Крах «імперії зла»

Можливо, не всі українці звернули увагу на цьогорічний тролінг (якраз напередодні 9 Травня — свята, яке в Росії відзначали з офіціозною помпезністю) вправних «жартівників». А саме: було продемонстровано переможний плакат з написом угорі: «Спасибо деду за Победу». Тільки зображений на цьому плакаті був геть неочікуваний «дід»: 40-й президент США (у 1981—1989 рр.) Рональд Вілсон Рейган (06.02.1911— 05.06.2004) зі своєю еталонною голлівудською усмішкою! Слід визнати, що таке поєднання візуального образу та певного тексту, коли казенний путінський заклик набув зовсім нового змісту, є значно серйознішим, ба навіть глибшим, аніж це може видатися на перший погляд. Це — той (за поверховим враженням) абсурд, який чудово допомагає збагнути справжню суть історії.

Справді, нам (і всім державам колишнього СРСР) є за що бути вдячним Рональду Рейгану. Адже він не лише нещадно викривав «імперію зла», але більше, аніж будь-хто зі світових політиків, посприяв тому, щоб це державне утворення опинилося на смітнику історії: путінська Росія має загрозливо багато імперських та радянських рис — тим більше необхідним є ретельне вивчення історичного досвіду Рейгана-політика як до його приходу в Білий дім, так і під час президентського правління.

Вражають історичні контрасти: у листопаді 1980-го, одразу після обрання 69-річного Рейгана президентом, радянська преса характеризувала його «як правого екстреміста зі звичками божевільного ковбоя», а «газета №1», «Правда», писала так: «В результаті президентських виборів до влади в США прийшли найреакційніші сили американського імперіалізму на чолі з Рейганом!» А вісім років потому, у травні 1988-го, тодішній керівник СРСР Михайло Горбачов стояв пліч-о-пліч з президентом США на Красній площі і, тримаючи за руку московського хлопчика, ласкаво казав йому: «Ну ось, подивись на дідуся Рейгана! Бачиш, який він? Ми з ним домовилися про міцний, тривкий мир». Ось ці два символічних моменти знаменують кінець цілої епохи. За ті роки були розхитані, а потім, по суті, винесені геть опорні конструкції радянської імперії.

Як Рейган зумів це зробити? Стисла відповідь тут буде за визначенням спрощеною і занадто примітивною. Необхідно бодай стисло розповісти про його життєвий  шлях і, що навіть важливіше, про формування та розвиток його світогляду. Майбутній 40-й президент народився в невеликому містечку Тампіко (штат Іллінойс, Середній Захід США) в родині Джона Едварда («Джека») Рейгана та Нелл Вілсон Рейган. Батько був ірландсько-католицького походження, а мати мала англійське та шотландське протестантське коріння (свою глибоку релігійність Рональд успадкував саме від неї). 1984 року 40-й президент розповідав: «Сімдесят три роки тому я народився в маленькій квартирці в будинку, де на першому поверсі був банк. Інших контактів з банками в мене не було» (тоді!). Джон Едвард Рейган був власником невеличкої крамниці з продажу взуття, тобто належав, за американською класифікацією, до «нижчого середнього класу»       — саме такі люди упродовж усієї історії США палко вірили в цінність приватної свободи, розвиток вільного підприємництва та недоторканність приватної власності. Рейган і тоді, коли замолоду був лібералом, прихильником Рузвельта, і згодом, коли став переконаним правим консерватором, цілком поділяв ці погляди. Побачивши новонародженого сина, «Джек» Рейган, за сімейною легендою, зауважив: «Він виглядає як маленький товстун-голландець, але, хтозна, він може вирости й одного дня стати президентом».

На схилі літ Рональд згадував: «У дитинстві моя родина часто переїжджала з одного містечка Іллінойсу до іншого, мені довелося змінити мало не десяток різних шкіл, але я завжди налагоджував чудові стосунки з ровесниками». Він замолоду оволодів складним мистецтвом спілкування з людьми й умів викликати симпатії до себе (ще до приходу в Білий дім його прозвали «великим комунікатором): демократичні манери, вміння посміхатись, дар доречно згадати старий анекдот, високий зріст, приємний голос, щира увага до співрозмовника... Це все, звісно, подобалось. І це може пояснити, як молодий Рональд, закінчивши середню школу в Діксоні (Іллінойс), де він виявляв активний інтерес до акторського мистецтва, спорту (був вправним футболістом) і до навичок оповідача, а потім, під час навчання в Юріка-коледжі в тому ж Іллінойсі на факультеті економіки та соціології (він там не був найкращим студентом; 1985 року президент пожартував: «Знаєте, в чому перевага моєї нинішньої посади? Я маю повноваження наказати ФБР суворо засекретити мої шкільні та студентські оцінки!») — він, молодий Рональд, зробив таку блискучу кар’єру.

Спочатку — спортивний коментатор (коментував здебільшого матчі з бейсболу       — культового виду спорту в США), а через п’ять років, 1937-го, молодий Рейган уклав контракт на сім років з відомою каліфорнійською кінокомпанією «Ворнер Бразерс». Він доволі швидко став хай не знаменитим, але досить-таки відомим актором (не комічного, а романтичного амплуа), зігравши ролі, в тому числі й головні, у фільмах «Любов у прямому ефірі», «Дорога на Санта-Фе», «Закон і порядок» (усього — 54 стрічки). 1942 року Рональд був призваний на військову службу, проте через слабкий зір йому було дозволено зосередитись над підготовкою військово-навчальних фільмів для ВМС США.

Початок публічної (поки що — не політичної) кар’єри майбутнього президента припадає на 1947 рік, коли він очолив Гільдію кінематографістів США (по суті — профспілку) і став ретельно шукати в лавах акторів, режисерів, операторів, продюсерів «замаскованих лівих», «прихованих комуністів» (і заради цього активно співпрацював з ФБР, що, власне, ніколи й не заперечував). Саме тоді до Рональда (уже розлученого) звернулася 28-річна акторка Ненсі Девіс, котра була на десять років молодша за нього, з проханням допомогти їй позбутися звинувачень у «підривній комуністичній діяльності» (тоді, 1949-го, це було дуже серйозно). За два роки вони одружилися... Ця пара прожила разом понад півстоліття, Ненсі турбувалась про чоловіка ті довгі останні десять років, коли його спіткала хвороба Альцгеймера; він називав дружину «Матуся», а вона його «Ронні» або просто «Рон»; коли 1981 року президента Рейгана оперували після замаху й видалили кулю з легенів — саме тоді він пожартував, звертаючись до хірургів: «Сподіваюсь, ви всі з моєї партії республіканців?» — то Ненсі, аби просто заспокоїтись і заснути, кілька днів спала в його сорочці...

Це — про особисте життя. А тепер       — про політичний та економічний світогляд Рональда Рейгана. Його позиція остаточно викристалізувалася в період між 1954 роком, коли він почав працювати постійним політичним ведучим дуже популярної телепередачі «Театр Дженерал Електрік» і став постаттю, відомою всій країні, і 1964 роком, коли Рейган виголосив відому промову на підтримку республіканського кандидата в президенти, правого сенатора Баррі Голдуотера. Голдуотер програв на виборах Джонсону, зате Рейган здобув тоді визнання як «нова зірка республіканців». Отже, що активно, наполегливо, рік за роком стверджував  майбутній президент?

1. «Ми можемо одного дня прокинутися тут, в Америці, при соціалізмі. Якщо ви не  зможете запобігти цьому і я не зможу цьому запобігти, то колись, згадуючи минулі кращі роки, ми будемо розповідати дітям й онукам, що була така Америка, де люди були вільні».

2. «Моє кредо — я виступаю проти ідеї держави «загального благоденства», за зменшення контролю держави над економікою, включаючи боротьбу з невиправданими податками федерального уряду, взагалі за скорочення впливу уряду на життя пересічних громадян, за розширення прав штатів і сильну національну оборону перед лицем комуністичної загрози».

3. «Боротьба з Росією та комунізмом є найпершою проблемою у світі, і ми маємо це розуміти... Я категорично засуджую тих, хто стверджує, що ми перебуваємо в мирі з Радянським Союзом. Бо існує неспростовна правда про те, що Америка насправді перебуває у стані війни із Совєтами і ми програємо цю війну лише через те, що ми не можемо чи не хочемо зрозуміти, хто ми є в цій війні. Зате комуністи однозначно впевнені, що вони у стані війни з нами».

Рейган категорично висловлювався проти поступок СРСР, які послаблюють американську військову силу, надаючи Радянському Союзу час для вдосконалення свого індустріального комплексу. Конфлікт комуністичного світу з капіталістичним Заходом, на його думку, був невідворотним (ставши президентом, він переніс вістря цього конфлікту із суто військової у політично-економічну площину — і переміг)...

У промові «Настав час обирати» 27      жовтня 1964 року на підтримку Голдуотера Рейган, зокрема, заявив, що «Америка залишилась єдиним острівцем свободи в усьому світі... Стримування та мирне співіснування з Росією залишає вибір не між миром та війною, а лише між боротьбою та виживанням. Якщо ми продовжимо відступати, ми врешті зіткнемося з остаточною вимогою — ультиматумом... Ми перебуваємо у стані війни з найнебезпечнішим ворогом, якого тільки бачило людство у своєму довгому сходженні від терену до зірок, і варто зазначити: якщо ми програємо цю війну, то втратимо свободу й полишимо слід в історії як великий курйоз, — маючи втрачати більше, ніж будь-хто ще, ми не зробили нічого для відвернення цієї катастрофи...» Ця промова справила сильне враження на істеблішмент Республіканської партії (зауважимо, що тексти своїх виступів Рейган практично завжди писав сам, включаючи знамениту інавгураційну промову 20 січня 1981 року, в якій заявив: «Уряд не в змозі розв’язати жодної з проблем. Він сам є головною проблемою»).

У 1965—1966 роках впливові, заможні люди із середовища каліфорнійських республіканців (Томас Таттл — автомобільний магнат, Гільберто Сальваторі — нафтопромисловець, Альберт Рубел — президент компанії «Юніон Ойл») створили Комітет друзів Рональда Рейгана. За підтримки цих магнатів 1966 року Рейган був обраний губернатором  Каліфорнії — найбільшого штату США (ішов на вибори, зокрема, з гаслом: «Примусимо повернутися на роботу нероб, що сидять на соціальних гарантіях»). Він пробув на цій посаді вісім років і вже тоді був визнаний одним із ключових кандидатів у президенти від консерваторів. Проте лише після перемоги в листопаді 1980-го над Джиммі Картером з «розгромним» рахунком (а до цього — була поразка від Джеральда Форда 1976 року) Рейган здобув нарешті можливість практично реалізувати продуману ним доктрину. Про це й поговоримо далі.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та «Я»