструктив бачити з боку угорських партнерів та відхід від політичних гасел, які, можливо, були навіяні, в тому числі, активною внутрішньою виборчою боротьбою. Але не можу сказати, що якісь тенденції свідчать про радикальну зміну риторики після виборів в Угорщині. Ми, безумовно, вітаємо пана Орбана та його політичну силу з переконливою перемогою і сподіваємося, що поступово нам вдасться все ж вийти на розуміння поєднання нашого державного національного інтересу України щодо максимальної інтеграції кожного нашого громадянина в будь-які можливості, які надає Україна, з тим, щоб не отримувати застережень чи заперечень з боку представників національних меншин щодо права країни гарантувати забезпечення реальних прав кожному громадянину України. Підсумовуючи, можу сказати, ми розраховуємо на те, що конструктив має спрацювати.

«ПЕРСПЕКТИВА ЧЛЕНСТВА ЧІТКО ЗАКЛАДЕНА В РІШЕННІ БУХАРЕСТСЬКОГО САМІТУ»

— Серед цілей на саміт у Брюсселі я не почув бажання отримати ПДЧ. То це означає, що українська сторона не наполягатиме, як це було раніше, на цьому питанні?

— Перш за все, я вважаю, що перспектива членства чітко закладена в рішенні Бухарестського саміту. А підтвердження політики відчинених дверей та визнання нашого прагнення стати членами НАТО, по суті, є двома компонентами, які створюють базу в перспективі отримання ПДЧ.

Зі свого боку, уряд зосереджує зусилля на тому, щоб РНП за своєю суттю, структурою, підходами, змістовним наповненням перетворити на той документ, який максимально відповідав би тим щорічним планам із підготовки до членства країн, які мали і виконували ПДЧ.

У цьому контексті ми вдячні нашим колегам з Альянсу за те, що вони для нас зняли гриф таємності зі щорічних планів ПДЧ кількох країн, які стали членами Альянсу, щоб ми могли користуватися цим як інструментом, який дає нам практичне розуміння тих нюансів, пріоритетів, наголосів, які необхідно відобразити в РНП, щоб вона максимально походила на ПДЧ. Тому, як на мене, головне — це зміст і темп виконання нашого стратегічного оборонного бюлетеня, ухвалення відповідного законодавства і перехід на стандарти НАТО. І якщо ми це будемо робити відповідно до окреслених планів, то, по суті, з огляду на наші внутрішні перетворення нашим партнерам буде складно знаходити аргументи, чому Україні не можна надати ПДЧ.

— Якщо говорити про аргументацію на користь приєднання України до НАТО, можете сказати, яку додану вартість може принести Україна до Альянсу, щоб це могло зацікавити цей військово-політичний блок прийняти нашу країну до свого клубу?

— Я думаю, що Україна сьогодні має серйозну додану вартість для НАТО, яка свідчить на користь нашого вступу, і багато країн Альянсу вже розуміють цю додану вартість. Завдання полягає в тому, щоб аргументовано пояснити цю додану вартість іншим членам Альянсу, які поки сумніваються. Зокрема, йдеться про наш серйозний досвід у веденні бойових дій на своїй території проти агресії Російської Федерації та розуміння і знання нюансів того, як у сьогоднішніх умовах Росія веде військові операції. Такий досвід є лише у нас. Він дістався нам дорогою ціною і точно є важливим.

Ми також маємо певні ноу-хау з точки зору забезпечення інформаційної безпеки. Цей досвід багато в чому є рефлексивним і до певної міри клаптиковим, але разом з тим він точно є багато в чому більш просунутим, аніж те, з чим доводилося стикатись нашим партнерам.

У нас також є свої напрацювання з точки зору протидії кібератакам, які у взаємодії з нашими партнерами можуть стати ще однією з позитивних цеглин і захисту простору країн-членів Альянсу, і стримування РФ.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Не слід забувати і такий чинник. Перебуваючи триста років під російською імперською владою і 70 років — усередині Радянського Союзу переважною більшістю території України, ми маємо краще розуміння того, як ментально, психологічно, бюрократично організована Російська Федерація, і на яких засадах вона базується. Це знання насправді також є цінним.

Я переконана, що з трансформацією нашої економічної, політичної та правової системи і забезпеченням верховенства права ми так само будемо представляти додану вартість і з точки зору економічних показників, і простору свободи для Альянсу.

«ТЕПЕР ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ НАС — ЗОСЕРЕДИТИСЬ НА ВИКОНАННІ РНП»

— Коли планується представити в Брюсселі Річну національну програму, і чим вона відрізняється від попереднього документа?

— Підписану Президентом Річну національну програму співробітництва з НАТО (РНП) в англомовному варіанті ми розповсюдили серед країн-членів Альянсу. На КУНі з послами країн-членів НАТО в штаб-квартирі Альянсу я окреслила основні її параметри фактично в той день, коли її підписав Президент. І тепер головне завдання для нас — зосередитись на виконанні РНП.

По-перше, ця програма є більш об’ємною, ніж попередні. У цей документ закладено 444 різні заходи        — додано приблизно сто додаткових заходів, порівняно з минулим роком. По-друге, у РНП додано кілька важливих блоків.

Зокрема, окрема увага приділена виконанню резолюції ООН №1325 «Жінки, мир, безпека» та питанню запровадження гендерної рівності в силових відомствах і залучення жінок до миротворчої діяльності.

Інший додатковий блок стосується проведення аналізу, де ми перебуваємо з точки зору системи загальнонаціональної стійкості та наступного планування щодо створення цієї системи.

«ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ТА ОРІЄНТАЦІЯ НА ЄВРОПЕЙСЬКІ РИНКИ ДАЄ НАМ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАТИ ЗНАК ЯКОСТІ»

— Так, ми проголосили європейський та євроатлантичний курс України, але об’єктивно ми самі розуміємо, що це віддалена перспектива. Тим більше, ми бачимо, що в самих НАТО і ЄС також можливі пертурбації (Брекзит). Можливо, варто більше уваги приділяти Південно-Східній Азії, Близькому Сходу та Латинській Америці, де наша продукція може бути більш конкурентною?

— По-перше, ми ухвалили експортну стратегію для країни, в якій пріоритетні ринки не обмежені Євросоюзом. І Міністерство економічного розвитку і торгівлі веде активну роботу з підтримки експорту в Африці, Південно-Східній Азії та Південній Америці.

По-друге, як на мене, європейська інтеграція та орієнтація на європейські ринки дає нам можливість отримати знак якості, який нам відкриває значно ширші можливості. Якщо ми конкурентоспроможні і взаємосумісні з країнами ЄС, то ми не просто прямуємо за кимсь, а вже можемо починати задавати тон. Я переконана, що, маючи цей знак якості і взаємосумісність, якість та відповідність європейським нормам нашої продукції, ми можемо значно краще конкурувати на третіх ринках.

На якій стадії перебуває сьогодні просування ідеї щодо миротворчої місії ОНН на сході України? Чи реально це втілити і коли?

— Ми продовжуємо працювати з різними партнерами. Я вдячна тому, що є вже багато країн, які заявили про готовність брати участь у цій миротворчій місії, якщо вона буде створена на основі реальних принципів міжнародного права та принципів ООН щодо беззастережності цієї місії, якщо вона дійсно буде спрямована на покращення ситуації. А поки я не бачу готовності РФ якось змінювати свою позицію. Я знаю, що у пана Волкера були сподівання, що після президентських виборів, можливо, Сурков повернеться з якоюсь відповіддю щодо того плану, який обговорювався умовно у двосторонньому форматі (дії США були узгоджені з партнерами з нормандського формату, в тому числі з Україною). Але я не чую, що є якісь позитивні новини з РФ. Думаю, що у зв’язку з чемпіонатом світу з футболу ми, принаймні, негативних новин точно поки не почуємо, — можливо, можуть бути оприлюднені якісь позитивні сигнали, але, гадаю, це буде суто як прикриття необхідності проведення цього спортивного заходу на території Росії.

«БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПОСАДКИ, А ВЕЛИЧЕЗНЕ ПОЛЕ ПРЕВЕНТИВНИХ ЗАХОДІВ»

— Усі західні експерти четвертий рік поспіль говорять, що Україна веде війну на два фронти: проти російської агресії та корупції всередині країни, і зазначають, що друга складова є чи не найважливішою. Чому нам не вдається досягти поступу на цьому другому фронті?

— Я б ще назвала третю війну, яка зараз активізується у нас, — це війна з популізмом. Якщо ж говорити про боротьбу з корупцією, то, по-перше, я вважаю, що, безумовно, посадка корупціонерів могла б дати яскравий і швидкий ефект залякування, унеможливлення подібних практик. Але, з іншого боку, треба не забувати, що чотири роки тому ми не мали ані законодавства, ані жодної антикорупційної структури для боротьби з цим ганебним явищем.

Відтак, мусимо розуміти, що створення цих антикорупційних органів — це вже великий крок у боротьбі з корупцією. А щоб їхня робота була ефективною, це коло має бути завершено створенням антикорупційного суду. Тому розраховую на політичну відповідальність наших колег — народних депутатів — і сподіваюся, що вони до кінця цієї сесії таки ухвалять повноцінний закон, який дасть можливість створити незалежний антикорупційний суд, щоб розглядати справи, які готує НАБУ і САП.

Разом із тим ми розуміємо, що вже створені нами органи, на жаль, ще далекі від досконалості й потребують певного часу, щоб люди, які там працюють, мали відповідний досвід, знання і робили все якісно.

Але боротьба з корупцією — це не лише посадки, а величезне поле превентивних заходів, і не помічати того, що сьогодні в нас суттєво звузилося поле для корупційних схем, — це просто дивитися на ситуацію із заплющеними очима.

Тільки торік у процесі дерегуляції ми скасували понад 450 застарілих регуляторних актів, що створювали корупційні лазівки. Створена система електронних закупівель ProZorro постійно вдосконалюється. На даний момент вона дозволила нам зекономити мільярди гривень у державному бюджеті. Це всі ці кошти, які не опинились у кишенях якихось корупціонерів.

Також відбулося очищення банківської системи. Половина з існуючих банків була закрита саме через те, що це була система для відмивання коштів і виведення капіталу, а зовсім не для забезпечення банківськими послугами населення.

Усі ці речі стовідсотково впливають на зниження рівня корупції. І ми також маємо розуміти, що корупція — це не лише проблема держави, а що її коріння, на жаль, лежить також у культурі та традиціях. Слава Богу, в суспільстві толерантність до корупції зменшується.

За останніми дослідженнями, 5% громадян зіштовхувалися з необхідністю чи то вимоги хабара, чи то спроби вирішувати питання в корупційний спосіб, а сприйняття середовища як корупційного є значно вищим. Безумовно, ми поки не там, де хотіли би бути, іншими словами, ми не досягли того результату, якого б нам як громадянам хотілося досягти. Але ми точно пройшли серйозний шлях від тієї точки, де ми були чотири роки тому.

Але що стосується популізму, то ми бачимо успішні приклади його реалізації в Польщі та Угорщині. Зокрема, у Польщі ПіС, прийшовши до влади, виконав свої обіцянки зі скорочення пенсійного віку і надання виплат у 500 злотих родинам із дітьми, в Угорщині партія Орбана робить виплати пенсіонерам і фактично заморозила підвищення цін на комунальні послуги. Як Україні ставитися до такого досвіду популізму, який є «заразним», і які висновки робити з цього нашим політикам, які йтимуть на вибори?

— У жодній із цих країн немає війни, і жодна зі згаданих вами країн не має потреби емоційного, морального і суто фізичного виживання. Тобто це зовсім інше тло. Хочу нагадати, що три роки тому ми були недалекі від дефолту, і зараз так само для нас через раніше здійснені запозичення і необхідність обслуговування боргів залишається важливою зовнішня підтримка міжнародних фінансових інституцій. Саме тому в нашому українському контексті красиві заяви про те, що завтра ми знову будемо будувати комунізм чи соціалізм, просто не співвідносяться з реальністю. Ми дуже сильно відстали від згаданих двох країн, які зробили ривок у європейській і євроатлантичній інтеграції.

Хочу нагадати, що під час нещодавньої світової кризи Польща було однією з небагатьох країн, яка не просто вистояла, а продовжувала розвиватися, набирати обертів. Тож на такому ґрунті значно легше виконувати такі популістичні обіцянки, ніж тоді, коли країна щойно вийшла на макроекономічну стабілізацію і ріст ВВП, як це має місце у нас. Саме тому допоки ми не матимемо економічного зростання, принаймні, на рівні 7 — 8% на рік, такі обіцянки просто не мають нічого спільного з реальністю.

«ПОТЕНЦІАЛ ОБ’ЄДНАННЯ, ЯКе ВИНИКло ПІСЛЯ 2014 РОКУ, РОЗ’ЄДНУЮТЬ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІ ПОЛІТИКИ»

— Добре відомий вам британський експерт Джеймс Шерр заявив у інтерв’ю «Дню», що «українці не стануть об’єднаними, допоки їхні лідери не стануть відповідальними». Погоджуєтеся?

— Я думаю, що Джеймс мав на увазі відповідальність усіх політиків, включаючи представників опозиційних сил. І це повертає мене до питання третього фронту щодо популізму. Тому, якщо хтось хоче сказати, що завтра він чи вона прийдуть до влади і забезпечать відсутність платежів за комунальні послуги, то це, безумовно, приємна музика для вух, але це утопія. Прикро, коли такими безвідповідальними заявами політики намагаються прокласти собі шлях до влади.

Я можу погодитися з Джеймсом Шерром стосовно того, що потенціал об’єднання, яке виникло після 2014 року, роз’єднують безвідповідальні політики, а не громадяни, які були готові об’єднуватися заради свого майбутнього і заради того, щоб країна процвітала і розвивалася.

Нещодавно в інтерв’ю «Дню» експерт Михайло Гончар заявив: «У країні з корумпованим державним апаратом, де все визначають інтереси олігархономіки, а не національні інтереси, виходить так, що в стратегічних напрямках олігархи виступають, як мінімум, провайдерами. Пінчук — яскравий приклад. Потім доводиться розплачуватися програшем, зіпсованим іміджем, плюс потенційними звинуваченнями, як, наприклад, ми це бачимо навколо «справи Манафорта»... Тут має місце приватизація зовнішньої політики». Отже, як нам «націоналізувати свою зовнішню політику»?

— Я думаю, що протягом останніх років держава, державні інституції справді зробили серйозний поступ у тому, щоб зовнішня політика була значно суб’єктнішою і відповідала нашим національним інтересам, а також була значно проактивнішою, ніж коли-небудь протягом усього модерного часу нашої незалежності. Тому, на мою думку, говорити про те, що зовнішня політика у той чи інший спосіб на даний момент домінується кимось іншим поза державою — це просто не зовсім коректне відображення того, що відбувається. Тому, окрім Президента і Міністерства закордонних справ, урядовців, насправді там значно ширше коло гравців, у тому числі тут ідеться про представників парламенту і громадянського суспільства, і навіть медіа. Тож багато в чому саме з огляду на пріоритети зовнішньої політики ми діємо узгоджено. Тому я абсолютно не можу погодитися з якимись іншими трактуваннями щодо «приватизації зовнішньої політики».

— Багато хто з експертів зазначав, що реорганізація Дипломатичної академії України, зокрема урізання її можливостей, може вплинути на якість підготовки професійних кадрів. Про що свідчать перші підсумки роботи реформованої ДПУ, чи приніс цей крок користь?

— Мені здається, що Дипломатична академія сьогодні є живим енергійним організмом, у якому життя почало вирувати і розвиватися. Дипакадемія стала гнучким майданчиком, який готовий зараз реагувати на нові завдання та виклики щодо якісної підготовки та перепідготовки кадрів МЗС. Там вибудовується і аналітична структура і платформа для обговорень ширшого порядку денного, яка потім трансформується в політичні пропозиції для держави. Як на мене, то таке життя вдалося вдихнути в Дипакадемію завдяки початку її реформування. 

«МЕНІ ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ У НАС БУВ БІЛЬШ ІНТЕНСИВНИЙ ДІАЛОГ ІЗ ХОРВАТАМИ»

— Ви нещодавно були у Хорватії. Що насправді з досвіду цієї країни у вирішенні конфлікту варто і можливо запозичити Україні?

— Ми вже створили міжурядову робочу групу з обміну досвідом щодо мирної реінтеграції територій. Що стосується  досвіду Хорватії, то він є фундаментальним. Це і проведення перемовин із міжнародними партнерами щодо подальшого розвитку подій, і створення чи то миротворчої місії, чи то якогось іншого пошуку рішення. У хорватів є великий досвід надання психологічної допомоги і тим, хто брав участь у військових діях, і цивільному населенню.

Цікавими є підходи цієї країни до амністії й покарання людей, які брали участь у конфлікті, а також проведення виборів на територіях, які реінтегруються. Тобто це — величезний спектр питань. Тому важливо зрозуміти, де були нюанси, а де камені спотикання під час реінтеграції.

Тут, насправді, мені хотілося б, щоб у нас був більш інтенсивний діалог із хорватами щодо того, де ми у них можемо точно повчитися. Це не означає, що ми просто перекладаємо їхній досвід на себе, нам треба просто розуміти підводні камені й сильні сторони. Також може йтися про те, як забезпечити соціальні гарантії внутрішньо переміщеним особам.

— Хочу вам навести нещодавню цитату виконувача обов’язків державного секретаря США Джона Салліван, який напередодні саміту міністрів закордонних справ G7 зустрівся з Клімкіним і закликав Україну подвоїти зусилля у реформуванні й дотримуватися програм МВФ шляхом ухвалення законодавства зі створення по-справжньому незалежного антикорупційного суду і підвищення тарифів на газ відповідно до рівня імпортованого. Як ви прокоментуєте цю заяву представника країни, яка має найбільшу долю в МВФ?

— Ми розуміємо, що першим кроком є ухвалення рішення щодо антикорупційного суду і чіткого та прозорого механізму його створення. І в цьому ми абсолютно згодні з такою позицією США. А щодо збільшення тарифів, то очевидно, що це надзвичайно складний крок для сьогоднішнього економічного стану суспільства, і тому ми будемо далі проводити консультації з МВФ щодо того, у який спосіб, базуючись на справедливих тарифах, можна якось інакше переформатувати цю вимогу. Адже ми розуміємо, що поки нам треба просто дати можливість людям упоратися з тими викликами, з якими вони сьогодні зіштовхуються.

«УКРАЇНА ПОЧАЛА АКТИВНІШЕ ПРОТИДІЯТИ ЗРОСТАННЮ РОСІЙСЬКОГО ЕКСПОРТУ ДОБРИВ»

— Експерти зауважують, що минулого року обсяг торгівлі України з Росію, яка розв’язала війну проти нашої країни і анексувала частину території, значно виріс. Тим часом у нас говорять, що Захід, підтримуючи проект «Північний поток-2», фінансуватиме російську армію. Тож де логіка? 

— Наша найбільша стурбованість «Північним потоком-2» полягає в тому, що деякі європейські країни хочуть представити його як суто економічний проект, в той час як ми маємо власний досвід газової взаємодії з РФ і розуміємо, що будь-який проект, який зв’язаний енергоресурсами, що походять із РФ, має свій геополітичний вимір. Тому для нас важливо достукатися (і це ми робимо разом із кількома країнами-членами ЄС, зокрема з Польщею, Словаччиною, країнами Балтії) і пояснити колегам політичні загрози від побудови такого газопроводу.

Адже пропускна спроможність української ГТС може давати на виході 140 млрд куб. м. Зараз у пікові моменти ми постачаємо в Європу до 80 млрд куб. м., тож мінімум як удвічі можемо збільшити пропускну спроможність. Тому ніякої економічної необхідності у побудові «Північного потоку-2» з пропускною спроможністю 55 млрд куб. м. газу немає.

З нашого погляду, побудова цього газопроводу збільшить залежність Європи не тільки від джерела та ресурсів РФ, а й від того, хто управляє пропускною системою, а це несе серйозний ризик.

Адже з побудовою «Північного потоку-2» та «Південного потоку» Росія може повністю відмовитися від транзиту через Україну. А це створює серйозну безпекову загрозу для нашої країни, оскільки в РФ буде менше своїх економічних і геополітичних інтересів, щоб Україна була стабільною і безпечною на всій території. Я переконана, що газовий транзит через Україну на даний момент є одним із запобіжників від повномасштабної російської атаки на Україну.

Що стосується зростання нашої торгівлі з РФ, то це обумовлено існуванням деяких виробничих циклів і необхідністю імпортувати енергоносії та добрива.

Однак зараз держава почала активніше протидіяти зростанню російського експорту добрив, запровадивши додаткові антидемпінгові мита всередині країни. Інша частина збільшення обсягу торгівлі припадає на паливні матеріали, які, на жаль, ми поки мусимо в обмежених кількостях отримувати з РФ.

Багатьох західних експертів, з якими мені вдалося поспілкуватися під час нещодавнього Безпекового форуму в Києві, вразила заява у виступі Президента України Петро Порошенка про те, що Україна гармонізує санкції з США. Виглядає так, що ми запроваджуємо санкції проти агресора після того, як це зробив Захід, зокрема США, Великобританія. Що скажете на це?

— По-перше, це був новий виток санкцій, які стосувались отруєння російського екс-розвідника в Солсбері, а також хімічної атаки в Сирії. Тому ми солідаризувалися з країнами, виславши так званих російських дипломатів, що було високо оцінено нашими партнерами.

По-друге, у деякі моменти ми просимо партнерів підтримати нас у запроваджених нами санкціях проти РФ. А десь вони йдуть на запровадження санкцій, які не пов’язані безпосередньо з діями РФ в Україні. І тут для нас, очевидно, важливо підтримати і синхронізувати свої санкції з ними.

 

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: