Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Три храми перед Лицем Господнім

Єрусалимський храм — Софія Константинопольська — Софія Київська: спільне й відмінне
15 травня, 2015 - 09:58
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Храми Божі майже завжди поставали за драматичних обставин. Не вірите? Запасіться терпінням, і навіть коли ви не архітектор, роздобудьте який-небудь довідник зі світової архітектури, а найкраще — архітектурну енциклопедію, і ознайомтеся з історією будови найвизначніших християнських храмів світу — таких, наприклад, як собор святого Петра в Римі й інші собори в цьому «Вічному місті»; святого Павла в Лондоні; Паризької Богоматері; святої Софії в Константинополі; найвищого в Європі собору в Кельні; фантастичні своїми архітектурними формами собори іспанських міст, Успенських соборів Києво-Печерської лаври і Почаївської лаври, Софійського собору в Києві. Ви переконаєтеся, що про кожен із названих соборів і про тисячі інших, що постали у світі за два тисячоліття християнської цивілізації, можна писати розлогі романи, повні драматичних колізій, часом неймовірних, і навіть знімати змістовні фільми.

Сам храм є чудом. Бо нема іншої споруди, яка б хоч трохи була схожа на храм. Церкви всіх архітектурних стилів і манер пнуться вгору — до неба, бо на небі Бог, і Бог духовно присутній у кожній церкві.

Бог як духовна іпостась і Творець усього не потребує житла ні на земній кулі, ні на інших планетах і галактиках, бо воно усеньке — Його! Але Він через храми, які велів будувати не такими, як наші помешкання, господарські споруди, музеї, театри й палаци, а зовсім особливої, «високої», архітектури, надсилає нам світло і бажає в них зустрічатися з тими своїми створіннями, тобто нами, людьми, які люблять його і хочуть розмовляти з Ним. Вдало про це написав французький дослідник Жорж Дюбі у своїй книжці «Доба соборів: Мистецтво та суспільство 980 — 1420 років»: «Абсолютне світло — Бог — так чи інакше криється в кожному створінні, залежно від того, наскільки так чи інакше воно сприйнятливе до його світла. Але кожне створіння своєю мірою виказує його, бо воно випромінює перед кожним, хто хоче дивитись на нього з любов’ю, частку світла, яке воно таїть у собі».

♦ Як джерело і пристановище абсолютного Божественного світла, храм, церква й навіть невеличка капличка, стає предметом заздрощів Божого і людського ворога — диявола. Він усіма силами перешкоджає появі цих осередків світла — місць, де відбуваються молитовні спілкування творінь із Творцем. Ось першопричина труднощів, невдач і драм при побудові храмів! Злостивістю й інтригами диявол перешкоджав зведенню величних соборів, та навіть і малих каплиць. І завжди програвав. Бо й навіть під час воєн і природних катастроф все навколо падало, а собори стояли. Коли ж  їх висаджували в повітря, або роками прислужників диявола розвалювали,— минав час, і вони поставали ще кращими. Яскравий приклад для нас — відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво-Печерської лаври, церкви Пирогощі на київському Подолі, церкви Різдва Христового на Поштовій площі біля Дніпра в Києві.

♦ Відбудова християнських знакових храмів за роки незалежності України і збереження чудом від шаленства безбожних комунобільшовиків низки давніх соборів, навіть доби Київської Руси-України (у Києві, Чернігові, Володимирі-Волинському), — яскраве свідчення, що Бог не відмовляється давати своє світло віри українському народові в його давніх і наново відбудованих храмах. Із Біблії ми довідуємось, як Бог з особливою ревністю плекав побудову храму для спілкування з його вибраним народом у Єрусалимі. Він давав через пророків детальні вказівки Соломонові, як і що будувати, чим прикрашати Святе Святих і цілий храм. Читаючи в Старому Заповіті Біблії Книги Царств і Книги Паралипоменон (в українському перекладі Біблії митрополитом Іларіоном Огієнком — Книги Хроніки), ми з подивом і захопленням довідуємося, з якою точністю та ретельністю Бог давав цареві Соломону, будівничим, що і як влаштовувати. І все було з точністю дотримано.


СОФІЙСЬКИЙ СОБОР, ТАКОЖ АЙЯ-СОФІЯ В КОНСТАНТИНОПОЛІ — ПАМ’ЯТКА «ЗОЛОТОЇ ДОБИ» ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА ОДИН ІЗ СИМВОЛІВ СУЧАСНОГО СТАМБУЛА / ФОТО З САЙТА grandseashostmark.com

«І зробив Соломон усі речі, що у храмі Господньому: золотий жертовник і золотий стіл, на якому хліби предложення; і світильники — п’ять праворуч і п’ять ліворуч, перед заднім відділенням храму, з чистого золота; і квіти, і лампадки, і щипці із золота; і блюда, і ножі, і чаші і лотки, і кадильниці з чистого золота; і завіси у дверях внутрішнього храму у Святому Святих, і у дверях у храмі теж із золота. Так завершена вся робота, яку виконав цар Соломон для храму Господнього. І приніс Соломон посвячене Давидом, батьком його; срібло і золото, і речі віддав у скарбниці храму Господнього» (Третя Книга Царств, 7: 48-51).

Більше того. Коли ще народ блукав Синайською пустелею, прямуючи до обіцяної Богом землі, Бог навіть у похідних умовах звелів їм виготовити переносне святилище — так звану скинію; Бог навіть показав Мойсею на Синайській горі її зовнішній вигляд та всі деталі внутрішнього облаштування: «І нехай збудують мені святиню — і перебуватиму серед них. Як усе, що Я покажу тобі, — будову скинії та будову речей її, — так і зробите. І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі» (Книга Вихід, 25: 8,40). Цілих сім розділів, з 25 до 31 включно, Мойсей у цій Книзі Виходу описує в найменших деталях облаштування похідного храму скинії згідно із вказівками Бога.

Із подібною скрупульозністю ми зустрічаємо в текстах Біблії опис будови та прикрашування першого (Соломонового) храму в Єрусалимі: тепер уже не похідного, як скинія, а постійного величного храму! Його мав будувати ще Соломонів батько, цар Давид, на горі Моріа в Єрусалимі близько 563 року до Різдва Христового; але Бог заборонив Давидові будувати, тому що цар багато воював і грішив; тому будову розпочав його наступник Соломон, і за сім років завершив побудову і прикрашення. Господь залишився задоволений виглядом храму і при його освяченні з’явився тут у вигляді хмари: «Коли священики вийшли зі святилища, хмара наповнила дім Господній; і не могли священики стояти на служінні через хмару, бо слава Господня наповнила храм Господній» (Третя Книга Царств, 8:10-11).

Побудовано було міцно, вишукано, на віки. З умовою, що народ і царі залишаться вірні заповітам Бога. Але вони майже одразу почали ремствувати, грішити, бунтувати й відступати від Бога. Пророки Ісая, Єремія, Єзекиїль та інші описують ці беззаконня. Мудрий Єремія так передає Боже обурення ділами юдеїв: «Не надійтеся на оманливі слова: «Тут храм Господній, храм Господній, храм Господній». Ось, ви надієтесь на оманливі слова, які не принесуть вам користі. Як! Ви крадете, убиваєте і перелюбствуєте і клянетесь у неправді, і кадите Ваалу (фальшивому язичницькому ідолу, підсунутому їм дияволом. — Д. С.), і ходите слідом інших богів, яких ви не знаєте; і потім приходите і стаєте перед лицем Моїм у домі цьому, над яким наречене ім’я Моє, і говорите: «Ми спасенні!» — щоб надалі чинити усі ці мерзоти. Чи не зробився вертепом розбійників у очах ваших дім цей, над яким наречене ім’я Моє? Ось, Я бачив це, — говорить Господь» (Книга пророка Єремії, 7:4-11).

Бачив це. За милосердям Своїм готовий був простити, якщо покаються у перерахованих мерзотах. Не дочекався: не покаялись. Минуло 380 років від побудови Соломоном храму. Господь усі ці майже чотири століття наставляв, спонукав, щоб світло віри і авторитет храму вплинули на них — від останнього бідаря до царя. Коли терпінню настав кінець, Бог попустив, щоб зі Сходу, з халдейського Вавилону, прийшов з незчисленним військом їхній очільник Навуходоносор і через взяття в полон усього юдейського населення, через зруйнування Єрусалима разом із прекрасним храмом, змусив їх подумати про свої минулі злочини.


СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ — СОФІЯ КИЇВСЬКА АБО СОФІЙСЬКИЙ СОБОР — ОДНА З НЕБАГАТЬОХ УЦІЛІЛИХ СПОРУД ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА  ОДНА З НАЙГОЛОВНІШИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ СВЯТИНЬ СХІДНОЇ ЄВРОПИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

♦ Отже, серпень 586 року до Різдва Христового; і Біблія описує причини й наслідки відступництва від Бога: «І взяте було місто, і побігли всі військові уночі по дорозі до воріт, між двома стінами, що біля царського саду; халдеї ж стояли навколо міста, і цар пішов дорогою до рівнини. І погналося військо халдейське за царем, і наздогнали його на рівнинах єрихонських, і все військо його розбіглося від нього. І взяли царя і відвели його до царя Вавилонського в Ривлу, і вчинили над ним суд: і синів Седекії закололи перед очима його, а самому Седекії осліпили очі і закували його в кайдани, і відвели його у Вавилон... І спалив дім Господній і дім царя, і всі доми в Єрусалимі, і всі доми великі спалив вогнем; і стіни навколо Єрусалима зруйнувало військо халдейське, що було у начальника охоронців» (Четверта Книга Царств, 25:4-10).

Під час багаторічного вавилонського полону юдеї сиділи на березі ріки і плакали за усім втраченим. Оплакували і свої мерзоти. А плач міг бути ознакою каяття; тому Бог так влаштував, що Персія розгромила Вавилон, і перський цар Кір дозволив євреям повернутися на батьківщину та відбудувати храм Господній. За час полону давнє грішне покоління відійшло у вічність, і справа відбудови лягла на плечі нового покоління недавніх полонених на чолі із Зоровавелем. Тож другий Єрусалимський храм дістав у історії назву «храму Зоровавеля». Насамперед вони відновили жертовник. Відбудова храму тривала 22 роки — між 537 та 515 роками до Різдва Христового під наглядом управителя Юдеї (до речі, призначеного перським царем Кіром) Зоровавеля. Джерела небагатослівно подають інформацію, як виглядав цей другий храм. Відомо, що за розмірами він був більший, ніж той, що його зруйнувало військо вавилонців Навуходоносора. Цікаво, що ковчега заповіту, який здавна знаменував присутність Бога в храмі, в новій будівлі вже не було: Святе Святих у другому храмі було цілковито порожнє. У текстах Біблії нема згадки, що під час освячення храму слава Господа наповнила його, як це було при освяченні першого Соломонового храму. Народ і далі тяжко грішив і не зважав на Божі попередження. Тому на юдеїв було наслано нове поневолення — цього разу з боку Сирії, військо якої за наказом сирійського царя Антиоха Епифана (175 — 164 рр. до Різдва Христового) пограбувало й осквернило храм. Це дало поштовх для відомого повстання юдейських братів Макавеїв (з єврейської мови— «молотків»), один із яких після вигнання сирійців, Юда Макавей, розпорядився відновити й освятити (165 року до Різдва Христового) храм. Відтоді свято відновлення храму стало відзначатися як релігійне свято. І ось 63 року до Різдва Христового Юдею, Ізраїль і весь Близький Схід завойовує Римська імперія. Коли очільник римського війська Гней Помпей увійшов у храм, то, не зважаючи на те, що був іншої віри, залишив храмові скарби незачепленими. Настає доба третього Єрусалимського храму — вже при римському владарюванні та за земного життя Господа Ісуса Христа. Справа повної перебудови храму Зоровавеля випала на одного з нащадків династії Макавеїв — на царя Ірода Великого: на царя, поставленого Римом, але вкрай жорстокого, котрий вирізав тисячі немовлят, щоб серед них погубити й щойно народженого Ісуса Христа, щоб Він не став царем і не відібрав владу в Іродових нащадків.


ТАКИМ ЗА РЕКОНСТРУКЦІЄЮ ІСТОРИКІВ І МИСТЕЦТВОЗНАВЦІВ, МАВ БУТИ  ХРАМ СОЛОМОНА В ЄРУСАЛИМІ — ВРАЖАЮЧА СПОРУДА, ЯКА СПРАВИЛА МОГУТНІЙ КУЛЬТУРНИЙ ТА ДУХОВНИЙ ВПЛИВ НА ПОДАЛЬШИЙ МИСТЕЦЬКИЙ РОЗВИТОК ЄВРОПИ, ЗОКРЕМА, ВІЗАНТІЇ ТА КИЇВСЬКОЇ РУСІ /  ФОТО З САЙТА MJCC.RU

♦ Спонукою до побудови фактично нового храму була не побожність і не благочестивість Ірода, а його бажання сподобатися населенню, яке його ненавиділо за вислужництво перед окупантами, підступність, жорстокість. Задуми Ірода щодо третього храму були великі: він прагнув перевершити красу першого Соломонового храму, про який навіть через кілька століть після руїни все ще ходили легенди. Стіни храму Зоровавеля розбирали й будували нові. Двори розташовували один над одним у вигляді терас. Двори і храм були оточені могутньою стіною, від якої до сьогодні збереглася так звана Стіна плачу (плачу за храмом, бо й він, як побачимо, проіснував недовго, і за тяжкі гріхи був знищений дощенту — так, що, за словами Ісуса Христа, не залишиться камінь на камені).

Із заходу був головний вхід у третій, Іродів, храм, звідки віруючі спочатку потрапляли в зовнішній двір. Зі сходу до храму вів так званий портик Соломона, а з півдня — «царський портик», де 12-річний Син Божий Ісус Христос дивував своїми знаннями Священних Писань сивобородих книжників. Із північно-західного боку збереглася від храму Зоровавеля потужна фортеця Барис, яку зміцнив Ірод і перейменував на оборонну фортецю Антонія. Посередині зовнішнього двору, оточений колонами, стояв центральний храм. На колонах були прикріплені дошки з написами, які забороняли під страхом смертної кари проходити в центральний храм кожному, хто не був юдеєм.

Сходи з дванадцяти сходинок вели наверх у храм, і віруючі могли зайти до нього через дев’ять входів: чотири — з північного боку, чотири — з південного та один — зі сходу, тобто через «червону браму», оздоблену найпишніше. За нею гвинтові сходи з 15 ступеньок проводили в так званий двір ізраїльців, куди жінкам вхід було заборонено. Біля цих сходів, за переказами, Симеон Богоприємець та пророчиця Анна зустріли Богородицю Марію з маленьким Ісусом на руках і обручника Йосипа, коли старенький Симеон, упізнавши в немовляті Сина Божого, промовив молитву, яка читається нині у церквах на свято Стрітення Господнього: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого, за Твоїм словом у мирі. Бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло — на просвіту язичникам, і славу Твого люду — Ізраїлю». Молитва глибока, духовна, пророча, філософська: вона знаменувала початок християнської ери.

♦ Двір храму Ірода «для ізраїльців» було відділено земляним валом від «двору священиків», в якому був жертовник всепалення і вмістилище для води — «мідне море». Від жертовника до притвору храму було 12 сходинок. У добу правління Ірода з цих сходів священики благословляли народ. До притвору впритул збудовано: Святе, а також Святе Святих, куди першосвященик міг заходити лише один раз на рік. Між Святим і Святим Святих розташована завіса, котра в момент смерті Господа Ісуса Христа на Голгофському хресті розірвалася навпіл. Це був знак, що Бог зневажив, відкинув усі жертви як марні й непотрібні, бо ось принесений у жертву Його єдинородний Син Божий, який своєю смертю подолав смерть як таку. Храм з його ритуалами і приписами став непотрібний — попри всю його красу і велич. Він таки перетворився на вертеп розбійників; Ісус Христос двічі виганяв з нього гендлярів-міняйл разом із віслюками, цапами та іншими тваринами, якими тут торгували. Мало здійснитися Господнє пророцтво, що не залишиться тут каменя на камені. І воно наспіло в 70-му році I століття нової ери.

♦ Про загибель третього Єрусалимського храму, цього разу остаточну загибель, існує значна кількість літератури, оскільки та трагедія мала очевидців як з римського, так і з єврейського боку. В усіх подробицях описав повстання в Єрусалимі проти римлян і придушення його римським імператором Веспасіяном та його сином Титом очевидець подій Йосиф Флавій у хроніці «Юдейська війна». Флавій описував події з позиції вченого-статиста, одначе й самі факти виглядають так жахливо, що від них холоне кров. Єрусалим гинув у конвульсіях — його вже руйнували самі повстанці, часом страшніше, ніж римляни. Ні Веспасіян, ні Тит не ставили своїм завданням знищити храм. Вони бажали придушити бунт, як пише Флавій, «несамовитих зелотів», але ніби випадково був запалений саме храм. Бо часом закономірні явища звершуються через збіг випадковостей.

Продовження читайте в наступному випуску сторінки «Історія  та Я»

Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, доктор богословських наук, професор
Газета: 
Рубрика: