«У Брюсселі вибухнула бомба, але ніхто її не помітив»

У турецькій провінції Ескішехір відбулася урочиста церемонія відкриття Трансанатолійського газопроводу (TANAP), який транспортуватиме природний газ із Азербайджану до Туреччини, а звідти до Європи.

«Сьогодні історичний день. Проект TANAP — це результат багатосторонньої співпраці. Особливо радує те, що ми відкриваємо його раніше, ніж було заплановано. Політична воля прискорила реалізацію цього проекту. Це буде найбільший газопровід у Європу. У червні 2019 року ми плануємо здійснити по цьому газопроводу першу поставку газу в Грецію», — прокоментував відкриття TANAP президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Крім Ердогана, в церемонії взяли участь президент України Петро Порошенко, президент Азербайджану Ільхам Алієв, президент Сербії Олександр Вучич, а також лідер Турецької Республіки Північного Кіпру Мустафа Акинджі, міністри енергетики кількох країн, керівники енергетичних компаній. Прикметно, що на церемонії не був присутній віце-президент Європейської комісії з питань енергетики Марош Шевчовіч. Адже TANAP є частиною Південного газового коридору, головна мета якого — підвищення енергетичної безпеки Європейського Союзу і зменшення залежності від поставок газу із Росії.

«Це — енергетична безпека, в тому числі й для нашої держави — конкурентоспроможність і диверсифікація газових поставок в Україну», — написав президент Петро Порошенко в мікроблозі Twitter. Він наголосив, що Україна розраховує на поставки газу з TANAP через Болгарію та Румунію.

Нагадаємо, Азербайджан і Туреччина домовилися про будівництво газопроводу в червні 2012 року, після чого Україна виявила бажання брати участь у будівництві, але Азербайджан незабаром оголосив, що не зацікавлений у цьому.

Про перспективи TANAP і роль його для української енергетичної незалежності «День» розмовляв з президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом ГОНЧАРОМ.

* * *

— Попри те, що вчора в турецькому місті Ескішехір уже «перерізали червону стрічку», перспективи цього коридору постачання природного газу доволі туманні й віддалені.

Річ у тім, що TANAP у тому вигляді, який він має сьогодні, як і проект Південного газового коридору в цілому, як він задуманий, — це дві великі різниці.

По-перше, одномоментно не відбудеться вихід на повну проектну потужність. Більше того, нинішні перемовини свідчать про можливість поставок газу по TANAP тільки до Туреччини. Не йдеться навіть ще про Європу. Бо для цього потрібно, щоб був збудований Трансадріатичний газопровід, над яким зараз працюють азербайджанці. Але він виведе азербайджанський газ на південь Італії.

Загальна проектна потужність газопроводу TANAP — 31 мільярд кубометрів природного газу. Зараз ідеться про будівництво його першої черги потужністю в 16 мільярдів кубів. 6 мільярдів — турецькому ринку. І десять мільярдів призначені для постачання на південь Італії. Але це — повторюсь — після 2020 року, коли буде збудований Трансадріатичний газопровід.

І ще — Азербайджанська державна нафтова компанія, яка є основним реалізатором проекту, має на меті постачати приблизно один мільярд кубометрів природного газу для Болгарії.

— А де в усіх цих планах Україна?

— Немає. На цьому етапі ми не присутні. І не тільки ми.

— Тоді що було предметом переговорів між Порошенком та Алієвим?

— Обговорювалися перспективи. Віддалені перспективи. В ідеалі — якщо все йтиме за планом, то Україна з’явиться в цьому коридорі поставок природного газу з Азербайджану після 2025 року. І це за умови, коли в Азербайджану з’являться додаткові обсяги газу. Це ще один важливий момент.

— Не менш важливий — фактор Росії, точніше, протидії Кремля альтернативним газпромівським гілкам газопроводів. Наскільки ймовірно, що Росія може завадити реалізації Південного газового коридору?

— Загальні обсяги постачання азербайджанського газу на південь Італії становитимуть жалюгідні — за мірками європейського ринку — десять мільярдів кубометрів. Що це за обсяги, порівняно з тим, що європейський ринок загалом споживає понад 450 мільярдів кубометрів газу щороку? Це — мізер. Але ще проект TANAP — у зародковому стані, а Росія вже заявляє, що в Трансадріатичному газопроводі має бути російський газ із Турецького потоку — відповідно до Третього енергетичного пакету ЄС. У чому єзуїтський хід Росії? Вона всіляко торпедує цей Третій енергетичний пакет. А в цьому разі, базуючись на європейському законодавстві, намагається свій газ проштовхнути в азербайджанський газопровід.

І я далеко не певен, що ті десять мільярдів кубометрів природного газу, які запроектовані до надходження на південь Італії, будуть саме азербайджанські, з родовища Шах-Деніз. Найвірогідніше, Росія натисне на Азербайджан, і в «трубі» буде 50 на 50.

Росія робить все, щоб мінімізувати потрапляння неросійського газу в Європейський Союз. І в цьому плані їй сприяє ціла низка країн  — Німеччина, Австрія, Франція, які «чомусь» не звертають уваги на альтернативні російським поставки газу. От з’явився азербайджанський газ. Знали ж, що він буде! Проект Nabukko навіть для нього підготували з ініціативи самої австрійської компанії. Тільки чомусь проект Nabukko помер, а на його «могилі» з’явився турецький проект. Але знову-таки «чомусь» ні австрійці, ні німці не роблять таких заяв, як наш Президент Петро Порошенко — що ми були б раді отримати азербайджанський газ. Не заявляють, що від проекту TANAP — а це, до речі, проект Європейського Союзу — потрібно збудувати систему конвекторів або ж навіть і новий трубопровід для того, щоб цей газ надійшов не в «глухий кут» під назвою — південь Італії, бо це аграрний регіон, там немає великого промислового споживання, а мав би прийти в Баумгартен — центр Європи (у Баумгартені розташований газорозподільчий центр, який входить у трійку найбільших в Європі і є міжнародним майданчиком для торгівлі газом. — Прим. «Дня»). Таким чином, він міг би і до Німеччини потрапити. Але ні німці, ні австрійці про цей варіант — ні пари з вуст.

— Тобто ви кажете, що TANAP може бути альтернативою «Північному потоку-2»?

— Цілком. Хоча правильніше сказати так: Південний газовий коридор, який є проектом і пріоритетом Європейського Союзу, є альтернативою і «Турецькому потоку», і «Північному потоку-2». А TANAP — це його базова частина — 31 мільярдів кубометрів.

Взагалі потужність Південного газового коридору — 60 мільярдів кубометрів. Але говорити про те, що це було б реально, можна лише, коли піде розвиток проекту транспортування туркменського газу через Каспій.

Від початку все так і задумувалося. І турки теж хочуть, щоб у TANAP прийшов туркменський газ.

Інша річ, що цього дуже не хоче Росія, та й Азербайджан, відверто кажучи, не надто зацікавлений у появі конкурентного туркменського газу. Зрозуміло, чому. Туркменістан у світовому табелі запасів природного газу — на четвертому місці. Перший — Іран. Друга — Росія. Третій — Катар.

— Що ви мали на увазі, коли тричі вжили слово «чомусь» при поясненні ситуації, що провідні країни ЄС не підтримують проектів газопроводів, які ініційовані й підтримані ЄС?

— «Газпрому» вдалось корумпувати Європейську комісію Підтвердженням цього є закриття розслідування зловживання «Газпрому» на європейському ринку, яке здійснювалося ще з 2011 року. Ми знаємо, що 25 травня «Газпром» вийшов сухим із води.

Ще 2015 року я казав: у Брюсселі вибухнула бомба, але ніхто її не помітив. Тоді ще почався скандал з цим недорозслідуванням.

Ця перемога російської газової корупції у Брюсселі плюс корупція в столицях основних країн-членів ЄС, які, з якогось дива, забули про європейські пріоритети — того ж таки Nabukko, який уже навіть офіційно закрили, — але захопилися підтримкою російських: «Південного потоку», «Північного потоку 2»... Зараз уже йдеться про те, що Угорщина активно розглядає підтримку другої нитки Турецького газопотоку. Болгарія — в той же «котел», і президент, і прем’єр якої — раптово — протягом одного тижня їздили з офіційними візитами в Москву на зустріч з Путіним. Після чого Володимир Путін «з барського плеча» дарує болгарам заяву про те, що друга нитка Турецького газопотоку називатиметься Болгарським газопроводом.

З Болгарією, в принципі, нічого дивного. Адже з-поміж усіх країн ЄС її можна назвати найбільш ураженою пострадянською корупцією. Вона не вибралася ще з того болота, на жаль.

Угорщина, в принципі, теж — феномен пострадянської корупції.

Але ті країни, які намагаються нас учити, як жити: Німеччина, Австрія, Франція — три рафіновані країни Західної Європи, — забувають про європейські пріоритети. Ну, якщо ви так закохані в російські газові потоки, то чому ж ви не згадуєте про те, що є варіант постачання туркменського газу до Європи через Росію, використовуючи українську ГТС? Думаю, відповідь одна — корупція.

— Оскільки ви вивчаєте природний газ і магістралі його постачання не так, як економічну категорію — ринковий продукт, — а більше як геополітичний безпековий чинник, не можу не запитати про вашу оцінку позиції Ангели Меркель щодо неприпустимості повернення Росії до елітарного клубу G8. Чому така неоднозначна поведінка Німеччини: «Північному потоку-2» — «зелене світло», а Путіну за столом G8 — «червоне»?

— Відповідь прозвучить грубо і, можливо, навіть трохи вульгарно. За підтримку «Північного потоку-2» Німеччині заплачено, а за підтримку повернення Росії в G8 — ні. Nothing personal, just business (нічого особистого, лише — бізнес) — як кажуть американці.

Я не маю на увазі особисто канцлера. Але ми чудово розуміємо, що в таких країнах, як Німеччина, позиція першої особи має значення, і часто — вирішальне.

Хоча загалом політика Німеччини є результатом суми впливів різних акторів. Зараз головними там є ті, хто орієнтований на Росію не лише в плані бізнесу, а й у сенсі політичних відносин.

Ми будемо свідками активізації Росії у плані закулісних контактів з лідерами «Великої сімки», аби здобути підтримку не лише Італії і США повернення «за стіл» Путіна.

Кремлю потрібна в цьому питанні підтримка європейських важковаговиків. А це — або Франція, або Німеччина. А ще краще — обидві разом. Тому росіяни активізують свої лінії «Москва — Париж», «Москва — Берлін». Аргументи прогнозовані: «Ви в Берліні й Парижі завжди виступали за діалог, навіть у складні часи холодної війни, а формат «Великої вісімки» — це діалог».

Відверто кажучи, рішення G7 — абсолютно «імпотентні». Ми вже відчули це на собі. Коли минулого року було виголошено комюніке щодо посилення санкцій проти Росії. І що? Лише США розширили список санкцій і британці — та й то лише після справи отруєння Скрипалів. Решта країн, навпаки, вели розмови про послаблення санкцій, і це при тому, що чинила Росія. Та вже лише за одне бомбардування Алеппо ще 2016 року Путіна потрібно було тягти в Гаагу в Міжнародний трибунал розслідування військових злочинів проти людяності.

Росіяни — от побачите — ще будуть куражитися над G7. Путін же чітко заявив: ми звідти не виходили, нас туди не пустили.