Я бачила, тоді, що хто хиливсь найнижче, того найбільш топтали люди й коні.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка

«Людина, яка поєднувала в собі колосальну ерудицію і сміливу завзятість…»

Вчора у редакції «Дня» відбулась зустріч пам’яті Валерії Новодворської
19 липня, 2014 - 13:42

Смерть відомої російської публіцистки, письменниці, дисидентки, громадської діячки сколихнула суспільство не лише Росії, а й України. За критику, відверті коментарі й відсутність страху перед режимом її знали, поважали, хоча не завжди сприймали й розуміли.

Система у Росії намагалась її зламати: 17 арештів, випробування радянською психлікарнею. Однак, все це не змусило замовкнути «єдиний правдивий голос справжньої Росії».

До останнього Валерія НОВОДВОРСЬКА не приховувала свою позицію, а з приводу російської агресії висловлювалась різко й рішуче: «Немає «бандерівців», є українські патріоти, які першими перейнялись європейськими цінностями, які ненавидять своє радянське минуле, яким не подобається, ні Голодомор, ні концтабір, ні статут Леніна. Не кажіть «бандерівці» - кажіть «західники», кажіть «ті, хто зробив європейський вибір», кажіть «ті, хто виступає за Євросоюз», кажіть «українські патріоти». Але оскільки, ви прагнете повернутися не до Росії, а в «покійний» Радянський Союз, то ви – радянські патріоти, а не російські. І оскільки Радянський Союз на кладовищі, ви – патріоти кладовища. Так і кажіть: «Ми хочемо на кладовище», -  записуйтесь в загальну чергу, земля всіх прийме». Саме з таких слів у відеоролику про Валерію Іллівну розпочалась зустріч.

Ігор СЮНДЮКОВ, історик, лауреат премії ім. Джеймса Мейса, редактор відділу «Історія і Я» розповів про історичну значимість особистості Новодворської, зауважуючи, що вона завжди боролась за свободу, яка важить більше, ніж життя однієї людини: «Є страшний і трагічний закон історії –  справжній масштаб особистості виявляється після її смерті. Після того як від нас пішла Валерія Іллівна, стало зрозуміло, що це історична постать, і є підстави думати, що з плином часу вона стоятиме в одному ряді з такими  борцями як Олександр Герцен та Андрій Сахаров. Цю людину за життя тисячу разів звинувачували в екстремізмі та жорсткості. Вона справді висловлювалась дуже гостро, не добирала слів, однак, це зараз саме те, що потрібно – називати речі своїми іменами».

Леся БОНДАРУК, журналістка, яка близько знала Валерію Новодворську, розповіла про своє перше інтерв’ю з тоді ще авторкою «Новое время», яка зустріла її словами: «Вновь Бандеры в роще голос слышен, пулемет свил гнездышко на крыше…». За словами пані Лесі Новодворська мала хороше почуття гумору, хоча як ніхто знала, що таке в'язниця.

«В 19 років студенткою, вона створила товариство, яке серйозно розглядало справу збройного повалення Радянського Союзу в Москві. І, зрозумівши, що її однодумці не настільки сміливі, сама пішла на акцію, написала вірш «Спасибо, Партия, тебе», і в московському театрі оперети після вистави розкидала листівки з цим віршем по партеру».

Віталій ПОРТНІКОВ, публіцист, медіа-оглядач, розповідаючи про свої зустрічі з Новодворською, сказав, що згадує про неї з благоговінням. На думку журналіста, вона не хотіла знати нічого, що не вкладалося в її картину світу, була не другом, а ворогом імперії, оскільки все, що виходило від неї – сприяло падінню цієї імперії. «Вона була не терапевтом та не хірургом, вона була патологоанатомом. Патологоанатоми ніколи не бувають добрими …», - сказав Віталій Портніков.

В аудіо-зверненні Лілії ШЕВЦОВОЇ, політолога, доктора історичних наук, співробітника Московського центру Карнегі, прозвучали слова про відповідальність і рішучість теперішньої України й наявність такої ж риси у Новодворської: «Вона була і залишається прикладом колосальної мужності та самовідданості, але перш за все мужності, тому що мужність – це відсутність страху бути самотнім. І ось в момент цієї істерії, в момент цього воєнно-патріотичного маразму, коли нація об’єдналась у одній меті – піти в минуле, вона знайшла в собі мужність сказати: «Я з вами», саме так вона сказала Україні, і це був дуже важкий для неї момент, момент самотності».

Валерія Новодворська була самотнім ворогом режиму, але другом України, ідейним соратником європейського майбутнього. «Вона любила в нас могильника імперії, справді вона любила нас по-своєму, але ми і є тими людьми, які не хочуть повернення до імперії», - підсумувала Лариса ІВШИНА.

Студенти Літньої школи і досі перебувають під враженням від зустрічі.

Роман ЛЕКСІКОВ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

- Сенс у будь-якому обговоренні виникає лише при наявності плюралізму. Абсолютних істин не буває, а про померлу особистість потрібно говорити або правду, або нічого. Думаю, кожен із нас багато виніс для себе із цього обговорення: раціональні і критичні висновки про особистість покійної Валерії Іллівни, незаангажовані, ні російською імперською ненавистю, ні українським, часто ірраціональним, захопленням.

Михайло ДРАПАК, Донецький національний університет:

- Україна зараз переживає складні часи. Але навіть сьогодні нам дуже непросто уявити, наскільки відчайдушною та сміливою була діяльність Валерії Новодворської. Навіть тепер, коли наша держава та наша спільна позиція може бути зведена нанівець зовнішнім втручанням, ми все одно знаходимось у більш комфортних для висловлення умовах, ніж ця людина. З її смертю ми втрачаємо значного союзника. Але, може, хоч це стане для нас інструкцією принципової та нонконформістської позиції у справі відстоювання національної щасливої долі.

Марта ФРАНЧУК, Національний університет “Києво-Могилянська академія”:

- «Свобода вартує дуже дорого. Вона вартує стільки ж, як і людське життя», - саме це і було одним із життєвих девізів Валерії Іллівни Новодворської. Все життя вона боролася за свободу, за демократію та ненавиділа тих, хто загнав людей в «тюрму Радянського Союзу». Вона хотіла створити країну світла із імперії мороку та присвятила цій боротьбі все своє життя. Її формулювання були гості, як лезо бритви. Її катувало КДБ, над нею знущалися, у 22 роки, вперше вийшовши з ув’язнення, вона посивіла від тих знущань, яких вона потерпіла від влади СРСР. Валерія Іллівна була тим Великим другом України, тією безпринципною жінкою, яка не корилася нікому і ніколи. Україні буде бракувати свого великого друга.

Анна КАЛАУР, Національний університет “Острозька академія”:

- Новодворську мужню та серйозну, веселу і прекрасну, горду та незламну я змогла побачити завдяки людям, які її знали особисто і чиї спогади про неї були різними. Як на мене, вона і була тим «вічним революціонером» про якого писав Іван Франко і якого тепер дуже бракуватиме Росії. Завдяки цій зустрічі я відкрила для себе нову Валерію Іллівну.

Підготували Костянтин ЦЕНЦУРА, Наталія ВУЙТІК, Літня школа журналістики “Дня”
Рубрика: