Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Гра «по-крупному»

Чи виграє Україна від втрати малих банків?
22 березня, 2006 - 00:00

Навдивовижу стабільна банківська сфера проте час від часу підносить цікаві новини. То рекордним продажем великих банків іноземним інвесторам, то банкрутствами аутсайдерів. Утім, на перший погляд, усе виглядає цілком передбачувано, а отже — нормально: а) вітчизняна банківська система дедалі більше приєднується до процесу глобалізації та б) прискорюється процес концентрації банківського капіталу, зростає конкуренція, а отже, слабкі, невмілі та нечесні гравці витісняються з ринку. Ось лише це пояснення залишає за дужками долі десятків тисяч дрібних вкладників, які стали жертвами цих процесів. Тим паче, що деякі експерти, з огляду на обидві тенденції, виводять третю: посилення одних банків і банкрутство інших призведе до тотального виходу з ринку малих банків. Чи виграє від цього країна та чи стане в результаті українська банківська система надійнішою? Ось що думають із цього приводу експерти «Дня».

Павло БАКЛАНОВ , директор компанії «ІнтерБізнесКонсалтинг»:

— На мою думку, відхід невеликих банків приведе до посилення банківської системи загалом і посилення контролю з боку Національного банку. Тобто тут можна відповісти однозначно: чим більше невеликих банків, тим менш надійна банківська система. Контролювати та відстежувати роботу простіше в невеликій кількості. До монополії, якої можна боятися через таке укрупнення, на мій погляд, це не призведе. Нам до цього ще дуже далеко. Монополія поки що навряд чи можлива: ще присутні і державні банки, і багато великих приватних банків.

Для бізнесу особливих змін у зв’язку з ротацією сил на ринку не буде. Для нього найважливіша зручність роботи з банком, зниження бюрократизму, здешевлення та подовження ресурсів. Якщо залишиться якась кількість великих банків, конкуренція між ними посилиться, і вони будуть вимушені боротися за здешевлення та подовження своїх ресурсів. Чим більший банк, тим йому простіше залучити дешеві ресурси від західних інвесторів. Крім того, велику частку займає в нас західний банківський капітал — після приходу сюди французьких банків, продажу «Аваля», «Укрсоцбанку». Тому клієнтам боятися нічого. Найважливіше, щоб не було розриву між короткими та довгими грошима. Кредитування великих клієнтів у нас, як і раніше, ризикове, і довгі гроші банки дають неохоче. У нас мало публічних компаній із відкритою звітністю. Але тенденція рухається до того, що великі гравці починають відкриватися. А чим менше в банку ризиків, тим вища його готовність збільшувати терміни кредитування. Ставки ж залежать від зростання ВВП, інфляції.

Євген ГРИГОРЕНКО , генеральний директор Української асоціації інвестиційного бізнесу:

— На мій погляд, виникла ситуація в банківській системі не дає приводу передбачати відхід невеликих банків із ринку. У ситуації, коли більшість великих українських банків опинилася під контролем іноземних банків, радше можна спрогнозувати певну активізацію утворення малих і середніх банків, які виконуватимуть ті функції, що не цікавлять «гігантів». Якщо ж говорити про те, чи вигідний Україні відхід малих банків, я можу сказати, що ні. Країні потрібні різні банки, які виконують різні функції. Ціла низка дрібних банків, звісна річ, піде. Але багато з них і залишаться, допоки залишатимуться функції, які великим банкам виконувати просто не вигідно.

Анжела ПРИГОЖИНА , координатор проектів фінансового сектора Світового банку:

— Питання не в тому, чи підуть невеликі банки, а в тому, як зробити нашу банківську систему ефективнішою. Для цього потрібні банки з грамотно організованими операціями, ефективним управлінням ризиками та з відповідними темпами нарощування капіталу. Чи можуть невеликі банки, з непрозорими схемами, обмеженими людськими та фінансовими ресурсами гнатися за загальними темпами розвитку банківської системи? Це повинні вирішувати акціонери, яким є сенс підтримувати темпи розвитку банку, вкладати в його технічне удосконалення й оновлення певні гроші. Багато банків просто не можуть собі цього дозволити, а отже, не можуть залишатися конкурентоспроможними на тлі загальної динаміки банківської системи. Це — вибір ринку: клієнти просто не працюватимуть із цими банками.

Відхід малих банків — нормальна еволюційна ситуація. У країнах із 50-мільйонним населенням ви ніде в світі не знайдете банків із три- чи п’ятимільйонним капіталом. Утім, для нас не має значення, мало чи багато, нам потрібні надійні банки з нормальним капіталом. Банк, що розвиває нові продукти, прагне конкурувати зі світовими банками, просто зобов’язаний мати відповідний капітал і технології.

Ми приходимо до переломного етапу банківської сфери, коли банки починають розкриватися, конкурувати в умовах відкритості ціни та довжини ресурсів. Клієнти стали перебірливіші: їм потрібні певні послуги, які вони вже можуть вибирати. А це вимагає ефективної організації праці. Але зрозуміло, що банки можуть знижувати вартість продуктів тільки в тому випадку, якщо можуть дозволити собі нові технології та масштабні операції. Малі банки, які працюють на певних ринках і мають свої ніші, теж можуть цього досягти. Тільки все це треба робити в умовах рівної конкуренції та високої організації праці. Але багато банків навіть не намагаються цього робити, працюючи як дрібні кишенькові банки з обмеженим ресурсом.

Віталій МЕЛЬНИЧУК , віце-президент КУА «Кінто»:

— Надійність банківської системи напевне не зміниться, але людям, на мою думку, буде гірше. Адже, як можна зрозуміти, банківська система існує не тільки для надійності фінансової системи держави, а й для забезпечення людей ресурсами. Окремий громадянин повинен мати можливість користуватися банківськими ресурсами та послугами так, щоб йому було комфортно. Тому я думаю, що якщо малі банки підуть, нічого хорошого для українських громадян не буде. Вони часом навіть не знатимуть про їхній відхід, але у житті швидко відчують. Люди звикають до малих банків, знають їх і хочуть довіряти вже тому, що часто отримують там якісніші послуги.

Малі банки ближчі до народу. Свого часу, на початку 1990-х, починався процес створення регіональних і муніципальних банків, але він швидко закінчився — великі банки їх «з’їли». Сьогодні не хотілося б, щоб ці банки, які, наскільки я знаю, ефективно працюють, знову покидали ринок. Мені здається, що повинні існувати і малі, і великі банки — не треба їх давити, не можна допускати монополізму.

Володимир БУДАНОВ , заступник начальника Управління стратегічного маркетингу АКІБ «УкрСиббанк»:

— Питання надійності банківської системи не лежить у площині величини банків, представлених в Україні. Надійність пов’язана з такими речами, як капіталізація, рентабельність активів і капіталу, диверсифікованість клієнтської бази тощо. Навіть невеликий банк може бути надійним. Однак в Україні поки що практично відсутнє таке поняття, як банківська спеціалізація. Є лише деякі зразки регіональної спеціалізації, а що стосується продуктової спеціалізації, то таких банків в Україні одиниці. А універсальний невеликий банк у такій великій країні, як Україна, справді має всі шанси бути ненадійним, а точніше — недокапіталізованим, таким чином несучи з собою значні ризики для клієнтів. Зменшення кількості банків у цій ситуації справді позитивно позначиться на надійності української банківської системи та значною мірою підвищить рівень довіри населення до українських банків.

Вадим ГРИБ , генеральний директор інвестиційної компанії «Тект»:

— Банківська діяльність завжди супроводжується безліччю ризиків. І не кожен невеликий банк здатний залучити достатню кількість ресурсів, щоб упоратися з усіма можливими проблемами та забезпечити належне обслуговування своїм клієнтам. Тому мені здається, що процес укрупнення банківської системи можна сприймати як показник її зростання: висунені до банків вимоги стають значнішими, а їх забезпечення вимагає чималих ресурсів. Крім того, для компаній, які працюють з активами, вкладати інвестиції у великі, надійні банки, що зарекомендували себе на ринку, завжди набагато простіше. Великий бізнес вкладатиме свої гроші в рейтингові банки, не побоюючись, що вони завтра «погорять». Наприклад, наша компанія тривалий час працює з одним банком, якому ми довіряємо і який довіряє нам. У цьому перевага великих мережевих банків.

Утім, якщо невеликий банк розташований у невеликому місті та забезпечує потреби його населення, він має певні переваги: його знають клієнти і він знає клієнтів, а отже, може нормально працювати. Тобто, підбиваючи підсумки, можна сказати, що для великого та середнього бізнесу кращі великі банки, а потреби малого можуть забезпечити і невеликі.

Наталія ГУЗЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: