Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Абсолютний «нуль»

Рефлексія на нещодавнє інтерв’ю голови Національного банку України
13 жовтня, 2015 - 11:43
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Нещодавно опубліковано чергове об’ємне інтерв’ю з головою НБУ Валерією Гонтаревою. У преамбулі до розмови ініціатори  інтерв’ю загострили увагу на злободенних проблемах, які переживає банківська система, економіка і суспільство останні півтора року. Серед них такі:

Як можна пояснити ту очевидність, що «вітчизняна економіка хоч і подає конвульсивні ознаки життя, все ще перебуває в коматозному стані»?

«Чому сталося так, що «потенційні внутрішні донори-вкладники, не довіряють банкам та їхнім господарям, а ті, у свою чергу, — потенційним позичальникам. Усі вони разом не довіряють державі й так далі по колу, що замкнулося»?

«Чи відповість, нарешті, й хто, за розграбування країни загалом і банківської системи» зокрема? 

Весь контекст запитань і зауважень авторитетних журналістів підводить до висновку, що за час нинішнього керівництва центральним банком держави банківська система, і не в останню чергу через це національна економіка, переживає загрозливу руйнацію.

На наше переконання, якраз деструктивна монетарна політика НБУ і, зокрема, фривольне запровадження так званого гнучкого, плаваючого валютного курсу зумовили ці драматичні фінансово-економічні наслідки. Саме деструктивний монетаризм спровокував практику безпрецедентних адміністративних обмежень, які нині зазнає не лише фінансова й грошово-кредитна сфери, а й вітчизняний бізнес, національне господарство, широкий загал населення.

БІЛЬШІСТЬ ТАК ЗВАНИХ БАНКІВ-ЛІДЕРІВ — ЦЕ «МИЙКИ», «ЗОМБІ» ТА «ПИЛОСМОКИ»

Плаваючий курс — це ринковий індикатор для чітко унормованої законодавчо сталої та ефективної ринкової економіки, яка спирається на дієздатні державні інститути. Україна не відповідає вказаним критеріям навіть у мінімально наближеному контексті. Однак, попри це, керівництвом НБУ зігноровано конституційний імператив прямої дії, а саме ст. 99 Основного Закону, яка узаконює фіксований курс і говорить: «Забезпечення стабільності  грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України».

За останні декілька місяців НБУ здійснив процедуру виведення з грошово-фінансового ринку 61 неплатоспроможного банку. Втілені заходи вірні, хоча й здійснені з відчутним запізненням. І найбільш гіркою є очевидність, що більшість так званих банків-лідерів — це «мийки», «зомбі» та «пилосмоки».

Тривалий час дані процеси чомусь не брали до уваги. У кінцевому підсумку виявилося, що так звані банки-гіганти (хоча за мірками ринково розвинутих країн — це, насправді, банки-карлики) найбільш активно здійснюють корупціогенну політику, зловживають своїм монопольним становищем. Тобто центральний регулятор не звик діяти на випередження і в зародку знищувати хронічні кримінальні діяння олігархічних банківських утворень...

Валерія ГОНТАРЕВА, голова НБУ:  У нас немає завдання утримувати курс. Наше завдання — цінова стабільність. Крім того, ми навіть не ставимо жодних коридорів, — сказала вона. — На сьогодні Національний банк готовий купувати валюту за 21 грн, і ви бачите, що сьогодні банки продають нам валюту за курсом 21» (з інтерв’ю «Новому времени» від 9 жовтня)

Найбільш насторожує позиція центрального регулятора «дочистити» решту банків лише по одній причині — тому що вони володіють незначними активами. Виходячи з такої позиції очільника центрального банку, під загрозою суб’єктивно-вольових впливів перебуває ще 85 банків. Керівник НБУ стверджує: «Зараз на 30 банків припадає 90% активів. Це по суті й є банківська система... Решта нікому, звичайно, не заважають, та й не чинять принципового впливу на систему... І їх теж ще потрібно «дочистити».

Подібна монетарна політика — це небезпечний примітивізм. Якщо діяти таким чином, то це все одно, що «прийти та  повісити на дверях комірний замок і написати, що банківської системи немає».

Світова практика засвідчує, що у грошово-кредитній системі функціонують (і так має бути) великі, середні й малі банки. Невеликі банки, на відміну від великих, не зверхньо ставляться до своїх клієнтів, найбільш зорієнтовані на врахування їхніх інтересів. Мій семирічний досвід роботи в банківській системі дозволяє робити саме такий висновок. Наприклад, ПАТ «АРКАДА» не є великим банком. Однак це — єдиний на вітчизняних теренах класичний іпотечний банк, який упродовж двох десятиліть стабільно займається будівництвом доступного житла, задовольняючи найбільш злободенну потребу співвітчизників.

ЯК РЕФІНАНСУВАННЯ ВИВОДЯТЬ В ОФШОРИ. СХЕМИ

Ліберальне ставлення НБУ до великих банків лише тому, що «хоче максимально лібералізувати валютний ринок», уже зіграло злий жарт. Керівники системних банків активно виводили і продовжують це робити валютні кошти у далеке зарубіжжя. Так, наприклад, ПАТ «Дельта банк» безперешкодно перевів на коррахунки зарубіжних банків  валютні авуари у таких розмірах:  EAST-WEST United Bank S.A — 227,2 млн дол. США; Meinl Bank AG (Австрія) — 87,2 млн дол. США; Bank FRICK AND CO.AG (Ліхтештейн) — 115,5 млн дол. США; Bank WINTER&CO.AC — 50,6 млн дол. США.

Найнебезпечнішою є практика використання рефінансових ресурсів для придбання валюти з метою її експорту в офшорні зони. Так, лише 2014 року «Дельта банк» отримав від Нацбанку рефінансування в обсязі 10 млрд грн.  На частину цих коштів банк придбав 535,3 млн дол. і перерахував їх за кордон на користь 12 пов’язаних структур. У цілому ж банки, які невдовзі були визнані неплатоспроможними, розмістили на коррахунках зарубіжних банків майже 800 млн дол. США, що склало майже 18 млрд грн. І це далеко не кінцева цифра.

Великими банками декларувалася номінальна сума активів понад 86 млрд грн. Після детальної інвентаризації та оцінки активів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) неплатоспроможних банків зазначена сума зменшилася в 4,8 разу і становила всього 18 млрд грн. Фонд виставив на продаж заявлені активи  збанкрутілих банків на суму 8 млрд грн. Однак із квітня по вересень включно реалізовано активів усього на суму 372 млн грн.

Створюється враження, що керівництво НБУ із незрозумілих причин затягувало прийняття рішення про неплатоспроможність великих банків, і з великим запізненням вводило до них тимчасову адміністрацію. Це дозволяло власникам банків у найстисліший термін їх фінансово оголяти. Водночас із низьким ККД використовувалися значні суми рефінансування, активно відчужувалися матеріальні активи, здійснювалося засилля «сміттєвих» цінних паперів тощо.  

Так, за даними Фонду, збитки у наслідок відчуження активів 14 банками за штучно заниженими цінами, які НБУ із запізненням визнав неплатоспроможними, склали 4,9 млрд грн. Виведення 22 банками майна з-під застави, його переоцінка або ж заміна застави пакетом «технічних» (читай — сміттєвих) цінних паперів обійшлася в суму понад 12,5 млрд грн. Переуступка права вимоги за кредитами (в тому числі факторингові операції з пов’язаними особами) склала 12,43 млрд грн. Нецільове використання кредитних коштів банків перевищило 5,5 млрд грн.

Таким чином, за вище зазначеними напрямками застосування лібералізму при банківському контролі банків через безконтрольність центрального регулятора суспільні втрати перевищили 53 млрд грн. І ніхто при цьому не поніс ні найменшої відповідальності. Першочергово це стосується керівництва НБУ.

«ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ ДЕРЖАВИ» VS «МІЖНАРОДНІ РЕЗЕРВИ»

На зауваження журналістів, що валютні транші МВФ не йдуть на підтримку реальної економіки, Гонтарева відповіла: «Так, усе йде у валютні резерви, які, нагадую, є основою нашої ж фінансової стабільності».

Водночас не всім громадянам України відомо, що державні валютні запаси в Україні лише умовно обліковується в НБУ, оскільки містяться на рахунках у США. Після надання валютних траншів Україні ці суми фактично не перетинають українських кордонів, а одразу ж звично «заземляються» в, так би мовити, «міжнародних резервах».

Важливо зауважити, що чинне законодавство України чітко визначає поняття «золотовалютні резерви держави». Ні про які «міжнародні резерви» не йдеться. Така антидержавна фривольність НБУ дорого обходиться державі. Адже ці кошти гостро необхідні нашій державі для вирішення вкрай нагальних боргових проблем та підтримки національної економіки.

МВФ вимагає, щоб до кінця поточного року сума «міжнародних резервів» була не менше ніж 18 млрд дол. Складається враження, що ті 17,5 млрд дол., які МВФ буцімто зобов’язався позичати Україні протягом чотирьох років, він фактично здійснюватиме за рахунок наших валютних накопичень. Але — під відсотки і на неоколоніальних умовах.

Непродумане й невиправдане запровадження плаваючого курсу призвело до раптового й безпрецедентного знецінення гривні та стрімкого зростання цін і таким чином до відповідного падіння реальної зарплати зайнятого населення та пенсій. Однак це не є аргументом недолугої монетарної політики для керівника НБУ. Навпаки, вона вважає, що «наша триразова девальвація дала, м’яко кажучи, фору всьому нашому експорту». Роблячи таке виправдання своїй політиці, її автор чомусь ігнорує ту очевидність, що останнім часом український експорт стало падає в обсягах. І причиною цього є адміністративні лещата, якими зловживає центральний банк, втілюючи цей самий «плаваючий» курс.

ПОЛІТИКА ДЕСТРУКТИВНОГО ОПТИМІЗМУ

На запитання журналістів: «Що, на вашу думку, все-таки було головною причиною лавини нещодавніх банкрутств?» — отримана відповідь абсолютно суперечить здоровому глузду: «Тому ми й намагалися діяти виважено. І вперше в історії людства домовилися з МВФ про те, що наше завдання після проведення діагностики і стрес-тестів полягає в тому, щоб довести капіталізацію банківської системи, здорової її частини — як ви думаєте, до якої цифри? До нуля!»

На чергове запитання: «Чи правда, що за попередніми результатами стрес-тестів тільки в одного найбільшого банку країни (йдеться про «Приватбанк». — Т. К.) виходить потреба в рекапіталізації мінімум на 40 млрд грн., а інсайдерський портфель перевищив навіть найсміливіші очікування», — відповідь була однозначною: «Не коментую».

На запитання: «Як зробити так, щоб банки нарешті знову почали кредитувати економіку?» — відповідь була лаконічною: «Реальний сектор і так перекредитований».

Можна не сумніватися, які репліки почула б голова НБУ від директорського корпусу національного господарства на такі запевнення...

Так само, якщо брати до уваги нинішню ситуацію в банківській системі, можна охарактеризувати заяву: «У нас банківська система переліквідна». І разом з тим визнається потреба в докапіталізації банків: «Ми маємо програму з докапіталізації та згортання інсайдерського кредитування, розраховану на чотири роки».

Інакше кажучи, керівництво НБУ не збирається рішуче боротися з інсайдерами, тобто нинішньою практикою кредитування позик пов’язаним з банком особам.

Зрозуміло, що з такою сумбурною монетарною «стратегією» нічого доброго на вітчизняну банківську систему не чекає. Найімовірніше — абсолютний нуль.

Трохим КОВАЛЬЧУК, заслужений діяч науки і техніки України, професор
Газета: 
Рубрика: