Що буде, якщо дозволити продаж землі

Сьогодні ще мало хто достеменно знає, якою буде земельна реформа і хто від неї виграє, а хто програє. Однак уряд  вже подає певні знаки. Серйозним сигналом можна, зокрема, вважати ухвалену Кабміном півтора місяця тому (7 червня) Стратегію вдосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільгосппризначення державної власності та розпорядження нею. Згідно з цим документом введено уніфіковані  правила  розпорядження землями.

Так, передача державних земель в оренду має відбуватися виключно на аукціонах і на єдиних стартових умовах — на строк 7 років і зі ставкою не нижче 8% нормативної грошової оцінки вартості цієї землі. Крім того, введено жорсткий розрахунковий норматив площі землі, яку можна передати на місцевому рівні безкоштовно — не більше 25% площі земель, які було передано в оренду на конкурсній основі за попередній квартал. Нагадаємо, в Україні у державній власності 10,4 мільйона гектарів  сільгоспземель,  з яких 3,2 мільйона — в постійному користуванні підприємств, установ і організацій, 2,5 мільйона гектарів — у запасі, решта — в оренді.

Однак, як вважають експерти Всеукраїнської аграрної ради, рішення уряду зробити жорсткішими умови оренди державних земель сприятиме  корупції. За даними члена ВАР Аліма Міщука, «у нас на сьогоднішній день подано заяв на безоплатне виділення ділянок  від учасників АТО майже на 5 тисяч гектарів, а здаємо в оренду ми близько 500-600 гектарів за квартал. Тобто про простих громадян взагалі не йтиметься. Тому буде шалена корупція з боку тих, що захочуть «вписатися» в чергу».

Щоправда, президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко наголошує, що в країні цілком достатньо землі для сільськогосподарського виробництва. Але власник землі, людина, яка свого часу одержала пай при ліквідації колгоспів (їх чотири мільйони), може продати її під забудову та під індивідуальне ведення господарства, але не має права продати її для ведення товарного сільгосппідприємства. Охріменко вважає таку ситуацію абсурдною і незаконною, адже за Конституцією України не можна обмежувати право власності.

Іван МІРОШНІЧЕНКО:

У світі існує багато варіантів організації аграрного виробництва. Ми їх вивчаємо і багато що запозичуємо. Однак, на мій погляд, чужа модель Україні не допоможе.  Оскільки українці довели ситуацію до абсурду за 25 років бездіяльності влади, то лише самі зможемо з цього виплутатися. З чого починати? Варто відштовхуватися від нинішньої соціально-економічної ситуації в Україні. Тобто врахувати економічний стан та  розвиток суспільства, існуючі права власників землі, специфіку розвитку агросектору тощо.

Нова модель земельного ринку має дати вільний доступ та рівні права всім власникам. На мій погляд, досягнути  цього можна, якщо проводити реформу, виходячи з трьох блоків завдань 

Розмір ділянок у пайовиків, за даними експерта, у середньому два гектари. Але середній вік власника такого паю — 68 років. Чи має він техніку, запитує Охріменко, і відповідає: один старий трактор на 14 селян, а комбайнів — один на 60. Тобто більшість з тих, що володіють цією землею, обробляти її не може. Тож здає її в оренду.

Але що відбувається з 30% такої землі, українській статистиці невідомо, відзначає Охріменко. Можливо, вона у нелегальній оренді або взагалі не обробляється. А чи багато платять за оренду? Лише 1110 гривень, наводить Охріменко статистичні дані за 2015 рік і висловлює думку, що й у 2016 і 2017 роках ціна не дуже змінилася. І додає, що це не за місяць, а за рік і за гектар! Відповідно за два гектари — 2220. Та експерт впевнений, що цього року і двох тисяч не платять. До того ж у нас існує ще й таке явище, як нелегальне захоплення землі. Коли людина помирає, а близьких родичів у неї немає, то місцева влада розпоряджається «вільною землею» на свій розсуд. На ній з року в рік вирощують найприбутковіші культури, не дотримуючись сівозмін...

При цьому Охріменко нагадує, що в Україні 42 тисячі фермерів, які половину використовуваної землі орендують і забезпечують 13% обсягу сільгоспвиробництва в державі. Вони, на його думку, страждають від малоземелля, тому їм також часто-густо доводиться користуватися землею не зовсім законно, бо на дрібних земельних наділах рентабельне аграрне виробництво практично неможливе. «Коли я спілкуюся з селянами-пайовиками, то вони, — розповідає Охріменко, — уклінно просять: якнайшвидше дозвольте продавати землю. Адже обробляти її вони все рівно не можуть. Хтось, можливо, і далі здавав би в оренду, а хтось і продав би. Усе дуже просто».

Охріменко переходить до законопроекту, який обговорюють у парламенті, й відзначає: якщо залишити норму щодо продажу в одні руки не більше 200 гектарів, то це не правильно. На його думку, для справжнього товарного виробництва необхідно принаймні тисячу, а краще 5 тисяч гектарів. Ще краще, коли є 10 тисяч. Саме про це говорить світовий досвід. Експерт наголошує, що наслідком аграрної реформи, яка дозволить продаж сільськогосподарської землі, буде щорічне зростання ВВП України на 10%. До цього він додає: «Ні, набагато більше. Цей показник просто зашкалюватиме».

Про варіанти земельної реформи і можливий ефект від неї «День» розмовляв із членом парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Іваном Мірошніченком («Самопоміч»). «У світі існує багато варіантів організації аграрного виробництва. Ми їх вивчаємо і багато що запозичуємо, — розповідає народний депутат. — Однак, на мій погляд, чужа модель Україні не допоможе.  Оскільки українці довели ситуацію до абсурду за 25 років бездіяльності влади, то лише самі зможемо з цього виплутатися. З чого починати? Варто відштовхуватися від нинішньої соціально-економічної ситуації в Україні. Тобто врахувати економічний стан та розвиток суспільства, існуючі права власників землі, специфіку розвитку агросектору тощо».

«Нова модель земельного ринку, — переконаний Мірошніченко, — має дати вільний доступ та рівні права усім власникам. На мій погляд, досягнути  цього можна,  якщо проводити реформу,  виходячи з трьох блоків завдань». 

Перший, за його словами, передбачає удосконалення механізму оренди землі та права її продажу. Слід  якнайшвидше законодавчо врегулювати можливість застави та продажу такого права у банках, а також удосконалити механізм емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке посвідчується договором між власником і особою, що виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою, але право власності при цьому не передається).

«Кожен із власників повинен отримати право позичати кошти під заставу права користування земельною ділянкою, — наголошує Мірошніченко. — Так ми стимулюватимемо розвиток середніх та дрібних виробників і сімейні ферми. Паралельно слід провести справедливу оцінку земель сільськогосподарського призначення (держава має визначити мінімальну ціну, яка ляже в основу отримання земельної іпотеки). Ще один  важливий момент: всі законопроекти для земельної реформи потрібно прийняти у 2017 році і впроваджувати вже з 1 січня 2018 року. А почати  варто з проекту «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Це цілком реально зробити».

«Другий блок, — вказує член аграрного комітету парламенту, —  це розробка державних програм пільгового фінансування дрібних виробників та сімейних ферм. Кожен, хто має землю або хоче відкрити бізнес у сільській місцевості, повинен мати усі умови для реалізації цього задуму. У проекті бюджету на 2018 рік варто передбачити кошти на фінансування проектів розвитку сімейних ферм та малих фермерських господарств під заставу прав власності та прав користування землею сільськогосподарського призначення».

«У середньостроковій перспективі (3-5 років) слід закріпити бюджетне пільгове та довгострокове кредитування малих господарств і сімейних ферм через державні та приватні банки, — пропонує народний депутат. — Насамперед кредитування варто надавати під проекти у  садівництві, овочівництві, ягідництві та тваринництві (виробництво молока, м’яса, сиру, органічних продуктів), будівництво теплиць. Але, виділяючи бюджетні кошти, слід чітко прописати механізм контролю їх використання: треба слідкувати, щоб вони витрачалися саме в Україні — на закупівлю вітчизняних товарів та послуг». 

«Третій блок — власне, запуск ринку землі, — продовжує Мірошніченко. — Йому, повторюю, мають передувати ретельна законодавча підготовка перших двох етапів та чітке визначення «запобіжників» від обезземелення селян (першочергове і пріоритетне право покупки надати українцям), від експансії іноземних компаній (допускати їх після 10-12-річного перехідного періоду і зобов’язати  у випадку перепродажу землі надавати пріоритетне право купівлі українцям). Необхідно убезпечити селян від фінансових спекуляцій (пропоную податок на перепродаж  у розмірі 90%) на земельному ринку». «Все  це (прийняти закони, запустити  пільгове кредитування тощо) можна зробити за три роки та відкрити ринок з 1 січня 2021 року», — переконаний Мірошніченко.

«Саме такий варіант  в Україні приживеться. Системний підхід у три етапи є гарантією успіху. Він дозволить запустити ринок землі, врахувавши усі можливі ризики та поліпшити загальний стан економіки країни. Завдяки  відкриттю ринку землі реально залучити у АПК, за підрахунками експертів, близько $100 мільярдів прямих інвестицій, я в цьому також впевнений», — наголошує народний депутат.