Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Селянам пропонують «інструмент» з дефектом

Або що не так з Законом про сільськогосподарську кооперацію?
29 вересня, 2020 - 18:43
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Цього літа Президент України підписав Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», який Верховна Рада ухвалила 21 липня 2020 року. На думку ініціаторів розробки цього закону впровадження його норм посилить конкурентоспроможність малих і середніх виробників та прискорить розвиток сільських територій. Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Микола Стрижак заперечує щодо його позитивного впливу на результативність діяльності фермерів за основної причини — порушений принцип: «один член — один голос» з багатьма похідними негативними наслідками.

У країнах ЄС функціонує 10,5 млн фермерських господарств, з них понад 95 % — сімейні. Останні стимулюють місцеву економіку і при цьому забезпечують населення традиційними харчовими продуктами з одночасним захистом біорізноманіття та сталим використанням природних ресурсів. При цьому сімейні ферми стикаються з двома основними проблемами доступу: до ресурсів (землі та капіталу) та до ринків (в основному щодо можливості дрібних фермерських господарств до кінцевих етапів у харчовому ланцюзі — до участі в розподілі доданої вартості, яка переважно створюється на стадіях переробки та торгівлі). Проте ці проблеми розвинені країни світу успішно долають з допомогою розвитку фермерських кооперативів з використання техніки, переробки і збуту продукції за сприяння різних професійних та міжпрофесійних організацій з узгодження цін тощо. Нагадаємо, що через кооперативи в ЄС в роздрібній торгівлі реалізують до 40-90 % різних продуктів харчування. Навіть 20-40 % реалізації кооперативами сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки стримує бізнесові структури монопольно підвищувати ціни на продовольчому ринку.

У динаміці частка первинного виробництва у вартості кінцевої продукції (споживчій вартості) має тенденцію до скорочення. Наприклад, 50 років тому вона складала 40-50 %, то сьогодні до 12 %, а у вартості хліба та хлібобулочних виробів — менше 8 %. Тобто, 88-92 % доданої вартості створюється на наступних етапах харчового ланцюга, а тому ефективність фермерської діяльності у більшій ступені залежить від участі в кооперації у сфері переробки та збуту, ніж від економії технологічних ресурсів власне при виробництві сільськогосподарської продукції. Вважається, що саме участь фермерів у кооперативних об’єднаннях є практично виключно єдиним шляхом щодо можливості інтегруватися в систему «виробництво-переробка-збут» та відповідно одержувати додаткові доходи. Виявлено, що чисельність кооперативів більше у тих продуктових підкомплексах, де створюється переважна частка доданої вартості (переробка і реалізація: молока і молочних продуктів, м’яса і м’ясних продуктів, зерна і борошняних виробів, а також оптова і роздрібна торгівля вище перерахованими продуктами).

«НАРАДА» / ФОТО СТЕПАНА ДРУЖИНОВИЧА

За глобалізації світової економіки з концентрацією капіталу і виробничих потужностей в руках потужних корпорацій породжується конфлікт інтересів учасників продовольчого ланцюгу — виробників, переробників, комерційних структур і споживачів, що підриває принципи конкурентної ринкової економіки: зростає монополізація ринків, що обмежує пропозицію з відповідним ростом роздрібних цін на продукти харчування. За таких умов, як свідчать факти, первинні виробники без участі в фермерських кооперативах тримаються на плаву до того часу, поки існує достатня для них державна фінансова підтримка в пакеті різних програм (соціального страхування, пільгового кредитування, цінової політики, прямих субсидій і компенсацій тощо). Необхідно враховувати, що згідно вимог світової організації торгівлі (СОТ), метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням, прямі субсидії первинним виробникам необхідно скорочувати або ж Україна за величезного надлишку землі у розрахунку на одного жителя (0,93 га проти 0,35 га сільськогосподарських угідь в ЄС) залишиться без експортних ринків збуту продовольства. Це ще раз показує, що фермери в розвинених країнах світу не покладаються на субсидії та дотації, а перспективу свого успішного розвитку вбачають на шляху продовження подальшої інтеграції у формі кооперації на продовольчому ланцюгу «виробництво-переробка-зберігання-пакування-трпспортування-торгівля», що дозволяє фермерам консолідувати капітал для створення спільних акціонерних підприємств з переробки продукції і торгівлі нею або ж спільний викуп акцій таких же діючих підприємств та бути конкурентними поряд з великими корпораціями. Це так звана пряма або інтеграція знизу, коли фермерські акціонерні кооперативи підпорядковують переробні та торгівельні підприємства на противагу зворотній або інтеграції зверху, коли великі переробні підприємства підпорядковують своїм інтересам первинних виробників і ринки кінцевої продукції з основним мотивом — усунення конкурентів (дрібніших або ж фермерських кооперативів тощо).

При створенні переробних підприємств на кооперативних началах, як загальна схема, фермери здійснюють вступний внесок і внесок в статутний фонд кооперативу з відповідним отриманням сертифіката члена кооперативу і кількість акцій згідно особисто вкладеному інвестиційного капіталу. Головне при цьому — кожен член зобов’язаний здавати на кооперативне переробне підприємство вироблену ним продукцію за ринковими цінами згідно його виробничим можливостям, що унеможливлює конкуренцію з приватними корпораціями. При цьому фермери за здану продукцію (наприклад, молоко, пшеницю, худобу, птицю, овочі тощо) одержують частково грошима, а іншу — у формі привілейованих акцій. Саме на привілейовані акції фермери за здану продукцію в першу чергу одержують свою частку доходу, що одержаний кооперативом після реалізації переробленої продукції. Чим більше років фермер здає свою продукцію в кооператив на переробку, тим більше у нього накопичується привілейованих акцій, а відповідно він одержує все вищу і вищу частку доходу в загальній його сумі по кооперативу.

В Україні в недавно прийнятому Законі «Про сільськогосподарську кооперацію», окрім основного вступного внеску в статутний капітал сільськогосподарського кооперативу, чомусь передбачений добровільний додатковий вклад. Якщо в розвинених країнах кожен член кооперативу має один голос, то в Україні може передбачуватися, що під час прийняття рішень члени кооперативу мають додаткову кількість голосів, пропорційну до їх участі в його господарській діяльності. Пропорційно до цієї ж участі проводиться розподіл доходів — патронажних дивідендів (в розвинених країнах — на привілейовані акції, що одержані за здану продукцію кооперативу для наступної переробки) сільськогосподарського кооперативу, що діє з метою одержання прибутку. Що ж то за господарська діяльність і як вона вимірюється? В законі про кооперацію — це частка кожного члена в обороті з відповідним кооперативом. Згідно статті 1 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» «оборот члена сільськогосподарського кооперативу з сільськогосподарським кооперативом — загальна грошова вартість, придбаних у сільськогосподарського кооперативу (проданих такому кооперативу) його членом товарів та отриманих від сільськогосподарського кооперативу (наданих такому кооперативу) його членом послуг протягом звітного періоду». Важко зрозуміти, чи цей оборот буде накопичуватися за роками, чи кожен рік окремий розрахунок? Розподіляються також дивіденди, як частина фінансового стану кооперативу, пропорційно майнового внеску. У цьому ж законі, окрім передачі майна, як додатковий вклад до статутного капіталу, передбачається також «передача права користування земельною ділянкою як вкладу (додаткового вкладу)», що сильно дивує. Чи є десь у світі, щоб у кооператив передавалися права користування земельною ділянкою? Щодо цього закону, то задавати питання можна продовжувати. Стає зрозумілим, що можливості щодо нарощування майнового внеску за рахунок додаткового вкладу в окремих членів (звичайно, що не фермерів) є безмежними, так як не передбачені обмеження щодо представників агрохолдингів в кооперативах. Правда, в законі відмічено, що «загальна сума дивідендів не може перевищувати 80 відсотків фінансового результату» кооперативу, але не сказано, про які дивіденди йдеться мова: нараховані на майно чи з урахуванням патронажних дивідендів? У якій пропорції буде проводитися розподіл прибутків на дивіденди (на майновий внесок) і патронажні дивіденди (на оборот кооперативу, що перевести на просту мову — розподіл доходу на обсяги зданої продукції на переробку)? Скільки одержать фермери додаткових прибутків від участі в таких кооперативах?

Нагадаємо, що ініціаторами розробки цього закону є олігархи, які дуже «переживають» за фермерів й створюють для них кооперативи практично у всіх областях України, а з прийняттям закону надіються, що члени кооперативів (вони фермерські і селянські господарства) спокійно візьмуть й розподілять всю додану вартість переробних підприємств, яку до цього розподіляли агрохолдинги. Тому організаційна основа закону така, що управляти й розподіляти прибутки будуть багаті члени кооперативу за допомогою їх необмеженості в уставному капіталі з важко прогнозованими пропорціями розподілу прибутків між вартістю майнового капіталу і вартістю зданої на переробку продукції.

Чітко прописані закони про кооперацію дають можливість фермерам країн ЄС досягти високих результатів у своїй діяльності (експортують, наприклад, у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь у 7 разів більше, ніж в Україні). У них вирішують інші проблеми — екологічного характеру, які в нашій державі ігноруються. Є різні комбінації стратегії щодо структури розвитку сільськогосподарського виробництва. За даними дослідників ЄС структура посівних площ, природні пасовища та щільність худоби у розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь, у тому числі — на 1 га пасовищ, впливають на природні ресурси (грунт, вода, повітря), біорізноманіття та екологічні процеси (поглинання вуглецю, якість та кількість води, якість повітря тощо). Тому розвинені країни, особливо ЄС, знаходять таку структуру землекористування та щільність тварин, які стримують ерозійні процеси та забезпечують середовища існування багатьох спеціалізованих видів рослин і тварин.

Поки-що вже 30 років стратегією називають народжені в урядових кабінетах паперові документи, у яких можна прочитати про «Нью Васюки» — виробництво зерна і насіння соняшнику зросте до нескінченності. Для цього держава повинна виділити величезні суми державної підтримки. Про долю людей і їх працевлаштування, наростання еродованої землі та ущільнення грунту, зростаючу втрату родючості земель та багато інших проблем соціального і просторового розвитку сільських поселень в таких стратегіях немає місця.

Микола КАЛІНЧИК, доктор економічних наук, професор
Газета: 
Рубрика: