Двері для… творчих можливостей

Віднині безмежний театральний простір відкрито ще для п’ятьох молодих режисерів, які вибрали для себе непростий, але цікавий шлях у царині театральної режисури. Можливість спробувати власні творчі сили на сцені професійного театру початківцям було надано у рамках Міжнародного конкурсу-лабораторії «Відкриті Двері». Ця мистецька ініціатива існує в Україні з 2012 року, заходи Лабораторій вже 17 разів відбувались у театрах різних міст країни.

Цьогоріч за проведення Міжнародного конкурсу-лабораторії вдруге взявся Одеський Театр юного глядача ім.Ю.Олеши спільно з Продюсерським центром «OpenDoors». При підтримці Українського культурного Фонду і низки інших креативних партнерів, вони «відкрили» двері у творчість для усіх бажаючих молодих режисерів. З 30-ти поданих творчих заявок з різних країн, Експертною радою було відібрано п‘ять учасників. Їхні проекти видались фахівцям найцікавішими і найперспективнішими саме для театрів, діяльність яких спрямована на дитячу, юнацьку, молодіжну аудиторії.

Організовуючи конкурс молодої режисури на своїй сцені, Одеський ТЮГ ім.Ю.Олеши, окрім благородної ідеї допомогти творчій реалізації майбутнім режисерам має, як мовиться, і свою зацікавленість – знайти нові свіжі творчі сили для власного театру.

ВИСТАВА «ПОЛЮВАННЯ НА СНАРКА» - АНАСТАСІЇ ЛАПТІНСКОЙ

- Мета нашої лабораторії – пошук талановитих, креативних, молодих, цікавих режисерів, - зазначила директор-художній керівник театру Оксана БУРЛАЙ. - Ми шукаємо нові форми співтворчості, прагнемо відкривати нові режисерські імена і Лабораторія допомагає знайти їх, зробити вибір і реалізувати в майбутньому на нашій сцені їхні цікаві сценічні ідеї.

Робота у таких мистецьких лабораторіях для учасників досить специфічний, але неоцінений досвід. Окрім відчуття творчої свободи, коли ніхто не впливає на вибір теми і спосіб сценічної реалізації, необхідна надзвичайна концентрація і розуміння того, що хочеш втілити. Праця в екстремальних умовах стислого часу, постановку 30-ти хвилинного фрагменту майбутньої вистави треба було здійснити за п‘ять днів, потім - необхідно знайти спільну мову, поставити точне й виразне завдання незнайомим досі акторам, зуміти їх переконати й налаштувати на роботу, мобілізувати усі складові постановочного процесу – це справжній виклик самому собі, як режисерові, як головній людині в процесі створення вистави. Треба зазначити, що 5 учасників цієї Лабораторії: Богдана Орлеанова (Україна), Анастасія Лаптинська (Бєларусь), Анна Мотика (Україна), ЯнікаКоппел (Естонія), Олександр Баркар (Україна), такий шалений творчий марафон витримали і виявилися гідними складних завдань. Окрім репетицій, які проходили майже цілодобово, учасники встигали проводити власні майстер-класи з оригінальною тематикою, спілкуватися з пресою, брати участь у лекціях, творчих зустрічах, у Круглому столі «Театр для дітей та молоді: проблеми, можливості, актуальність», відвідувати доповіді членів Експертної ради. 

ВИСТАВА «ЧЕРВОНА КАСКА» - ОЛЕКСАНДРА БАРКАР

Результат творчого змагання було представлено у заключний день Лабораторії. На головній сцені Одеського ТЮГу ім.Ю.Олеши для експертів і глядачів було показано п’ять 30-хвилинних ескізів вистав. Вони були, звісно, різними, та об’єднувало усі роботи відчуття уміння молодих режисерів працювати з акторами. Було очевидним, що професійним, досвідченим акторам цікаво реалізовувати нові творчі завдання. У такій підтримці,коли зусилля усіх об’єднуються заради успіху вистави,ставала наявною вища сутність мистецтва театру.

Звертаючись до різного літературного і драматургічного матеріалу, учасники Лабораторії все ж зосереджувались на проблемах і темах, що хвилювали б підлітка, дитину. У постановках переважала естетика реалістичного театру, хоча не зовсім традиційного, а з присутністю підтекстів абсурдності ситуацій, веселої іронії сприйняття дійсності. Так, у роботі Богдани Орлеанової, яка звернулася до п’єси «Як Девід Боуї в Одесі жив» Д. Ларіонової наявним стає відчуття фантасмагорії життя наших сучасників. Колоритні персонажі родини відзначають сімейне свято просто і невигадливо, а саме, п’ють горілку, так виражено абсурд подібного існування. Актори яскраво окреслюють характери членів сім’ї, в якій душевна глухота є нормою. Ніхто нікого не слухає і не хоче почути, кожен – у шкаралупі своєї самотності. Режисер прагне розглянути основний конфлікт спілкування, дослідити природу людини, розібратися із ситуацією вічного протистояння – коли мрія стикається з реальністю. Спостерігати за боротьбою цікаво, але результат зазвичай, відомий, перемагає реальність! Чи, може, хоч інколи, мрія?

ВИСТАВА  «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» - ЯНІКА КОППЕЛ

Як от, наприклад, мрії Маленького принца, вони ж здійснювалися! Довести це спробувала Яніка Коппел у роботі «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. У відомому сюжеті режисер прагнула втілити свою оригінальну ідею, що у кожного покоління є свій Маленький принц, ідеали якого співзвучні часові, зрозумілі сучасникам. Фантазії Маленького принца розказано через історію сьогоднішніх школярів, які нібито розігрують події повісті, кожен на своє розуміння, через певну реалістичну історію доводячи, що в кожному з нас живе герой Екзюпері. Цікавим у виставі стає вміння режисера візуалізувати літературний текст оригінальними предметними знахідками. Так, трансформаціями жовтих шарфів, що мають усі актори, створюються несподівані конфігурації предметів. Таким чином, дитячій аудиторії пропонується побачити безмежжя фантазії, можливості сценічних інтерпретацій у театрі, втілених живою, емоційною, сучасною мовою.

Надзвичайно яскравими театральними засобами вирішила свою роботу «Хочу бути вовком» Б. Вегенаст Анна Мотика. Дітям притаманно уявляти себе кимось іншим, зазвичай, це основний елемент гри – стати іншою людиною, надягнути іншу маску. У виставі режисер вигадливо реалізує ідею драматурга «побувати» у шкурі когось на прикладі тваринок. Іронічна, весела метафора про природу людини, яка у бажанні бути іншим, перекреслює свою власну, справжню сутність. Витримано баланс видовищності, яскравої театральності. Актори представили своїх персонажів - трьох поросят та двох баранів зі значною долею гумору, акцентувавши на характерних пластичних рисах образів. У казковій історії, як баран хоче стати правителем замість вовка і спробувати побути у вовчій шкурі і готовий до перероджень, з цим пов’язаних, проглядається тонкий натяк на ситуації дорослого життя. Такі асоціації виникають як гумористичні, але у театрі важливо пропонувати маленьким глядачам у вигляді гри мудрі думки, розумні метафори. Ескіз до цієї п’єси обіцяє стати яскравою виставою.

ВИСТАВА  «ЯК ДЕВІД БОУЇ В ОДЕСІ ЖИВ» - БОГДАНА ОРЛЕАНОВА

Найбільш експериментальною за формою виглядала робота «Полювання на Снарка» Л.Керрола режисера Анастасії Лаптинської. Загадкове полювання на таємничного персонажа Снарка постановник вирішує у вигляді пластично-музичного перфомансу. Докладно розроблена пластична партитура дозволяє захопитися несподіваними траєкторіями руху героя. Пластика тут передає внутрішній стан. Цікаво працюють предмети реквізиту, візуальний ряд великого паперового полотна, що стає місцем для образотворчого самовираження героя й своєрідною галереєю образів вистави. У запропонованому сюжеті є багато чого незрозумілого, та режисер пропонує сприймати дійство на емоційному рівні. Це вдається. Мізансцени сприяють пробудженню фантазії і кожен глядач, спостерігаючи за дивними персонажами і картинками-малюнками, нафантазує своє, особливе і можливо зможе відчути це полювання алегорією пошуку себе і марної гонитви за щастям.

Робота конкурсанта Олександра Баркара – «Червона каска» К.Клімовськи – своєрідний парафраз відомої казки. Тільки тут сучасний Червоний Капелюшок хоче носити Червону каску, бути пожежником і мати Вовка за уявного друга. Знову актуальна тема абсурдності, фантасмагоричності життя, синдром самотності, непорозуміння, конфлікт поколінь. Режисер вирішує «з’єднати» реальний світ і світ театру. Так, дія відбувається у гримерці, де столики-дзеркала один навпроти другого – місця тата і мами. Тато в костюмі П’єро, мама – в образі Коломбіни, це сутність їхніх характерів, так вони існують на сцені. Посередині, в центрі цього внутрішнього хаосу – їхня самотня дочка, яку вони хочуть зрозуміти, але зусилля на шляху один до одного такі непрості! Гіпертрофовані емоції, бажання жити у вигаданому світі, страх реальності, втеча у дитячі фантазії – такі сучасні «хвороби» відомі багатьом батькам і дітям. Можливо, певні відповіді на ці виклики і проблеми стосунків поколінь зможе дати ця вистава.

Черговий конкурс-лабораторія «Відкриті Двері» дав можливість молодим режисерам представити свої творчі обличчя, позначені яскравою індивідуальністю. Звісно, це початок, попереду складне театральне буття з подоланнями, пошуками, поразками, метаннями, з визначенням власного творчого почерку, естетичних пріоритетів, власної теми у мистецтві. Їм творити майбутній театр, новий, інший, різноманітний у своїй палітрі. І хоча теми досліджень мистецтва у всі часи залишаються приблизно однаковими, різниться підхід до їхнього осягнення, засоби, театральна мова і ракурс погляду. Поважаючи традиції, молоді митці повинні бути зухвалими і самобутніми, оригінальними і несхожими на вже відоме. Вони мають видобувати зі свого внутрішнього світу щось надзвичайне, індивідуальне, щире і правдиве, вистраждане і вимріяне. І якщо вони зможуть сказати своє слово, їхніми одкровеннями і відкриттями збагатиться загальний поступ усього театрального мистецтва.