«Доторкнутися до 900- річної історії»

Сонячної суботи учасники Літньої школи журналістики «Дня» вирушили до Кирилівської церкви, щоб не тільки насолодитися красою архітектурної і мистецької пам’ятки, а й зануритися в давню історію України.

Коли йдеш вулицею Олени Теліги, не можеш не звернути увагу на великі, у зріст людини, літери «Кирилівська церква». Підіймаючись сходами, все далі і далі відходиш від шумної магістралі і потрапляєш у світ тиші. Біля входу до музею тихо, невелелюдно, і світить липневе сонце, промені якого старанно намагаються приховати гілки дерев, які висаджені вздовж алеї.

Трохи проходимо вперед і постаємо перед храмом – напрочуд красивими, із зеленими куполами та золотими хрестами. Учасники ЛШЖ-2019 одразу зачарувалися цим місцем і почали фотографувати подвір’я і саму церкву. Нині Кирилівська церква є музеєм.

Церкву було зведено ще у XII (!) сторіччі. Але й досі науковці не можуть сказати точний рік побудови цього об’єкта. Місцевість Дорогожичі, де розташований храм, імовірно отримала таку назву тому, що в період Київської Русмі тут сходилося багато доріг, зокрема проходив і стратегічнй напрямок Київ – Чернігів.

Наукова співробітниця Національного заповідника «Софія Київська» (саме його філією є музей «Кирилівська церква») Ірина МАРЧЕНКО, яка провела для студентів насичену цікавими фактами екскурсію, розпочала з «розтлумачення» унікального макета церкви, якою вона постала орієнтовно 1139 року. Пані Марина наголошує, що при дуже відчутних змінах зовні – з давньоруського стилю до барокового, усередині церква фактично залишилася автентичною.

Піднімеш очі – і не можеш не здивуватися величі образів Ісуса Христа – у склепінні бані (який, до речі, було виконати технічно дуже складно, і майстрові Іванові Селезньову довелося його переписувати двічі); а також Богородиці Оранти, відтвореної тим же автором у ХІХ столітті.

Особливий акцент екскурсії – унікальні фрески з XII сторіччя, які зберіглися і до сьогодні. Тут, у буквальному сенсі, можна побачити і відчути майже 900-річну історію. Орієнтовно третина стінних розписів у храмі – саме автентичні фрески, які ми захоплено споглядали. Розташування зображень відповідає розробленому канону. Але є й особливі розписи – наприклад «гордіїв вузол», символ водночас міцності й нескінченності віри – він є і на фресках, і на олійних розписах ХІХ століття, і на дуже вишуканому мармуровому вівтарі. Пані Ірина звертає нашу увагу на те, що у розписах багато зображень і небесних воїнів – це було актуально для часів міжусобиць у Київській Русі, і, на жаль, резонує і з нашою теперішньою війною, коли ми потребуємо заступництва і небесних, і цілком реальних українських воїнів на сході.

У передчутті чогось особливого підіймаємося на другий поверх доволі вузькими і дуже крутими сходами. І справді, тут, на склепінні хор, перед нами постав унікальний живопис відомого Михайла Врубеля – «Зішестя святого духа». Пані екскурсовод звертає увагу, що інший образ його авторства, Мойсей, містить основні риси того стилю, який митець розвине пізніше у своїх найвідоміших живописних роботах, кілька з яких, до речі, зберігаються і в Київській картинній галереї.

Тут же ми бачимо живопис і представників Київської малярської школи, зокрема уже згаданого Івана Селезньова, Харитона Платонова, Миколи Пимоненка, Івана Їжакевича. Особливі емоції викликає Богородиця Оранта Івана Їжакевича – несподівано ніжна, тендітна і юна як для заступниці людства...

Повертаємося на перший поверх і знову перед нами – унікальний твір. Ірина Марченко всаджує нас на стільці біля портрета ігумена Інокентія Монастирського — відомого дипломата і громадського діяча. Цей твір – цінна пам’ятка українського мистецтва XVII століття. Але ще й поміщена в особливий простір. Портрет обрамлений чорним – тобто він посмертний, на вшанування діяча, який доклався до розбудови Кирилівського монастира. Але водночас над головою ігумена немає німба, тобто він не був визнаний святим. І при цьому «живе» на стінах храму, що дуже незвично.

«Наша церква – це той об’єкт, який є цінним не тільки в контексті українського культурного спадку, але й світової культурної спадщини в цілому. Велика цінність у тому, що тут ми можемо побачити один із найцінніших фрескових ансамблів ХІІ століття, один із найбільш повних і масштабних. Крім того, цінність у тому, що тут працювала саме місцева школа майстрів, уже без участі грецьких», – підсумовує для учасників ЛШЖ «мандрівку в часі» наукова співробітниця «Софії Київської».

 «Зараз багато туристів відвідує церкву. Чимало людей приїжджають з-за кордону, причому їдуть цілеспрямовано саме сюди, тобто вивчають це місце ще до приїзду і вирішують, що неодмінно треба тут побувати», – завершує пані Ірина. До речі, зараз на другому поверсі Кирилівської церкви відбуваються реставраційні роботи з відновлення олійного живопису ХІХ століття (бо, як наголосила Ірина Марченко, основна функція музею – саме зберігати культурні пам’ятки), але це – не завада для огляду, до якого закликаємо всіх киян та гостей столиці!

Дякуємо екскурсоводу за цікаву розповідь символічними сувенірами від ЛШЖ і виходимо надвір. А там все така ж тиша, яка, можливо, тут і була ще декілька століть тому. Тільки здалеку чутно шум великої магістралі, куди лежить і наша дорога.

Екскурсія закінчилася, а враження залишаться з нами ще надовго:

Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

– Я звернув увагу на макет автентичної церкви. Храм мав доричні капітелі на циліндричних колонах, сумно, що вони не збереглись. Зараз будівля декорована барельєфами та коринфськими капітелями. Загалом враження неймовірні, інтер'єр та екстер'єр чудові, шкода тільки, що зовні храм зазнав з плином історії багатьох змін.

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет ім. І. Мечникова:

– Сьогодні «День» організував нам екскурсію до Кирилівської церкви. Дуже атмосферне місце, зсередини вона геть не схожа на нинішні церкви. Мене тішить те, що в Україні є такі унікальні місця, такі історичні пам'ятки, і те, що «День» не дає своїм читачам про них забути.

Більше фото в ексклюзивному репортажі "Дня" за посиланням.