Гібридна поразка

Цікавий збіг обставин — 2006-го у драмі «Смерть Супермена» Бен Аффлек зіграв згасаючу голлівудську зірку, яка колись прославилася завдяки головній ролі у серіалі про Супермена. Однак усі спроби створити глибший образ оберталися на професійне і життєве фіаско.

Минає рівно десять років, і Аффлек грає Бетмена у двобої з тим-таки Суперменом.

А втім, якщо хтось збирається на новий фільм Зака Снайдера «Бетмен проти Супермена: На світанку справедливості», щоб подивитися ефектний двобій похмурого мачо в масці кажана проти красунчика в червоному плащі, то мушу розчарувати: бійка таки спалахне, та невдовзі й згасне, нових революційних трюків не матиме і загалом на сюжет ніяк не вплине.

Це, напевно, доля усіх кроссоверів (тобто фільмів, де й стикаються супергерої з різних усесвітів): очікуванням глядачів вони відповідають украй рідко. «На світанку справедливості» винятком не став: сюжет тут розсипається, спецефекти здаються наче видобутими із припалого порохом архіву, а переконлива акторська робота рівно одна, і, як часто буває, це саме лиходій — у виконанні номінанта на «Оскара» Джессі Айзенберга (його родина, до речі, частково походить з України). Із рештою знаменитостей, задіяних у кадрі, на жаль, не склалося — цілковито пласкі й невиразні.

Але чи могло би бути інакше?

Коли у 1930-х рр. нью-йоркці Боб Кейн і Білл Фінгер вигадували назву для міста, де живе герой їхнього коміксу Бетмен, вони добирали найрізноманітніших варіантів, доки Фінгер не побачив у телефонній книжці назву фірми «Готемські ювеліри»: «Це воно — Готем-сіті. Ми не назвали його Нью-Йорком, бо хотіли, щоб кожен міг асоціювати його зі своїм власним містом. Звісно, Готем — ще одна назва Нью-Йорка». Один із перших видавців коміксу про Бетмена зазначив, що Готем — темний бік Нью-Йорка — це Манхетен нижче 14-ї вулиці о третій ночі, 28 листопада, в холодну пору; водночас, наприклад, Метрополіс Супермена — це Манхетен між 14-ю і 110-ю вулицями сонячного липневого дня.

Це напівжартівливе спостереження важливе, якщо говорити про фільми, комікси і загалом усю візуальну продукцію, пов’язану з двома найстарішими і найпопулярнішими героями мас-культу. Супермен і Бетмен, хоча й створені художниками однієї компанії DC, мають цілковито різні способи існування. Першому всі його неймовірні властивості надані від народження разом з обов’язковим червоним плащем. Власне, Супермен є втіленням найбільших дитячих мрій — скажімо, про вміння літати чи про здатність зрушувати з місця скелі. Натомість, Бетмен — це, передусім, людина. Він вразливий, він зробив себе сам, і вже у цьому є дорослішим персонажем, якщо тут можна говорити про дорослість; у світі Кажана добро і зло не завжди однозначні. Зрештою, саме в «бетменіаді» з’явився «Темний лицар» (2008), у якому авторам вдалося неймовірне: несуперечливо поєднати комікс і песимістичну кримінальну сагу. Із будь-яким сюжетом про Супермена уявити такого неможливо.

Однак продюсери таки змішали ці два непоєднуваних світи. І отримали цілком передбачуваний результат: у прокаті — купу грошей, а з погляду мистецької якості — провальний треш.

Кому що дорожче.