Стратегічна мета — НАТО — є

В середу журналістам був представлений аналіз результатів моніторингу річної програми співробітництва Україна — НАТО за 2016-й рік. Слід нагадати, що РНП складений вже й на 2017-й рік. Щоправда, загал, якому регулярно розповідають про начебто впевнений курс на НАТО, навряд знайомий з реальною роботою, яка проводиться державою в цьому напрямку. Більш того, відсутність чіткої артикуляції на законодавчому рівні про інтеграцію України до НАТО ще більш розфокусовує це питання. Нагадаємо, що протягом навіть під час війни Росії проти України в законах так і не було прописано остаточною метою України членство в НАТО. Натомість було знайдене обтічне формулювання — досягнення критеріїв членства в НАТО. Схоже, що з часів президентства Леоніда Кучми, який після бесіди з Путіним в Криму, викреслив із Воєнної доктрини чітке формулювання про вступ в Альянс, в курсі влади нічого не змінилось окрім формальної риторики.

Вступ до НАТО, безумовно, передбачає набуття згаданих критеріїв. Тож чому зміщений акцент? Це посилює в народі, який за соціологічними опитуваннями більшістю підтримує вступ України до НАТО, відчуття того, що верхівка більше «грається» в інтеграцію до НАТО ніж реально прагне до цього. І питання тут полягає не лише в тому, що генералам та офіцерам доведеться відмовитись від старих принципів та реформуватись. Питання в тому, чи не боїться влада уникненням гострих кутів в законодавстві накликати гнів агресора? Принаймні в експертному середовищі таке побоювання існує.

За дві години монологів виступаючих, серед яких були поважні експерти, вчені, колишні міністри та представники НАТО в України, було висловлено багато критичних думок. Саме вони представляли громадське середовище, яке експертно проаналізувало цей документ.

«Я ще в 2009-му році був залучений до формування Річної національної програми співробітництва з НАТО і мушу сказати, що ні тоді, ні зараз цей документ мені не подобається, — сказав у своєму виступі колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко. —  З самого початку цей документ перетворюється на «окрошку», в яку нарізується і скидається все з надією на те, що хтось це зробить. Я погоджуюсь із думкою про те, що вступає в НАТО ні армія, ні МЗС, а країна. З моменту коли ми почали узгоджувати ці річні національні програми, минуло вже багато часу. У нас є багато інших інструментів, які дозволяють нам виконувати елементи згаданої «окрошки». Крім того, ми маємо цікавий документ під назвою Угода про асоціацію з ЄС. Якщо подивитись на структуру цієї угоди і порівняти її зі структурою РНП, то можна побачити, що багато речей просто переписуються з одного документа в інший. Чи є в цьому резон? На мою думку — ні. РНП має відповідати на ключове питання — у якій спосіб цей документ допоможе Україні наблизитися до стандартів НАТО з акцентом не на реформу судової системи чи виборчого законодавства, а на тій частині, яка є ключовою. Тому коли ми записуємо цей документ в загальники, то не думаю, що ми в такий спосіб наближаємось до стандартів НАТО. Безумовно РНП свою роль відіграв і відіграватиме, але як на мене він залишається не дуже мотивувальним».

«Якщо говорити про механіку цього документу, то це фактично зібрання зі всіх міністерств і відомств інформації про те, що вони будуть робити  у зв’язку із політикою держави відносно НАТО, — продовжує екс-міністр. — Цей документ не спонукає міністерства робити так чи інакше. Він просто збирає інформацію і її узагальнює. Формула «поширити» та «удосконалити» не дає чітких критеріїв стимулювання конкретних чиновників до виконання плану дій. Якщо ми хочемо бути прагматичними і реалістичними, то повинні подумати про його конкретизацію. Наприклад, в документі на 2017-й рік принаймні з’явилися додатки, тобто те, що є бодай прообразом плану дій. Хоча, знову ж таки, жодної дати виконання пунктів ми там не знайдемо. Тобто ми продовжуємо лише говорити про те, що протягом року щось буде зроблено. Громадському сектору дуже важко зрозуміти, а що ж було зроблено? Те що ми маємо feedback від наших відомств є звітуванням, з якого не можна зробити достеменний висновок щодо ефективності проведеної роботи. Переконаний, що треба починати переосмислювати те, що робиться, інакше ми будемо по колу ходити ще років 15 і ні до чого не прийдемо. Окремо я хочу, щоб ЗМІ написали, що в документі РНП на 2017-й рік нарешті сформульовано речення (хоч і далеко заховано по тексту): стратегічною метою України є курс на набуття членства в НАТО. Це вже велика перемога».

Отже, проблема — немає ні термінів, ні критеріїв щодо впровадження алгоритму інтеграції в НАТО. Але існують заяви і документи. Звичайно, питання тут стоїть не до Інституту Євроатлантичного співробітництва та інших інституцій, які покликані бути з’єднуючим ланцюгом в співробітництві з Альянсом. Проблема тут — у політичній волі влади. Точніше в її кволості. Перед пресою присутні експерти намагались по полицям донести аналіз сфер, які передбачає згаданий документ. Йдеться не лише про військову та в цілому безпекову складову, яким присвячено головні глави документу. Йдеться про цілий комплекс реформ в політичній, виборчій, правовій та інших сферах. Все впирається, як вже неодноразово це повторювалось на подібних заходах, у реформи в країні та боротьбу з корупцією. Для українців ці заклики давно виглядають популістичними мантрами в той час, як для Заходу вони є базовими умовами. Питання — як вимірювати згадані завдання та їх виконання? Кількістю проведених спільних навчань чи спійманих хабарників? А може хоча б ясними алгоритмами з конкретним терміном?

Колишній перший заступник міністра оборони України Леонід Поляков, крім іншого, наголосив на існуванні системної корупції, яка існує зокрема в кадрових органах, що впливає на призначення тих чи інших осіб. «Як ми не тупцюємо, все одно змінити нічого не можемо, — говорить Поляков. — Для проформи створені кадрові резерви, комісії, ради, але все одно все вирішує один командир, як в Радянському Союзі. При цьому цей командир-начальник прямо не відповідає за питання і в будь-який момент може уникнути відповідальності».

Поляков наголосив: «Розробляється програма розвиту Збройних сил, затверджується і всі кричать «Ура!». Потім приходить цей документ в парламент, а там політики, які мислять категоріями «вил» та тарифів. Скільки з цих депутатів реально думають про безпеку держави? На жаль, зараз тиснути на депутатів легше військовим ніж цивільним». Остання фраза пана Полякова показова, адже оголює реальну небезпеку — коли народ не здатен впливати на владу, він воліє звертатись до сили, або насильства. Звичайно, в Альянсі ці тенденції вивчаються прискіпливо тим більше враховуючи схильність українців до Майданів. Саме тому, коли на Заході говорять про реформи, то йдеться скоріше не про самі реформи, а про гарантії передбачуваності процесів в Україні.

Одною з перших на брифінгу виступила нещодавно призначена директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Барбора Маронкова, яка запевнила присутніх, що РНП — це не просто збірка формальних намірів, а реальний крок до реформ. Цікаво, що вирішальним моментом для проведення реформ є так звана конституційна реформа. Головне її завдання — унеможливлення узурпації влади та забезпечення єдності державної політики. Момент тиску на Україну з обох боків — Заходу і РФ — в намаганні змінити нашу Конституцію є безумовно великою проблемою глибину якою розуміють не всі.

Як зазначив політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач, зараз є низка реформ, які просуваються. Щоправда, коли експерти часто говорять про згадані реформи, все більше виникає питань — чи дійсно ці зміни здатні вплинути на обороноздатність. Чи не є певною мірою відволікаючим маневром наголос на «посиленні», «покращенні» та «забезпеченні», в той час як по суті нічого не змінюється і віз залишається на тому ж місці?

Слова про «посилення» і «покращення» привів науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко для того, щоб підкреслити головну ваду подібних програм, яких розробники намагались уникнути  — узагальненість та нечіткість.

Про які стандарти можна говорити, якщо в Україні досі немає призначень на ключові посади в сфері безпеки, в тому числі немає офіційно призначеного представника України в НАТО? Можна як завгодно пояснювати цей пробіл, але безумовно і в самому Альянсі прискіпливо дивляться на таку непевну поведінку Києва. І згадане формулювання щодо критеріїв вступу до НАТО, а не про сам вступ, лише доповнює картину владної апатії до цього курсу. Та питання не лише в представнику України в НАТО. Проблема існує з призначенням послів у країнах, які є стратегічними партнерами та сусідами, наприклад Білорусі. Крім того (і це зауваження пролунало на прес-конференції), в Україні досі не призначений голова служби розвідки. І це при тому, що четвертий рік триває війна. Необхідно наголосити, що стандарти НАТО — це не формальний збірник вимог. Це перш-за-все ясний, впевнений державницький вектор влади, яка має усвідомлювати, що нинішня війна не базується лише на гарматах, танках та ракетах. Сучасна війна — це війна інформації, аналітики та пропаганди. З іншого боку, заради справедливості не можна не відзначити інший факт — Україна довела, що здатна тривалий час стримувати агресію потужного ворога. А це говорить ще й про те, що на цій неоголошеній війні народжуються нові стандарти та принципи спротиву, яким варто повчитись і самому Альянсу.