Олександр Галич повернувся на батьківщину

Пам’ятний знак з’явився на будівлі по вулиці Старокозацькій 74, де народився поет і де жила його сім’я. Про увічнення пам’яті відомого земляка в Дніпрі говорили давно, проте, ідея отримала реальне втілення лише зараз. «Дуже добре, що за нинішніх умов, коли зносять пам’ятники та меморіали, ми відкриваємо пам’ятний знак нашому землякові, поетові й бардові Олександру Галичу. Для міста це подія — знакова. Дніпро настільки унікальне місто, що люди, які народжуються тут, отримують «щеплення» волелюбності й гідності, оскільки це було з Олександром Галичем, який народився в Катеринославі і прожив тут два роки. Тепер Галич повернувся», — сказав на церемонії мер Дніпра Борис Філатов. Керівник художньої ради при міському голові, режисер театру КВК ДДУ Григорій Гельфер зазначив, що відкриття пам’ятної дошки Олександру Галичу ще раз доводить — Дніпро «стає культурною та інтелектуальною столицею».

Як розповідають дніпровські краєзнавці, Олександр Аркадійович Галич (Гінзбург) народився в місті Катеринославі  19 жовтня 1918 року в сім’ї службовців. Він прожив з батьками на вулиці Старокозацькій перші два роки життя. Потім сім’я виїхала до Севастополя, а 1923 року — до Москви, де Олександр Гінзбург жив аж до еміграції з Радянського Союзу. Багатогранний талант О. Галича виявився спочатку в драматургії. За його п’єсами йшли вистави в багатьох театрах Радянського Союзу. Любителям кіно, безумовно, відомі фільми «Вірні друзі», «На семи вітрах», «Дайте книгу скарг» і «Та, що біжить по хвилях», сценарії для яких написав Олександр Галич. Кар’єру радянського драматурга він поставив під удар своєю протестною творчістю поета-пісняра. Галич став основоположником жанру сатиричної політичної пісні, відкрито критикуючи спосіб життя радянської еліти і переслідування інакодумців, що неминуче призвело до конфлікту з владою. За це Олександр Галич був практично вигнаний з країни  1974 року. Першим його притулком за кордоном стала Норвегія, потім він переїхав до Мюнхена, де працював на радіостанції «Свобода». Останні роки життя Галич мешкав у Парижі, де і загинув 15 грудня 1977 року за загадкових обставин. Його поховали на чужині — у передмісті Парижа на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа, але пам’ять про нього жива як в Україні, так і в рідному місті.