Людина — відсутня!

Якби лідерка партії «Батьківщина» не була претендентом №1 на посаду президента України, то на презентацію ще однієї програми порятунку України можна було б і не звертати особливої уваги. Скільки їх уже було (у тому числі і в самої партії «Батьківщина» —  «Український прорив»), скільки є (наприклад, ще у одного претендента на посаду президента  — Сергія Тарути), і, мабуть, скільки їх ще буде ближче до виборів.

Але уявімо собі, що пані Тимошенко дійсно, як переконують нас автори соціологічних досліджень, стане президентом України. Тоді все те, що  декларується, вона, за логікою, буде намагатись перетворювати в конкретні справи. Вдасться чи ні, то інша розмова.  Всі ми (окрім пенсіонерів) об’єктивно перетворимось на виконавців її програми. Отже, ми прочитали «Новий економічий курс України» на 401-й сторінці  з «олівцем».

Хоча, скажемо відразу, пропонований текст не розрахований на пересічного читача.

Це — професійна академічна праця, кабінетна праця, розрахована на фахівців.

Цілком ймовірно, що з часом з’являться такі ж професійні аналітичні матеріали по окремих розділах програми.

Для загалу варто звернути увагу на два основних напрямки нового курсу, які мають безпосереднє відношення до кожного з нас.

1 Головна мета програми — перехід від кланово-олігархічної системи до соціальної ринкової економіки (привіт — автору концепції Володимиру Лановому). У програмі досить переконливо показана сила і вплив олігархічної системи — підпорядкування їй влади, ЗМІ, і, звичайно, економіки. На жаль, автори не звернули уваги на такий визначальний механізм утвердження і панування олігархії, як відчуження влади від народу, тобто влада, держава самі по собі, народ сам по собі.

Зрештою, новий курс і передбачає саме це, але все це губиться в деталях (кредитно-грошова політика, реформа НБУ, реформа системи спадкування тощо ). Сподівання на законодавчі, конституційні важелі були б переконливі, якби ми жили в правовій державі, тобто звикли жити по законах. Те, що цю систему потрібно зламати, не викликає дискусій. Тому що саме вона сприяє глобальному занепаду України. Питання — як? Вузька професіоналізація авторів програми, без історичного і філософського погляду звужує перспективу реалізації благородної мети.

2 Досить дивним є аналіз соціально-ринкової системи як кінцевої мети нового курсу. Те, що вона є оптимальним устроєм для України, це так. Але в чому її суть?

Якраз наголос на соціальний аспект і повинен би  бути головним, так як саме це і цікавить людей, тобто виборців. Такий устрій не є чимось новим. Це не тільки Німеччина, а й усі Скандинавські країни. Вони добре зрозуміли урок «Великої Жовтневої соціалістичної революції»: будеш орієнтуватись тільки на прибуток, ігноруючи тих, хто його створює, загубиш усе». І  вони почали ділитися з народом.

Те, що обрана саме німецька модель, логічно: якщо передбачається канцлерська форма управління суспільством, то і економічна модель повинна бути відповідною.

Але в самій програмі  людина як мета економічної діяльності держави, практично відсутня. Все зведено до економіки.  Як на мене, ця частина програми мала б бути основною. Вона мала б бути зрозумілою всім, заради її майбутньої підтримки народом. Заради якого вона і напрацьовувалась. Але спробуйте зрозуміти прикінцевий висновок про соціально-ринкову економіку: «Це інтегральна формула, згідно з якою критичні та конфліктуючі сили, що  визначають економічний розвиток суспільства, приводяться до скоординованих дій і отримання синергетичного ефекту». Сухий академізм.  На такому ж рівні є виклад і інших розділів програми.

Тобто бажаний, оптимальний шлях розвитку України до соціальної держави зведено до  економічних механізмів, що повинно бути лише інструментом для досягнення соціальних цілей.

3 Про деяку нелогічність, відсутність цілісного бачення перспектив розвитку України в нових історичних умовах , свідчить  порівняння початку і кінця «Нового економічного курсу України». У вступі (стор. 11) пані Тимошенко говорить про  «квантовий стрибок», на який ми маємо наважитись, тому що у нас немає іншого виходу. Наприкінці програми (стор. 401) вона ж говорить, що ця стратегія «покликана наздогнати світ, який не стоїть на місці».

Що таке «квантовий стрибок», з тексту не зрозуміло. Але як на мене, це дуже слушна думка.  В програмі приведено багато аналітичного матеріалу, який свідчить про ганебну розтрату колосальних можливостей України. І про те, що вони ще є.

Я часто згадую слова «генія XX століття» художника Івана Марчука: «Немає жодної  країни в світі, де б на 1 кв.км народжувалось стільки талановитих людей». В той же час за всіма основними показниками якості життя ми все більш відстаємо від країн, що динамічно розвиваються. І якщо говорити про амбіції великого народу, якщо враховувати ті тренди, про які говориться в програмі, то ми дійсно мали б не тільки запропонувати світу нову філософію існування (вона вже є), а й показати  її втілення в життя. Автори чомусь не взяли до уваги, що найбільш показовим інтегральним показником успішності розвитку країни  на сьогодні є вже не економічні показники, а тривалість життя, здоров’я людей. Про це говорив і лауреат Нобелівської премії Амартія Сен (1998 рік). Потім — освіта, наука, культура. І тільки потім — економіка, ВВП на душу населення.

Це є Індекс людського розвитку людини, який запропонований ООН.

У цьому напрямку Україна, яка ще не визначилась, що ж вона хоче будувати, якраз і могла б здійснити «квантовий стрибок». Нам же зрештою пропонують згубний шлях «наздоганяючого розвитку».  Чи вірять автори, маючи на увазі реальну, а не видуману Україну, що ми зможемо в короткий час (багато часу нам не дадуть сусіди) догнати країни , де вже панує соціальна ринкова економіка?  І в чому ми їх маємо наздогнати? Тільки по економічних показниках? Про якість життя в програмі лише згадується. А на це і повинна була б спрямована вся економічна стратегія.

 Шкода, що така логічна  неузгодженість може призвести до поглиблення відставання України і до втрати її місця серед лідерів світу.

Наостанок коротко.  Програм є і буде багато. Головне питання — як їх реалізувати?  Хто стоїть за Програмою, які сили? Нова Конституція? А ми що — звикли жити тільки за Конституцією?  Якщо у відповідь скажуть — нас підтримає народ, не вірте цим політикам.  Наш мудрий народ виживав, виживає і буде виживати за будь- якої влади. В цьому його сила. А відношення до влади, держави старе, прагматичне і конструктивне — не заважайте жити.  То хто ж допоможе зламати кланово-олігархичну систему? Верховна Рада? А якщо вона, підконтрольна олігархам, стане на її захист? Чим закінчився конфлікт між Президентом і прем’єр-міністром, ми знаємо. А якщо виникне конфлікт між Президентом (або канцлером ) і парламентом? Згадується старий анекдот: «З’їсть то він з’їсть, але ж хто йому дасть».