Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, правозахисник,

«Гарний день для «Нічного дозору»

Таким гаслом Королівський музей у Амстердамі запрошує насолодитися шедевром Рембранта...
21 листопада, 2018 - 11:09
«КІНЕЦЬ СВІТУ» / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ

На мою думку він цілком підходить для бажаючих отримати насолоду від перебування в цьому місті за будь якої мети візиту. Раз на два роки я маю честь відвідувати Нідерландський театральний та експериментальний фестивалі, які відбуваються водночас.

Фестивальна складова зовсім не домінує в житті міста так як це відбувається в Авіньйоні або Единбурга. Проте, зацікавлених театром вистачає для аншлагів на кожній виставі великого фестивалю. Журі, яке складається з відібраних за популярністю оприлюднених осмислень театральної продукції журналістів і театрознавців несе відповідальність за якість вистав запропонованих ними до програми фестивалю.

Вона цьогоріч, на мій погляд, підтвердила якість багаторічної колекції достойних визнання театральних рефлексій. У цьому велика заслуга багаторічного керівника театрального форуму Джеффрі Меулмана. А от, що стосується Fringe фестивалю, то він цьогоріч виявився пустим як у сенсі ігнорування глядачем так і в сенсі мистецької наповненості. Новий керівник Єва Бробел зробила акцент на комерційній доцільності й колишній азарт експерименту майже повністю вивітрився.

Театр настільки вмонтований в живу дійсність, що сьогоднішнє в ньому ніколи не доживає до завтрашнього, при цьому спокійно залишаючись вічним. Так і з «Нічним дозором», який після реставрації помітно посвітлів, перестав сприйматися нічним, але як був так і залишився дозором вічного. Тепер про дозор театральний.

«САЛАМ» (NOORD NEDERLAND TONEEL/CLUB GUY AND RONA/ASKO | SCHONBERG)

Солідного віку чоловік прокидається біля барної стійки. Труси і капці, багатий вибір напоїв і прекрасна офіціантка. Як у пуантилізмі з точочок вимальовується картина розгубленості людини перед розмаїттям концептів отримання насолоди. Та далі виявляється йдеться про непримиренність світу мусульманського із світом християнським.

Барна стійка в формі підкови. Два великі столи катаються по сцені, підняті під кутом до підлоги вони стають гірками, з яких весело з’їжджають з вершин принципів до фундаменту компромісу велемудрі промовці. Літній чоловік як у рицарські обладунки з кожним етапом диспуту вдягається у костюм трійку, але європейський одяг не про компроміс між цінностями ісламістів та християн. Питання просте — а чи не є вони цінностями, які ведуть до розбрату?

Змагання з красномовності, в співах і танцях, у сумі складають дієве наповнення вистави, але, звичайно, не ведуть до чиєїсь перемоги.

Найпростіше вирішення найскладніших проблем пропонує фінальний уклін виконавців.Тричі вони вибігають на авансцену. Оплески, браво. Та за останнім разом літній головний герой ніби втрачає орієнтацію, ніби забуває що він на сцені.

Глядачеві стає лячно, актори з-за куліс маякують йому, аби він ішов зі сцени, піддаються страху за стан здоров’я артиста. Тоді він ніби не з повна при тямі дивиться в зал і кличе когось із-за куліс. Виходять лідери мусульманської і християнської груп, які так і не знайшли спільної мови. І він єднає їх руки, спочатку в слабкості, а потім з потужною силою. Такий декларативний фінал закликає занадто не перейматися щодо глибини релігійного різнодум’я.

«ОЕДІПУС» (INTERNATIONAL THEATER AMSTERDAM)

Кандидат у президенти разом із сім’єю і друзями занурені в жорстоку передвиборчу боротьбу. До прийняття рішення йти ва-банк вирішують порадитися з екстрасенсом. Той довго не зважується відкрити своє пророцтво з огляду на приголомшуючу деталь.

Виявляється майбутній президент у шлюбі зі своєю матір’ю, від якої має двох синів і дочку. З’ясування як таке сталося, чи можливо цю таємницю зберегти, чи можливе викриття і чим воно загрожує виводять драму на емоційні висоти античної трагедії. Врешті переможець хапає в обійми дружину-матір, привітальні поцілунки розпалюють пристрасть у обох та вона виривається, біжить до ванної кімнати, лунає постріл.


«ОЕДІПУС» / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ

Фатальні обставини, які вивіщують потужні особистості не зникли до сьогодні, хоча видаються ще більш неймовірними ніж у давнині. Принаймні режисеру Роберту Ікке, акторам театру вдалося в цьому переконати фестивального глядача.

МАЙЖЕ П’ЯТЬ ГОДИН ТРИВАЄ ВИСТАВА «НАЦІЯ» (HET NATIONALE THEATER)

Багато разів в Амстердамі мені попадалися в клубах, концертних залах оголошення: «Вхід до 5 ранку». Інколи час від початку роботи закладу до закриття ділиться між різними програмами. Відповідно в чергах люди різних вікових категорій.

Ранні сеанси для найзрілих. Прихильники Елвіса Преслі та року інколи на візках, з ковіньками, часто зі слуховими апаратами розпочинають тривалі мистецькі нічні дозори.

У спектаклі майже до ночі дуже неспішно розслідують вбивство хлопчика в небезпечному районі міста, де переважно живуть мігранти. Режисер робить це в формі прямих телеефірів. Глядачі в залі, на сцені часто залучаються до дискусії, їм подають команди на гучні оплески, різкі вигуки і таке інше.

Доволі скоро гострота дискусії вчухає, основна тема губиться у віддзеркаленнях і аналогіях, потроху стає нудно і в той момент, коли поодинокі виходи глядачів із зали здається переростуть в групове англійське прощання виникає добре зрежисоване усвідомлення, що про хлопчика всі забули і ця провина покладається на глядача, який радо брав участь у спровокованих інтерактивах, а врешті виявився ошуканим телезомбі.

«КІНЕЦЬ СВІТУ» (HET ZUIDELIJK TONEEL/KRIS VERDONCK)

Настає щодня, тому що зникає разом з кожною людиною. Чим було для неї життя і головне навіщо? Так і в «Нічному дозорі» всі ніби дивляться в одному напрямку та судячи з виразу облич бачать зовсім різне.

Реальність закономірно алогічна. Герої — п’ять психотипів, діляться найважливішим і тільки невростеник — піаніст, який натхненно намагається довести до каління струни фортепіано, не потребує розуміння. Він просто перевтілюється в музику. Проте його як і усіх засипає попіл, чи то сніг, чи пил часів. Майже всю виставу це щось падає з неба. Навіть не хочеться думати скільки того матеріалу і як його так красиво розсипають з містків під дахом над сценою.

І ще один шар цивілізації стає територією для майбутніх розкопок, які комусь пред’являть артефакти колишніх втілень і страждань.

«МАГІСТРАЛЬ»  (DE GEMEENSCHAP)

Обличчя жінки в білому чепчику застигло в якійсь скорботно-радісній розфокусованості. Зосередження уваги глядача на ньому закатним світлом дає відчуття розглядання портрета пензля Рембранта.

Коли пані відкриває очі, які проектуються на великий екран у неї за спиною, глядач від незручності очі опускає. Тіло її нерухоме. Але свідчить про силу нервових м’язів. Чоловік-доглядач ліжко-каталку перевозить по сцені ніби по лабіринту пам’яті. У тупику кохання він оголюється і то ділово, то танцювально, політно і приземлено ходить, бігає, плентається по сцені. Спогад втомлює, вбиває. Очі закриваються. Портрет на екрані фіксує перехід у небуття.

Та за кілька хвилин жінка знов відкриває очі, чіпляється за спогади, вигукує прокльони і молитви, щось шепоче про любов. Актриса прощальний монолог адресує життю на згадку про себе. Нерухома вона видається собі покараною, відхід додає обличчю з першого портрета світло благості.

Фестивальні програми зазвичай якимось таємничим розкладом вистав вибудовують картину якогось хвилюючого явища сучасності. Герої усіх названих вистав зрілі люди з дуже серйозним поглядом на сенс життя в собі і себе в житті. «Співпровинність» — підписав би я цю картину. «Просто дозор» — підписав би Рембрант.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ