Квадрати... в бюджетному процесі

Інтернет — це сьогодні ще й літопис нашого життя та його якості. Варто зайти — й знатимеш, наприклад, про шанси, які були десять років тому в молодих українських сімей на отримання житла. Так, 2008 року в нашій столиці існувала «молода» черга на пільгові житлові кредити. У ній стояли 1279 претендентів. Причому деякі з них подали відповідну заяву ще 2001 року. А фінансування Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, згідно з бюджетом України на 2008 рік, було залишене на рівні 2007 року в сумі 210 мільйонів гривень.

Тож тодішні керівники фонду не могли похвалитися особливими успіхами. А незалежні фахівці вважали, що отримати допомогу на придбання житла, зокрема й через бюрократичні перепони, молоді доволі проблематично. «Причина цього, — вказувала фінансовий аналітик Тетяна Магурчак, — в тому, що пільгові довгострокові кредити надаються здебільшого багатодітним молодим сім’ям, молодим вченим і спортсменам, сиротам і соціально незахищеним — тобто далеко не кожному». До того ж серед основних вимог до позичальників було їхнє перебування на квартирній черзі. «Щодо кредитів Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, то з 2009 року, — прогнозувала Магурчак, — вимоги до  молодих позичальників ще більше ускладняться, що зменшить коло осіб, здатних претендувати на пільговий кредит».

КОЛО РОЗШИРИЛОСЯ

Щоб дізнатися, чи є нині позитивні зміни у цій сфері, «День» зустрівся з головою державної фінансової установи «Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» Сергієм КОМНАТНИМ.

Керівник фінустанови посилається на соціологічні дослідження, які проводилися на замовлення фонду серед української молоді Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Вони показали, що 93% опитаних вважають житлові програми потрібними, а житлове питання особисто для себе актуальним. 83% бажали б взяти участь у програмах з молодіжного житлового будівництва.

За офіційними даним, які наводить Комнатний, серед 657 тисяч громадян, котрі потребують поліпшення житлових умов і перебувають на квартирному обліку, 68 тисяч, або 10%, це молоді люди. До того ж, нагадує голова фонду, сьогодні в Україні є така категорія громадян, як учасники АТО (й це переважно також молодь, яка потребує допомоги держави у вирішенні житлових питань). Окрім того,  в країні зараз 1,6 мільйона так званих переміщених осіб, які також у переважній більшості  не мають житла. Скільки серед них молоді, невідомо — реєстр Мінсоцполітики таких даних не дає. Щодо цього є лише соціологічні дослідження громадських організацій. За їхніми даними, інформує Комнатний, 60% з тих, хто виїхав, вирішили не повертатися на окуповані території. Отже, їм також потрібна допомога в житловому питанні.

— Чи опікується ваша установа також і учасниками АТО? І тільки молодими чи усіма, кому потрібне житло?

АТОШНИКИ В ПРІОРИТЕТІ

— Атошниками ми почали займатися тільки наприкінці минулого року. І перше, що зробили з ініціативи віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка, це внесли зміни до порядку надання кредитів із тим, щоб учасники АТО отримали пріоритетне право на пільгове кредитування зі статутного капіталу фонду.

Загалом за дев’ять місяців цього року установа уклала 333 нові угоди, зокрема 211 — на пільгові кредити молодим сім’ям, 80 — з надання підтримки для придбання доступного житла і 42 угоди щодо пільгового кредитування педагогів та інших бюджетників. І за кожним із цих пунктів у нас проходять учасники АТО: за дев’ять місяців понад сто представників цієї категорії вже забезпечено житлом.

Через надзвичайну обмеженість державного фінансування пріоритет цього року надавався регіональним програмам. Наприклад, у Харкові атошники отримують кредити під нуль відсотків на 30 років. У Черкасах ухвалено обласну комплексну програму із забезпечення учасників АТО житлом.

— Ви отримуєте гроші на проекти з державного бюджету чи, можливо, щось і самі заробляєте на свої проекти, знаходите необхідні ресурси?

— Фонд зініціював модернізацію програми доступного житла. Раніше вона працювала за принципом 70:30, тобто 30% становила безповоротна державна підтримка для тих, хто її потребує. Для учасників АТО і переселенців ми запропонували збільшити її до 50%. Й у березні цього року Верховна Рада ухвалила відповідний закон, а у вересні уряд прийняв постанову про порядок його реалізації.

Нашим завданням було знайти вже на цей рік необхідний ресурс. І ми це зробили — знайшли 30 мільйонів гривень за рахунок економії на інших програмах. Зараз чекаємо від міжвідомчої комісії Мінрегіону перелік об’єктів, де громадянам можна буде купувати квартири. 

ВІДЧУТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

— Чи відчули ви та ваші регіональні структури наслідки децентралізації місцевих бюджетів?

— Почну з того, що програму забезпечення молоді житлом за рахунок коштів державного бюджету виконано лише на 13%. Останні три роки ми взагалі не отримуємо коштів загального фонду держбюджету на її реалізацію. Нас фінансує лише спеціальний фонд держбюджету на поповнення статутного капіталу, який становить нині 301 мільйон гривень. І це той наш власний ресурс, за рахунок якого надаємо молоді пільгові кредити. Він працює як револьверний фонд. Ми видали кредити, а коли кошти повертаються від наших позичальників, то вони знову спрямовуються на подальше кредитування.

Що ж до регіональних програм, то їх у нас зараз 130. Вони фінансуються місцевими бюджетами. І результати фінансової децентралізації ми добре відчули. Я вже згадував про Харків і Черкаську область. Відчутні зміни помічаємо скрізь. Якщо за 2013 рік фінансування з місцевих бюджетів по всій країни становило лише 35 мільйонів гривень, то за 2017 рік воно вже перевищило 160 мільйонів. Для порівняння: з державного бюджету ми отримали лише 28 мільйонів на поповнення статутного фонду, які пішли на пільгові кредити. А ще маємо згадані вище 30 мільйонів зекономленого ресурсу на програму доступного житла.

ПЛЮС МІЛЬЯРД ВІД МУЛЬТИПЛІКАЦІЇ

— Уже оприлюднено проект держбюджету на 2018 рік. Що там передбачено на молодіжне будівництво?

— У нашому бюджетному запиті, який через Мінрегіон надійшов до Мінфіну, ми просили 860 мільйонів на програму пільгового кредитування молоді й мільярд гривень — на програму спорудження доступного житла. Ці кошти допомогли б забезпечити житлом більш ніж п’ять тисяч сімей. До того ж вони б сприяли, шляхом мультиплікації, залученню в будівельну галузь приблизно такої ж, але ніяк не меншої суми. Та якщо у другому читанні не буде внесено змін, то на наш рядок в бюджеті, як і цього року, «капне» лише близько 30 мільйонів гривень (зі спецфонду — на поповнення статутного фонду).

Сергій КОМНАТНИЙ: У ході модернізації своїх програм передусім хочемо подолати наявні в них корупційні складові. Найбільша з них — це так званий квартирний облік. Щоб стати учасником будь-якої нашої програми, треба було стати на облік. Критеріїв для нього дуже багато. Їх регламентують десятки підзаконних актів. Тож на облік можна було стати і правдами, й неправдами. І якщо той, хто ставав на такий облік, використовував для цього якісь корупційні ходи, то це накладало тінь на всю програму, до якої така людина підключалася.

Друга проблема — прозорий відбір забудовників. Тож порядок їхньої акредитації ми переглянули й зробили значно жорсткішим. Тепер ретельно вивчаємо документацію, яка підтверджує законність роботи забудовника на тій чи іншій ділянці. Якщо, наприклад, у нього є дозвіл на спорудження індивідуального будинку, а він розпочинає багатоповерхову забудову й точно матиме потім проблеми з введенням споруди в експлуатацію, то ми такого забудовника до співпраці рекомендувати не будемо

Єдине, що зараз дає нам, а також молоді, яка потребує житла, надію, — це постанова Верховної Ради щодо бюджетних пропозицій, у якій є доручення Мінфіну розглянути можливість і доцільність фінансування наших програм за рахунок коштів держбюджету. Тобто для нас бюджетний процес поки що триває.

— Як комунікуєте з регіональними структурами? Хто кому допомагає?

— Наші регіональні управління — то окремі юридичні особи, хоча й створені фондом. По суті, вони є представниками Держмолодьжитла на території. Ми здійснюємо єдину політику. Щодо коштів місцевих бюджетів, які до них надходять, то це вже їхня політика та відповідальність. Ми лише погоджуємо їм їхні програми й контролюємо операційну діяльність.

— Який ваш найбільш успішний проект 2016 — 2017 років, уже завершений чи активно споруджуваний, можете назвати?

— Ми не будівельна організація. Маємо ліцензію лише на здійснення фінансової діяльності.

— Але ж ви контролюєте використання коштів...

— Так, ми контролюємо, ведемо нагляд за будівництвом. Але зараз говорити про якийсь конкретний об’єкт буде неправильно. Для нас усі завершені об’єкти нормальні й успішні.   Тим більше не хотів би рекламувати того чи іншого забудовника. Можу лише сказати, що найбільше об’єктів споруджуються та найкраще фінансуються в Харківській області, непогано йде будівництво в Миколаєві, активно працюють у Полтавській області. Цього року ми ввели ряд об’єктів у Львові й вже видали там ключі від квартир. Така ж урочиста процедура відбулася в Кременчуці.  Якщо людина інвестувала кошти в певний об’єкт, то ми забезпечуємо, щоб той був гідний його вибору.

ПРО СВОЇ ПЛАНИ ТА ЧУЖИЙ ДОСВІД

— Чи є у ваших планах якісь стратегічні показники на кшталт: кожній молодій сім’ї з двома дітьми  квартиру до 2030 року? Чи подаєте ви якісь подібні пропозиції урядові?

— Торік наглядовою радою Держмолодьжитла затверджено стратегію розвитку до 2022 року. Поряд з модернізацією структури фонду вона передбачає сучаснішу, прозорішу й мобільнішу організацію нашої фінансової установи. Окрім того, планується модернізувати чинні житлові програми й розробити нові. Усе це задля єдиної мети — збільшення кількості сімей у країні, забезпечених належним житлом.

У ході модернізації своїх програм передусім хочемо подолати наявні в них корупційні складові. Найбільша з них — це так званий квартирний облік. Щоб стати учасником будь-якої нашої програми, треба було стати на облік. Критеріїв для нього дуже багато. Їх регламентують десятки підзаконних актів. Тож на облік можна було стати і правдами, й неправдами. І якщо той, хто ставав на такий облік, використовував для цього якісь корупційні ходи, то це накладало тінь на всю програму, до якої така людина підключалася.

Друга проблема — прозорий відбір забудовників. Тож порядок їхньої акредитації ми переглянули й зробили значно жорсткішим. Тепер ретельно вивчаємо документацію, яка підтверджує законність роботи забудовника на тій чи іншій ділянці. Якщо, наприклад, у нього є дозвіл на спорудження індивідуального будинку, а він розпочинає багатоповерхову забудову й точно матиме потім проблеми з введенням споруди в експлуатацію, то ми такого забудовника до співпраці рекомендувати не будемо.

Зміни до програми спорудження доступного житла вже ухвалено. Вони передбачають, що в програмі можуть брати участь поряд із «черговиками» й ті, хто зовсім не має житлової площі, або має її не більше за встановлені нормативи. Тобто, щоб взяти участь у нашій програмі, вже необов’язково  ставати на квартирний облік. Адже у світі такого поняття взагалі не існує. У нас це пережиток Радянського Союзу та нашого застарілого Житлового кодексу... 

Ми також розробили законопроект про орендні будинки. На жаль, у країні склалася надзвичайно складна і забюрократизована процедура проходження законодавчих актів. Поки проект доходить до Верховної Ради, він стає невпізнанним.

— Чи використовуєте у роботі щось з міжнародного досвіду?

— Нещодавно довелося побувати на засіданні комітету з питань житла і землекористування ООН. Переконався, сьогодні немає у світі жодної країни, яка б не мала житлових проблем. Вони є навіть у розвинутих країн, де рівень доходів громадян досить високий. Там вартість житла зростає пропорційно до доходів. А крім того, там постійно зростають соціальні стандарти. Якщо у нас середній рівень забезпечення громадянина житловою площею становить 23 квадратних метри, то в Європі — 48. І якщо для нас мати 30 квадратів на особу — це нормально, то в Європі 45 метрів замало.

Але всі країни мають не лише проблеми, а й забезпечені фінансуванням програми будівництва соціального житла або надання допомоги окремим категоріям громадян у придбанні квартир чи будинків. Хтось фінансує такі програми краще, хтось — гірше. А нашій країні варто було б вивчати їхній досвід і приділяти цьому більше уваги, бо в нас рівень фінансування вкрай низький.