Інвестиції у сільгосптехніку

Щоб краще розуміти тенденції ринку сільськогосподарської техніки і обладнання, економістам, технологам і «технарям», що працюють у сфері АПК, треба спільно скласти технологічні карти, які б містили обґрунтовану інформацію про те, скільки і якої техніки потрібно малим, середнім і великим агропідприємствам у тому чи іншому регіоні. Таке переконання висловили представники наукових аграрних інститутів під час наради в Мінпромполітики, присвяченій формуванню ринків сільгосптехніки в агропромисловому комплексі.

Водночас при цьому потрібно співставити реальні потреби аграріїв і їхні фінансові можливості. На жаль, на нараді відзначалося, що вони, як і раніше, відносно невеликі (за даними Інституту аграрної економіки, річні фінансові можливості аграріїв для придбання техніки і обладнання становлять 2—3,5 млрд. грн., а реальна щорічна потреба у закупівлі техніки — 15— 20 млрд. грн.). Тож постає питання про краще фінансування програм здешевлення відсоткових ставок кредитів і фінансового лізингу.

Як зауважив академік-секретар Відділення механізації і електрифікації Української академії аграрних наук (УААН) Валерій Адамчук, при цьому варто враховувати, що кожен регіон має свої особливості господарювання, тому забезпечення технікою треба здійснювати позонально.

«Часто-густо в одному регіоні можна досить ефективно працювати на вітчизняній техніці, а в іншому — не обійтись без дорогого «іноземця», — пояснює цю тезу завідуючий відділу Інституту цукрових буряків УААН Василь Курило. — Тому при складанні технологічних карт фахівцям потрібно врахувати, що в Україні деякі види сільгосптехніки і обладнання не лише не виробляються, а навіть не розробляються». Зокрема, у молочному тваринництві це установки для випоювання телятам молока і його замінників, сучасні роздавачі-змішувачі кормів, обладнання для внесення підстилки та охолодження молока тощо. Крім того, як зауважив завідуючий відділу Інституту садівництва УААН Іван Привалов, в Україні повністю знищені заводи з гнучким виробництвом, які раніше були задіяні для виготовлення техніки і обладнання для садівництва та виноградарства.

За інформацією начальника Департаменту маркетингу та інженерно-технічної політики НАК «Украгролізинг» Олександра Дмитрашка, до його компанії звертається чимало сільгоспвиробників, які хочуть придбати на умовах фінансового лізингу техніку і обладнання, що не виготовляється на теренах України. Тож склалась парадоксальна ситуація, коли в цілому непоганий закон про стимулювання розвитку вітчизняного сільгосп- машинобудування для агропромислового комплексу, на жаль, не стимулює, а гальмує, оскільки серед позитивних положень закону працює також стаття, яка позбавляє державної підтримки підприємства, що освоюють виробництво сучасної сiльгосптехніки спільно із закордонними інвесторами.

На думку директорів аграрних наукових установ, щоб забезпечити вітчизняне сільгоспмашинобудування інвестиціями, а аграріїв — потрібною технікою, на базі українських заводів потрібно створювати спільні з іноземними компаніями підприємства. Це не лише оздоровить технологічну базу заводів, а й дещо здешевить продукцію.

«Однак для цього мають бути створені відповідні умови», — наголошує директор Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування Володимир Савченко. На його думку, для заводів-виробників, з метою оновлення заводського обладнання, треба здешевити кредити хоча б до 4%, а також передбачити можливість підключення їх до державної програми фінансового лізингу через НАК «Украгролізинг».

Як вказав заступник директора Департаменту інженерно-технічного забезпечення Мінагрополітики Павло Гринько, цьому сприяли б також зміни до закону про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу. Ними пропонується диференціювати граничні розміри частки вітчизняних інвестицій за строками освоєння техніки: у перший рік з дати завершення приймальних випробувань (сертифікації) даного виду продукції — не менше 10%, у другий — 15%, у третій — 20%, четвертий — 40%, у п'ятий і подальші роки — не менше 50%.