Смерть за пультом

— Дуже рідко в історії театру буває, коли балетмейстер і диригент знаходять один одного. Тандем Рябов-Шекера подарував прекрасні роботи, підкреслив президент Української академії танцю Юрій Станішевський. — Олег Михайлович був художником не просто масштабним, а я б сказав, універсальним. Музикант, який блискуче відчував себе в будь-якій стихії: в операх і балетах. Він виріс і сформувався у київському театрі. Тут був його рідний дім. Працював і в Москві, стажувався у Великому театрі. Геннадій Рождественський дуже високо оцінив талант українського диригента. Вперше ставши за диригентський пульт тогочасної першої оперної сцени країни, Олег Михайлович був визнаний не тільки слухачами, а й колегами як справжній майстер. Йому пророкували фантастичну кар’єру, але Рябов все ж повернувся до Києва. Тут розпочався його новий етап у творчості. Маестро став провідним диригентом театру.

Важко визначити, що більше любив Олег Михайлович — оперу чи балет. Адже його дружиною була прекрасна співачка Клавдія Радченко, а найкращим другом — видатний хореограф Анатолій Шекера. Величезна заслуга Рябова у тому, що він відкрив багато нових імен. Маестро був диригентом- стилістом. Він тонко відчував стиль творів Моцарта, Верді, Пуччині, Прокоф’єва, Данькевича. Він учив молодь. Багато вистав робив із новачками. Завдяки Рябову немало талановитої молоді прийшло в київську Оперу. Наприклад, він розкрив талант тенора Михайла Дідика. Після партії Пінкертона в «Чіо- Чіо-сан» розпочався злет цього співака. В Олега Михайловича співаки, танцюристи, оркестранти проходили вищу музичну академію майстерності.

Найбільший подарунок долі у тому, що Рябов і Шекера зустрілися для того, щоб створювати шедеври. Вершиною став балет «Ромео і Джульєтта». Партитура надзвичайно складна. У версії А. Шекери таке багатство нюансів і фарб, що тільки великим майстрам під силу виконувати виставу.

— Коли з’явилася ідея поставити балет «Фантастична симфонія» Берліоза, де я став лібретистом, Анатолій Шекера — хореографом, а Рябов — диригентом, саме тоді я відчув, наскільки тонко Олег Михайлович відчував музику. Не тільки як професіонал — математик у диригуванні, а й душею, — згадує завідувач літературної частини театру Василь Туркевич. — Це рідкісне поєднання. Адже є диригенти, які блискуче володіють технікою, але їхнє виконання залишає байдужими слухачів. Після Стефана Турчака Олег Рябов був другим диригентом у нашому театрі. Особливо добре йому вдавалися твори західноєвропейської класики. Він ставив «Лючію ді Ламмермур», «Ріголетто», «Дон Карлоса», «Чіо-Чіо-сан», «Тоску», «Паяців» тощо. На мій погляд, його «коньком» були опери та балети італійських авторів.

З ім’ям Рябова як диригента- постановника пов’язані найкращі балети театру: «Спартак», «Лілея», «Лебедине озеро». Диригував виставами: «Голубий Дунай», «Бахчисарайський фонтан», «Балеро» та ін. Але балет «Ромео і Джульєтта» — особлива сторінка в творчості музиканта. Це вистава-легенда, яка отримала «золоту» медаль ЮНЕСКО і досі проходить не просто з аншлагами, а переаншлагами. Вже чотири покоління танцівників виросли та розкрили свій талант на цьому балеті. Ми його показували практично на всіх континентах і завжди мали успіх у публіки.

Смерть настигла Олега Михайловича несподівано. У нього було хворе серце, переніс інфаркт. Коли сталося нещастя і Рябов помер, багато хто пригадав його слова: «Я буду найщасливішою людиною, якщо помру за пультом». Так і сталося. У нашому театрі це другий випадок. У 1939 році під час вистави помер диригент Володимир Дранишников, а смерть Олега Михайловича сталася на репетиції однієї з найкращих опер — «Сільської честі». Балет «Фантастична симфонія», над яким працював Рябов, довелося довести до прем’єри Володимиру Кожухарю.

У «Ромео і Джульєтті», яку нині присвятили пам’яті маестро, головні партії виконували соліст Белградського театру опери і балету Костянтин Костюков (Ромео) і прима київської Опери Наталя Лазебникова (Джульєтта). Яскраво і самобутньо танцювали свої ролі Ігор Буличов (Тібальд), Максим Мотков (Меркуціо), Сергій Сидоренко (Бенволіо). Всі учасники вистави були чудові: від солістів до кордебалету. За диригентським пультом — Аллін Власенко.

Після балету Костянтину Костюкову вручили диплом і премію ім. А. Шекери, відзначивши самобутній талант і майстерність танцівника, вихованця Анатолія Федоровича. Він танцював у багатьох балетах свого вчителя, закінчив курс хореографів у Національній академії танцю України. Костюков продовжує шекерівські традиції у Белграді, але не забуває про київський театр, в якому він дебютував у «циганському» дивертисменті в «Дон Кіхоті». Саме на цій сцені він став солістом. Його найкращими роботами вважаються Спартак з однойменного балету Хачатуряна, Альберт («Жізель»), Ромео з прокоф’євського «Ромео і Джульєтти». У Белграді Костянтин Костюков не тільки провідний прем’єр, а й сам ставить балети.

Традиції Шекери та Рябова продовжують учні. Їхні вистави є прикрасою київської Опери.