Наука – це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Шевченківська премія: ознаки одужання?

14 березня, 2001 - 00:00

Здається, вперше за довгі роки свого існування найстаріша премія України в області мистецтва не викликає сумнівів. Дійсно, радянське, офіціозне минуле чималою мірою обтяжувало вже національну премію, викликаючи численні нарікання. Причин для суперечливих оцінок з боку громадськості було більш ніж досить: присудження нагород «і мертвим, і живим», непрозорість мотивів, за якими відмічалися кращі автори або твори, небезпідставні підозри в клановості тих або інших рішень. Однак, схоже, стан справ починає виправлятися. Принаймні, рішення цього року практично ніким не заперечуються, — судячи з відгукiв всіляких ЗМІ, престиж лауреатів первісно високий. Особливо відрадно те, що цього року Комітет по преміях не став гнатися за кількістю, нарощуючи список національних геніїв, а зосередився на якісній оцінці результатів діяльності того чи іншого претендента.

Безумовно, давно вже заслужив нагороду в номінації «Музика» найталановитіший диригент, керівник Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України Володимир Сиренко. Минулий сезон і для оркестру, і для його керівника став справді зоряним: активна концертна діяльність, численні прем’єрні виконання класичних і сучасних українських композиторів, грандіозний і бездоганно виконаний цикл симфоній Густава Малера, світова прем’єра «Реквієму для Ларіси» Валентина Сильвестрова...

Так само плідно працює й, поки що, на щастя, наш оперний співак Володимир Гришко (премія в номінації «Сценічне та екранне мистецтво). Підмостки найбільших музичних театрів давно підкорені ним. Цієї весни — нова висота: у нью-йоркському «Метрополітен-опера» під керівництвом уславленого постановника Гергієва повним ходом йдуть репетиції опери «Гравець» Прокоф’єва — з Гришко у головній ролі.

Частий гість сторінок «Дня» філософ і історик, професор Мирослав Попович (перемога в категорії «Науково-критична і документальна література») був відмічений лише в цьому році хіба що внаслідок причин, про які говорилося вище. Адже Попович — не просто кабінетний вчений, а й, без перебільшення, той, кого по праву можна вважати моральним авторитетом нації. Проте це так же вірно і для призера в номінації «Художня література» Євгена Пашковського, чий роман «Щоденний жезл» за останні два роки здобув справжню любов усіх цінителів хорошої прози.

Звичайно, результати нинішньої Національної премії імені Шевченка ще будуть аналізуватися і викличуть дискусії. Однак не можна не помітити відрадний факт: премія дійсно виліковується від родових проклять попередньої епохи, від бюрократизму і заангажованості.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: