Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Як фермерів підтримують в ЄС?

74 % фінансової допомоги аграріїв витрачається на вирішення проблем, які пов’язані з агроекологією і кліматом
18 травня, 2020 - 20:06
В ЄВРОПІ ПЕРШИМИ ОТРИМУЮТЬ ДОПОМОГУ ТІ ФЕРМЕРИ, ЯКІ ВЕДУТЬ БІЗНЕС «ПО-ДЖЕНТЕЛЬМЕНСЬКИ» І ПОЛІПШУЮТЬ АГРОЛАНДШАФТ, ДОТРИМУЮЧИСЬ ОБМЕЖЕНЬ, ЯКІ УЗАКОНЕНІ В ДИРЕКТИВАХ ЄС / ФОТО РЕЙТЕР

З іншого боку фінансова державна підтримка сільського господарства цін і доходів в ЄС побудована наступним чином. Розроблена в ЄС спільна сільськогосподарська політика (САР) на 2014—2020 рр. передбачає такі довгострокові цілі в розвитку сільського господарства: 1) сприяння конкурентоспроможності сільського господарства; 2) забезпечення сталого управління природними ресурсами та дії клімату; 3) досягнення збалансованого територіального розвитку сільської економіки та громад, включаючи створення та підтримку зайнятості. Для досягнення цих цілей CAP фінансується за рахунок двох фондів, залучених із бюджету ЄС: 1) Європейський гарантійний фонд (EAGF) — сконцентрований на прямих виплатах фермерам із заходами для реагування на ринкові перешкоди; 2) Європейський сільськогосподарський фонд для розвитку сільських територій (EAFRD) — фінансує програми, проекти та заходи щодо розвитку сільських територій. Саме фінансування EAFRD розподіляється за допомогою конкурсних заявок на національному та регіональному рівнях. Згідно даних сайту Європейського Союзу в 2016 р. країни ЄС на прямі платежі (підтримку доходів) витратили 44,1 млрд євро (на 1 га землі — 255 євро), а для розвитку сільських територій — 12,4 млрд євро (на 1 га — 71,5 євро). У середньому за останні 10 років підтримка доходу становила майже половину доходів фермерів.

Зразу ж відмітимо, що фонд прямих виплат фермерам або підтримки доходів (EAGF) в більшій частині розподіляється серед дрібних (до 20 га) ферм, які не можуть досягти економії від масштабу та є найменш захищенні в переговірних баталіях. Також існують спеціальні схеми, що розроблені для допомоги малим та середнім господарствам, молодим фермерам, фермерам, які працюють у зонах природного обмеження тощо за умови дотримання ними поваги до навколишнього середовища, здоров’я рослин, здоров’я та добробуту тварин. Фермери, які не дотримуються цих правил ЄС, можуть залишитися частково або повністю цієї допомоги. Щодо бюджетної підтримки розвитку сільських територій, то в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь вона практично однакова серед всіх типів ферм за їх фізичним розміром. Левова частка цієї допомоги (74 %) витрачається на вирішення проблем, які пов’язані саме з агроекологією і кліматом та різними природними обмеженнями.

Країни ЄС у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь експортували продовольства на 2400 євро більше, а виробнича потужність (розмір бізнесу) — на 1656 євро вищий, ніж в Україні. Тобто, Україна не в змозі застосувати європейський рівень підтримки за існуючої структури виробництва. За низького рівня дотацій в Україні (до 4,6 євро на 1 га землі) їх розподіл не сприяє розвитку сільського господарства. Так, наприклад, бюджетна підтримка тваринництва (часткова компенсація відсотків за кредити при будівництві ферм) в попередні роки стосувалася лише великих підприємств, а не господарств власників паїв. Класичний приклад української державної підтримки — «Миронівський хлібопродукт» (бренд «Наша ряба»), за повідомленням Асоціації фермерів та приватних землевласників, за результатами фінансової діяльності 2017 р. отримав 1,4 млрд грн державних дотацій, або 30 % від річної суми всіх дотацій, наданих державою всьому агропромисловому комплексу. Він же не сплатив 4,2 млрд грн. в бюджет, а перерахував на цю суму ПДВ, які сплатили «Нашій рябій» споживачі в роздрібній торгівлі. При цьому агрохолдинг з бюджету одержав більшу суму, ніж перерахував, — 4,7 млрд грн. (1,4 млрд грн дотацій і 3,3 млрд грн відшкодування ПДВ при експорті). В окремі роки 3-4 агрохолдинги одержували понад 50 % від всіх сум бюджетних дотацій. Всім іншим первинним виробникам, особливо дрібним і середнім, залишилися лише низькі ціни реалізації сільськогосподарської продукції — до 2-х разів нижчі, ніж в середньому по Україні.

Такої цінової дикості давно вже немає ні в одній європейській (і не тільки) країні. Навпаки, в країнах ЄС ПДВ надходить до загального бюджету Європейського Союзу як один із його ресурсів поряд із митними зборами на імпорт та відрахуваннями на власний ресурс, що розраховуються для кожної країни на основі їх відносної сили — валового національного доходу (ВНД). У 1988 р. бюджет ЄС на 60 % був сформований за рахунок ПДВ, а у 2017 р. — на 12,2 %. На сьогодні внесок до бюджету ЄС на основі ВНД є найбільшим джерелом надходжень до бюджету ЄС — 78,6 млрд євро (близько 70% загального фінансування).

ПРО СТРАТЕГІЮ ТА... ТАКТИКУ

На завершення декілька слів про стратегію розвитку сільського господарства ЄС, яка сфокусована в розробленій спільній сільськогосподарській політиці (CAP). При цьому враховується безліч чинників: фізичних (клімат, рельєф, тип грунту, геологія, топографія), економічних (землекористування, наявність робочої сили, доступ до продовольчих ринків, капіталу, інфраструктура і соціальні звичаї тощо) та екологічних (різні обмеження, наприклад, щодо концентрації поголів’я на одиниці площі землі, норм використання пестицидів, мінеральних й органічних добрив, система підтримки цін для заохочення стійких методів виробництва тощо). Саме із Європейського гарантійного фонду (EAGF) та Європейського сільськогосподарського фонду розвитку сільських територій (EAFRD) одержують допомогу ті фермери, які в першу чергу поліпшують агроландшафт, дотримуючись обмежень, які узаконені в директивах ЄС.

При розробці стратегії та прийняття спільної сільськогосподарської політики на Євростат покладено таке величне завдання: у взаємодії з іншими генеральними директорами Комісій ЄС забезпечувати визначення та вибір показників для розробки стратегії та здійснювати моніторинг основних цілей за вибраною системою показників. Тобто, країнам ЄС для розробки стратегії розвитку Євростат організовує формування системи необхідних для неї показників. Щодо України, то невідомою є як сама стратегія розвитку сільського господарства, так і стратегія проведення земельної реформи.

Тому не дивно, що країнами ЄС були досягнуті в повному обсязі такі конкретні цілі на 2014—2020 рр., що були озвучені в розробленій ними стратегії «Європа 2020», яка на сьогодні наближається до кінця свого життєвого циклу: понад 75% населення у віці від 20 до 64 років повинні бути працевлаштовані; викиди парникових газів зменшаться на 20 % порівняно з 1990 р.; понад 3 % ВВП потрібно інвестувати в науково-дослідний сектор; викиди парникових газів зменшаться на 20 % порівняно з 1990 р. тощо. В Україні про таку найважливішу проблему соціального життя як зайнятість сільського населення хоча би на рівні 50 % чисельності працюючих, яких було на початку реформування (1991 р.) майже 5 млн осіб, ні в одному програмному документі до цього часу навіть не згадується. Система показників, яка сформульована з початком одержання Україною незалежності, для стратегічних потреб практично не переглядається через обмеженість фінансування та чисельності її працівників у Державній службі статистики. Та ніхто не ставить ніяких вимог до статистики, а колись потужне Міністерство статистики звузилося до рівня комітету, потім агенції, а сьогодні — до державної служби статистики з відповідним скорочення його персоналу.

У той час для забезпечення більшої прозорості щодо зміни цін на різних етапах ланцюгів виробництва продовольства Євростатом був розроблений інструмент моніторингу цін на продовольство в країнах ЄС на різних етапах ланцюга його поставок. Для кожного з ланцюгів використовуються наступні індекси цін для показу змін на послідовних його етапах: індекс цін на сільськогосподарські товари, індекс цін на імпорт, індекс цін внутрішніх виробників та гармонізований індекс споживчих цін. Аналіз динаміки цих індексів дозволяє спостерігати, у яких пропорціях розподіляється додана вартість на продовольчому ланцюгу від виробника до споживача. Додатково на основі економетричних методів Євростат, як експериментальне дослідження, оцінює частку зміни цін на одній стадії ланцюга продовольства, яка передається наступній стадії.

ЧОМУ ВАЖЛИВА СТАТИСТИКА?

Своєчасне забезпечення інформації щодо ринкових цін з одночасним усуненням структурних недоліків (дисбалансу) між пропозицією та попитом є однією з передумов досягнення стабільності фермерського господарства. Тому директивами ЄС заохочується створення європейської карти з інформацією в реальному часі про наявність сільськогосподарської продукції в регіонах і в цілому по країнах. Тоді буде видно чітку картину: де, коли і як сьогодні та на наступні дні формуються обсяги пропозиції (товарного виробництва) кожного виду продукції, що є основою для розробки тактики державної поведінки на ринках продовольства. Це дуже важливо для України. Адже якби була така система збору та обробки інформації про поточне і майбутнє надходження продовольства на ринки на конкретну дату, то не прийшлося нашим виробникам знищувати свою продукцію, що ми спостерігаємо сьогодні в умовах коронавірусу, або ж не розлучатися зі своєю продукцією за мізерними цінами, що змушує власників земельних часток (паїв) масово здавати землю в оренду агрохолдингам. Більше того, не було б імпорту овочів, фруктів тощо із інших країн світу та країни-агресора у той час як вітчизняні виробники від безвиході знищують свою продукцію. Імпорт можливий лише за умови, коли вітчизняні виробники не виробляють конкретні види продукції в обсягах попиту на неї.

ВИСНОВОК

Ринок землі, як чинник можливої ефективності сільського господарства, а не кінцева мета реформування, знаходиться у взаємодії з безліччю організаційних заходів, що направлені на стабілізацію та справедливий розподіл доданою вартості між учасниками інтегрованого виробництва. Тобто, удосконалення ринку землі неможливе без покращення функціонування всієї системи економічних відносин у сільському господарстві. Дивними є пропозиції чиновників щодо державної підтримки сільського господарства, як просту процедуру розподілу (роздачі) фінансових коштів між обмеженою кількістю підприємств, власниками яких є в основному «любі друзі», замість підтримки всіх фермерів за конкретними заходами — реконструкції ферм, удосконаленні технологій, захисту навколишнього природного середовища тощо, що виведе всі ферми на конкурентні параметри виробництва.

У нас, мабуть, є лише один шлях розвитку сільського господарства — європейський, проходження яким призведе до соціально-економічних успіхів всього сільського населення. Причому більш дрібніші фермерські господарства країн ЄС мають значно вищі показники стандартного виходу валової продукції та зайнятості сільського населення, ніж великі господарства. За цілеспрямованості урядовців лише до сформованої в їх уяві кінцевої мети реформування — запровадження ринку землі, залишаються одні запитання. Загадковими є будь-які напрямки стихійного розвитку процесу продажу землі, а тим більше її рух до нових і невідомих для суспільства власників. Для виконання якої національної мети пройде цей рух? Який бажаний стан агроландшафту сільської місцевості України? Яка майбутня спеціалізація і структура виробництва та на яких світових ринках планує нова влада закріпитися? Яких розмірів фермерські господарства відповідатимуть сподіванням щодо чемпіонства в експорті продовольства? Чи навпаки, як сьогодні спостерігаємо, навіть внутрішні ринки для вітчизняних виробників стають закритими, а для інших країн, включаючи країну-агресора, відкритими? Яка ж буде стратегія розвитку сільського господарства та сільської місцевості в середовищі яких буде запроваджуватися ринок землі? Зрозумілим є одне — землю продамо і невідомо з якою стратегічною метою за відсутності власне зрозумілої або навіть туманної стратегії. В загальному підсумку опинимося знову на роздоріжжі за руху по колу за новою мрією — міражем, подолання якого кожен раз знесилює національний дух з втратою віри в майбутні позитивні зміни.

 

Микола КАЛІНЧИК, доктор економічних наук, професор
Газета: 
Рубрика: