Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Про українське «підприємництво з людським обличчям» ХІХ століття

Академік Петро ВОЛЬВАЧ: Україна не має права не перейняти спадщину родини Симиренків і Яхненків, забувати про відзначення їхніх ювілеїв...
17 грудня, 2020 - 18:53

Згадаємо важливий документ. У грудні минулого року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році», в якій з метою збереження національної пам’яті парламент постановив урочисто відзначити, зокрема, 230 років від часу народження Федора Симиренка (1790 — 1867), підприємця, одного з перших в Україні цукрозаводчиків, засновника та першого керівника торгово-промислової фірми «Брати Яхненки-Симиренки», а 21 грудня 2020 року — 200 років від дня народження Платона Симиренка (1820 — 1863), підприємця, мецената, одного із засновників раціонального садівництва в Україні. Залишилося лише кілька днів. А ми готові до цього?

Погляньмо на проблему з незвичного боку, поговоримо не про те, як родина Симиренків заклала основи садівництва, а про їхній інженерний хист, про заснування і модернізацію цілих галузей промисловості. Про внесок родини Симиренків у розвиток та індустріалізацію сільськогосподарського виробництва на теренах України говоримо з українським істориком аграрної науки, академіком Української академії екологічних наук, доктором філософії в галузі біології, знаним симиренкознавцем Петром ВОЛЬВАЧЕМ.

Петре Васильовичу, уявімо собі: надворі перша половина XIX століття, навкруги кріпацтво, підневільна праця, техніка і наука в зародковому стані. Наскільки важливим для України було завдання інтенсифікації та наукової організації сільського господарства?

— Початок цій діяльності заклав засновник родини Федір Симиренко. Він зміг викупити себе з кріпацтва, добре володів французькою мовою, а також мав підприємницький хист. Він одружився з донькою Михайла Яхненка — Анастасією. Федір Симиренко разом із братами Яхненками (Кіндратом, Степаном і Терентієм) орендували млини на Черкащині, продавали зерно й борошно, ганяли до Одеси та інших південних портових міст гурти худоби, продавали шкіру за кордон. За вагомий внесок в економічну розбудову Одеси та півдня України брати Яхненки та Федір Симиренко на початку 30-х років XIX ст. були вшановані званнями Одеських купців першої гільдії. У 1855 році Федорові Симиренку та братам Яхненкам царським указом було присвоєно звання почесних спадкових громадян Російської імперії.

Фірмою «Брати Яхненки-Симиренки» фактично засновано цукрову промисловість в Україні. Продовжувати цю роботу довелося вже молодій генерації підприємців, зокрема Платонові. 

«ПРЕДСТАВНИК СПРАВЖНЬОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

— Отже, Платон Симиренко. Його постать відома. Це батько відомого помолога зі світовим ім’ям Левка Симиренка. А ким був він сам, який його внесок у промисловість та науку? Яку роль зіграв саме він у модернізації аграрної галузі в Україні? Адже через кілька днів його 200-літній ювілей...

— Платон Симиренко, ювілей якого будемо відзначати 21 грудня цього року, за наполяганням батька закінчив престижний економічного профілю приватний пансіон Золотова в Одесі. Платон пройшов серйозне стажування на Смілянському цукровому заводі, кілька років — на найкращих цукрових заводах Франції, Німеччини та Бельгії. Після цього Платон ініціював будівництво модерного парового цукрово-пісочного заводу в селі Ташлик (1844) та селі Руська Поляна. Проєктуванням, будівництвом та оснащенням нових і реконструкцією старих заводів Платон займався разом із запрошеними із Франції спеціалістами. Потім молодий підприємець вступив на навчання до Паризького політехнічного інституту.

Усі цукрові заводи фірми українських підприємців, завдяки кваліфікованому керівництву Платона Симиренка, виявилися високоприбутковими. Тому фірма запропонувала збудувати великий цукровий завод у Києві, на Куренівці, проте міська влада відмовила їм у продажі землі. Тому завод вирішили будувати під Городищем — на орендованій у графа Михайла Воронцова землі.

Спочатку збудували великий цегельний завод, який і забезпечив спорудження Городищенського пісково-рафінадного та машинобудівного заводів. На той час це було справжнє будівельно-промислове диво. Проте найбільшим досягненням городищенських підприємців стало створення житлового містечка для робітників та службовців з усією майже сучасною інфраструктурою: водогоном, каналізацією, центральним опаленням, тротуарами та дорогою, що мала тверде покриття та освітлення газовими ліхтарями, якого тоді не було навіть у російських столицях. На території Симиренкових заводів були збудовані котеджі для спеціалістів, цивілізовані гуртожитки для робітників, діяли їдальня, початкова школа, церква, крамниці та амбулаторія. Власники фірми забезпечили всім своїм працівникам соціальний пакет: гідну зарплату, достойні умови праці, відшкодовували витрати робітників і службовців у разі їхнього лікування. 

Платон Симиренко, як представник справжньої європейської культури, під впливом французьких мислителів мріяв створити на своїх підприємствах «капіталізм із людським обличчям». Зазначимо, що саме ця симиренківська модель капіталізму сьогодні успішно діє в багатьох країнах Західної Європи, а також Скандинавії.

У 40-50-х роках XIX ст. цукрове виробництво фірми українських підприємців досягло найвищої точки свого розвитку. Тодішній письменник Клебановський свідчив про це так: «У кожній крамниці на видному місці красувалися головки цукру цієї відомої фірми, і кожне велике місто Росії, як, наприклад, Москва, Харків, Нижній Новгород, Київ, Кременчук, Єлизаветград, Одеса, мали величезні комори цукру цієї фірми. Її діяльність широко була відома і за кордоном, квітла вона, мов рідкісна квітка, живила вона безліч люду».

Можна цілком обґрунтовано стверджувати, що завдяки цукровим заводам Яхненків-Симиренків та їхньому прикладу українські цукровики виробляли три чверті цукру-піску та понад 80 відсотків цукру-рафінаду від загального обсягу виробництва Російської імперії. Продуктивність цукрових заводів в Україні була в 3-6 разів вищою порівняно з центральними губерніями Росії.

Городищенський машинобудівний завод українських підприємців налагодив виробництво парових двигунів та іншого обладнання для цукрових заводів, започаткував випуск сільськогосподарських машин. Промислова потужність Симиренкового машинобудівного заводу була такою, що підприємці наважилися на випуск цільнометалевих кораблів. Два пароплави «Українець» та «Ярослав», збудовані фірмою, тривалий час були окрасою дніпровського пароплавства.

Проте наміри видатного українського підприємця суперечили деспотичній сутності Російської імперії. Осередок економічної свободи та української ідентичності був нещадно знищений Російською імперією як небезпечне гніздо малоросійського сепаратизму.

«ВАСИЛЬ СИМИРЕНКО ЗАПРОВАДИВ СПЕЦІАЛЬНИЙ ФОНД ПІДТРИМКИ»

— Симиренки — це видатна родина яскравих українців. У них, видається, вся сім’я була дуже талановитою, кожен мав свій божий дар. Який внесок в індустріалізацію України зробили інші члени родини?

— Василь Симиренко, молодший син Федора Симиренка, закінчив Паризький політехнічний інститут. Закінчення навчання збіглося зі смертю брата. Це був один із найтяжчих періодів у діяльності фірми «Брати Яхненки-Симиренки». Революційні події в 1861 році позбавили підприємство багатьох грошовитих кредиторів. Через це заводи Симиренків-Яхненків переживали фінансову скруту. Міністерство фінансів Росії відмовило Симиренковій фірмі в наданні кредитів для будівництва залізниці для перевезення буряків, звинуватило в українофільстві, взяло під поліцейський нагляд. Однак прибутковість городищенських заводів дозволила йому за кілька років розрахуватися з усіма кредиторами.

Тоді на початку 70-х років XIX ст. Василь Симиренко в селі Сидорівка Корсунського повіту придбав невеличкий занедбаний державний цукровий завод. Капітальною реконструкцією він перетворив завод в одне з найбільш технологічно модерних підприємств тогочасної імперії. Цукор та пастила із Сидорівського заводу Василя Симиренка заполонили ринки не лише Росії, а й Західної Європи.

Високопатріотичний, вихований на засадах європейської демократії та світової культури, Василь Симиренко запровадив спеціальний фонд підтримки українських науковців, художників, письменників та діячів культури. Стипендіатами цього фонду були Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Павло Чубинський, Петро Ніщинський, Іван Франко, Борис Грінченко, українські театральні трупи і навіть хор Миколи Лисенка. Він спонсорував також українські періодичні видання, мріяв про створення Українського політехнічного університету, але влада не погодилася на те, щоб усі предмети в ньому викладали українською мовою.

Продавши успішний Сидорівський завод та кілька сотень десятин землі, Василь Симиренко заповів свій великий будинок у Києві з двома десятинами землі та садом Українським громадським організаціям. Нині в ньому розміщується Посольство Великої Британії.

Левко Симиренко — видатний помолог. «День» уже багато розповідав про його внесок у садівництво. Прийшов час просто узагальнити і класифікувати його доробок. Дайте йому загальну характеристику, будь ласка...

— Заслуги Левка Симиренка такі: створення першого в Російській імперії Помологічного розсадника, створення найбільшої в Європі помологічної колекції плодових, горіхоплідних, ягідних та декоративних культур, опрацювання наукових засад інтродукції плодових рослин, обґрунтування помології як науки, підготовка тритомної праці «Кримське промислове плодівництво», формування районів (центрів) промислового плодівництва (Крим, Мелітополь, Поділля, Бессарабія, Північний Кавказ, Київщина), створення вітчизняної наукової школи садівництва і розсадництва, організація Салгирської помолого-садівничої станції, підготовка першої вітчизняної наукової праці з помології, яка побачила світ лише через 40 років після вбивства видатного вченого, створення симиренківської школи садівництва та багато іншого.

«СТВОРИЛИ УНІКАЛЬНУ УКРАЇНСЬКУ НАУКОВУ САДІВНИЧУ ШКОЛУ»

— І от — революція, влада більшовиків, репресії, вбивства, політичні суди. Якою виявилася доля симиренківського спадку в радянський час?

— Їхню справу продовжив Володимир Симиренко — син Левка Симиренка, видатний український учений-садівник, помолог, організатор вітчизняної науки. Навчався в гімназіях у Полтаві та Києві, Київському політехнічному інституті.

Зі створенням Наркомату земельних справ Володимир Симиренко ініціював організацію Мліївської садово-городньої станції, Центрального помологічного розсадника та Республіканської державної комісії з сортовивчення плодових культур. За прикладом України такі інституції через кілька років почали створювати у всіх республіках.

Мліївська дослідна станція впродовж 1920-х років стала головним методичним центром садівничої науки всієї країни. Маємо всі підстави стверджувати, що професор Володимир Симиренко і його батько Левко Симиренко створили унікальну українську наукову садівничу школу. Упродовж XIX— XX ст. вона посідала провідне місце у світі.

У 1930 році учений спільно з академіком Миколою Вавиловим організував Всесоюзний науково-дослідний інститут плодових і ягідних культур у Києві, розробив довгострокову стратегічну програму розвитку садівництва.

Саме через прогресивні наукові погляди Володимира Симиренка все його життя переслідувало НКВД. Його чотири рази заарештовували, одного разу навіть засудили до розстрілу. Як показало розслідування справи професора Володимира Симиренка Головною військовою прокуратурою СРСР, проведене в 1957 році, жоден пункт обвинувальних актів 1933 та 1938 років не підтвердився. Отже, як у 1933, так і в 1938 роках, кримінально-розстрільні справи професора Володимира Симиренка та інших фігурантів були сфабриковані НКВС на замовлення мічурінських та кремлівських злочинців.

Навіть після запізнілої реабілітації в Україні не було відзначено жодної ювілейної дати видатного українського вченого-садівника, помолога та організатора науки, не перевидано жодної його наукової праці, а вони мають величезне значення для сучасного промислового садівництва та науки. Тому відзначення у грудні 2020 року симиренківських ювілеїв, а також відзначення у 2021 році 130-ліття від дня народження Володимира Симиренка буде хоч і запізнілою, але гідною даниною пам’яті нащадків великих реформаторів економіки України. Цю помилку слід негайно виправити...

Микола СЕМЕНА
Газета: 
Рубрика: