Випадок з книгарнею «Є» як симптом

Нещодавно на сторінці у Фейсбук «Книгарня Є» опублікувала допис, де йшлося про реальний стан справ на книжковому ринку. Насамперед було згадано про те, що книгарня вирішила продавати україномовні книги всупереч економічній логіці (адже значно вигіднішим з багатьох причин є продаж книг російською), у такий спосіб доводячи, що більшість громадян готова обирати україномовний продукт. Утім, користувачі мережі звернули увагу не на ці тези, а на останнє речення допису: «Виправити таке становище може лише дієва державна політика, а Книгарня «Є» змушена враховувати викладені обставини у плануванні своєї подальшої роботи». Цьому висловленню знайшли одне трактування — і коментарі почали рясніти висловами «зрада», натомість інша частина користувачів організували флешмоб на підтримку «Є». Теза про необхідність державної підтримки (а це, як було пояснено в новому дописі книгарні, було основною метою попереднього повідомлення) загубилася серед цих численних дискусій. Не будемо зараз оцінювати, наскільки вдало було комуніковано ідею, головне в цій дискусії інше — оцінка того стану, який ми маємо, і поставлення завдань, які потрібно вирішити. Про це «День» поговорив з керівницею аналітичного відділу Українського інституту книги Іриною БАТУРЕВИЧ.

Якщо брати до уваги офіційні дані Книжкової палати, то ситуація виглядає зовсім непогано — у 2019 році з 24 тис. назв — 18 тис. були видані українською, з 61 млн примірників — 52 млн видані саме українською. Проте насправді ситуація є далеко не такою сприятливою. Як пояснює Ірина Батуревич, по-перше, приблизно 37 млн виданих книг — навчальна та методична література. По-друге, 2019 рік був багатий на агітаційні матеріали, які були надруковані значними накладами (наприклад, О. Ляшко торік видав 3 млн примірників, буклет «Слуги народу» надрукований 1,5 млн примірників, «Новий курс України» Ю. Тимошенко — 0,5 млн). Крім того, частина видань потрапила на територію України нелегально, а частина є піратською продукцією. Тож однозначно говорити про кількісне співвідношення книг українською і російською складно.

«Сьогодні ж, станом на середину вересня, у 2020 році скоротилася загальна кількість назв до 7 тис (торік за аналогічний період — майже 13 тис.), а наклади зменшилися фактично в 4 рази. Вдвічі скоротилася кількість як українських, так і російських назв. Ну як на такий ринок не вийти російським видавцям? Очевидно, що це комерційно привабливий ринок, який завдяки тому, що українці прекрасно розуміють російську мову, легко можна узалежнити: як економічно, так і культурно. Не одна книжкова мережа роками будувала на цьому свій бізнес. Легше перерахувати тих, хто не торгував російською чи російськомовною книгою, — розповідає Ірина Батуревич. — Вигідні умови для продажу від російських дистриб’юторів і справді широкий асортимент роблять свою справу. Посилення російської присутності на українському креативному ринку буде відбуватися за перших же ознак кризи, які в українських реаліях не є рідкісним явищем».

Попри це, є і добрі новини. «Якщо порівнювати інтерес до мови, якою видана книжка, то зацікавленість аудиторії україномовним контентом не лише збереглася з часів Майдану і початку війни, але й суттєво виросла. Водночас інтерес до російськомовної літератури дещо зменшився, скоротилася кількість тих, кому «все одно». Ми ще на проміжному етапі дослідження, проте, здається, українська вперше «обігнала» російську серед мов, якими респондентам було зручніше читати книжки. Схоже, це майже історичний момент. Детальніше ми про це поговоримо 18 вересня на онлайн-презентації результатів дослідження, в рамках Book Forum».

Проте без правильної політики у сфері дистрибуції цей інтерес може втратити свою вирішальну роль. «Чи знають читачі, що Стівен Кові доступний до придбання українською мовою, якщо на полицю продавець виставляє російськомовне видання з «вищою маржинальністю»? Чи може пересічний читач підтримати українську книжку, якщо на розкладці є дешевші російські книжки, а українську треба ще пошукати?», — коментує Ірина Батуревич. І це ще раз порушує питання про необхідність підтримки української книги.

На думку Ірини Батуревич, «найголовнішим завданням нині є захист українського мовного ринку як економічної зони існування креативного контенту, підтримка видавців на видання українською мовою та мовами тих нацменшин, що мають слабкі позиції на ринку. Звісно, важливе і розумне економічне регулювання, проте за умов, коли кількість читачів скорочується, політика обмежень має провадитися мудро — створюючи, насамперед, умови для чесної конкуренції та із потужним комунікаційним супроводом, спрямованим на промоцію читання та підтримку українського культурного продукту».

Видається, що ситуація з книгарнею є симптоматичною: вона сигналізує, що навіть осередки української книги уже звертаються за допомогою держави. Ставлення до книжкової справи як бізнесу, напевно, правильне, це працює в багатьох країнах. Проте в нашому випадку український ринок змагається з російським — а це апріорі нерівноправна конкуренція, яка потребує державного регулювання. Не кажучи вже про те, що, як зазначає багато фахівців, книжкова справа у нас більше місійна, аніж здійснювана заради фінансового прибутку.