Виборча нелюбов середнього українця
Український обиватель голосувати не хоче. На вибори мера, які відбулися минулими вихідними у Вінниці та Миколаєві, прийшло відповідно 30% і 23,5% од загальної кількості виборців. Порівнюючи активність виборців під час виборів мера з «рекордними» результатами на референдумі, можна прийти до висновку, що втома вiд виборів — це істотна, але не єдина причина такої низької явки.
Судячи з усього, під час виборів мера набагато меншою мірою, аніж під час виборів президента та під час голосування на референдумі, використовувався знаменитий адміністративний ресурс. За великим рахунком, цього разу не було особливої необхідності в активному використанні адміністративного ресурсу задля того, аби будь- якими способами забезпечити максимальну явку: по-перше, відсотки на цих виборах не відіграють такої значної ролі, як у випадку президентських виборів або референдуму, а по-друге, його використанням влада могла налаштувати виборців проти «свого» кандидата. Тож вінницькі та миколаївські виборці вважали у своїй більшості за краще ухилитися від «виконання громадянського обов’язку», і «голос народу» звучав цього разу, як ніколи, слабко — на третину або на чверть від можливого. Пришли на дільниці переважно ті, для кого голосування — «хобі» та спосіб життя. Небажання громадян узяти участь у виборах можна пояснити ще й тим, що більшість виборців вважає результат виборів наперед визначеним.
На думку політолога Володимира ПОЛОХАЛА , «під час цих виборів виборці прямим або опосередкованим чином підтримали кандидатів, які мають стосунок до чинної влади і які перебувають у «системі координат» цієї влади, — перебування в цій системі координат — головний критерій успіху для політичної сили». Справді, у Вінниці з досить значним відривом виграв вибори заступник голови Вінницької обласної держадміністрації Володимир Ваховський. За нього проголосувало майже 33% тих, хто прийшов на вибори; член Соцпартії Іван Бондарчук набрав майже 13%. У Миколаєві переможцем став керівник відділення Укрексімбанку Володимир Чайка (в минулому начальник обласного управління Пенсійного фонду, глава облради, заступник міського голови Миколаєва).
Таким чином, можна вести мову про те, що структура електорату та його пріоритети в голосуванні вже практично цілком визначилися. До речі, в цьому контексті поразку у Вінниці кандидата від Соцпартії можна розцінити як небажання прагматичного виборця голосувати за представника переможених, які перебувають поза владною системою координат. Ураховуючи те, що на президентських виборах Вінницька область підтримала Олександра Мороза, можна передбачити, що, якби вибори мера проходили до президентських виборів, їхній результат міг би бути іншим. У Миколаєві ситуація подібна: кандидати на пост мера народний депутат Віктор Горбачов та колишній мер міста Олександр Бердников «випали» з колоди реальних претендентів, скоріше, саме тому, що перед цим вони випали із «системи владних координат». І виборець розцінював їх як своєрідних політичних маргіналів.
Особливістю виборів мера у Вінниці можна вважати поразку претендента від СДПУ(о) Олексія Реви, який набрав усього 4,5%. Коментуючи підсумки виборів у Вінниці та низький результат свого колеги по партії, лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук заявив: «Жодної поразки представника СДПУ(о) на вінницьких виборах не сталося... Активної позиції на цих виборах наша партія не займала. Ми розуміємо, що у Вінниці мав пройти і пройшов представник від обласної держадміністрації. Тому ми не втручалися в цю боротьбу і брали участь у виборах чисто номінально». Враховуючи те, що партія бере досить активну участь у довиборах у парламент, таку позицію об’єднаних соціал-демократів можна пояснити, очевидно, тим, що вони не змогли домовитися з місцевою регіональною елітою і вимушені були фактично відступити без бою. Тому можна сказати, що ці вибори виграла місцева влада, причому без великих особливих зусиль.
Ці ж вибори засвідчили, що політичний вибір електорату поступово стабілізується і одночасно стає дедалі більш передбачуваним. Ідеологічна складова, роль і вплив якої постійно зменшувалися протягом останніх років, судячи з усього, остаточно пішла на задній план. Тому, хоч як це парадоксально, але можна прогнозувати зменшення впливу різноманітних PR- чинників на політичний вибір електорату. Під час цих виборів владу досить уміло зміг об’єднати адміністративний та політичний ресурс. Це особливо показово з урахуванням того, що досвід кампаній з виборів мера в тій чи іншій формі, скоріше, буде використано і в майбутніх передвиборних кампаніях.
