Гуманістичні виміри філософії Сергія Кримського
Я представляю в цій дискусії всеукраїнську газету «День». Саме ту газету, на сторінках якої Сергій Борисович Кримський публікував упродовж останніх 11 років життя десятки своїх інтерв’ю, роздумів, коментарів... Не задля піару нашого видання, а констатуючи об’єктивний факт, слід сказати, що «День» справді значною мірою, поряд з іншими друкованими ЗМІ, сприяв тому, що Сергій Борисович здобув широку читацьку аудиторію в Україні, допоміг донести його ідеї не лише до відносно вузького кола гуманітаріїв-професіоналів, а й до десятків тисяч «аматорів», які, проте, розуміють виняткову важливість високого філософського знання. Автор цих рядків теж не є науковцем-філософом, проте можу сказати, що спілкування з Сергієм Борисовичем, вражаючі уроки гуманістичного мислення від цієї видатної особистості залишили глибокий слід у свідомості — на все життя. Тому хотів би просто поділитися своїми думками, своїм розумінням, баченням кола його ідей.
Уже давно було помічено, що Сергій Борисович мав рідкісний, більше того, унікальний талант — він міг зацікавити навіть людину, яка ніколи не мала жодного стосунку до філософії. Адже сенс життя, місце людини у Всесвіті Буття, Добро і Зло в історії — це проблеми, які за визначенням становлять інтерес (принаймні, так має бути) для кожного — незалежно від віку, статі, національної чи професійної приналежності. А Сергій Борисович умів говорити про ці речі глибоко, цікаво й нетривіально будь з ким — чи з академіком, чи з пересічною людиною. І його завжди уважно слухали, тому що він говорив ясно й просто (але аж ніяк не примітивно), щиро поважаючи кожного співрозмовника. То були не лекції, а розмови про вищі смисли.
Дуже важливий аспект нашої розмови — стратегія культури очима Сергія Кримського. Не будучи філософом, дозволю собі додати буквально декілька слів — як я уявляю підхід Сергія Борисовича до цієї проблеми. Філософ вважав (цієї теми, він, зокрема, торкнувся і в «Ранкових роздумах»), що в добу третього тисячоліття, в епоху створення і становлення якісно нової, небувалої досі цивілізації гранично важливими та необхідними є адекватні світоглядні орієнтири. І таким орієнтиром-дороговказом може бути лише імператив людини — людини в усій неосяжності її душі, таїні долі та одвічному прагненні до вищих цінностей. А цього можна досягти, як вважав Сергій Борисович, лише через культуру. І ніяк інакше. Вчений не раз наголошував, зокрема виступаючи з трибуни Верховної Ради приблизно 15 років тому, що жодна країна не вийшла із кризи, використовуючи лише економічні методи й важелі. Японія та Німеччина — відомі, проте далеко не єдині приклади. Оскільки причина суспільно-економічних криз криється у зламі суспільних цінностей та пріоритетів (Україна тут не є винятком). Висновок: стратегія культури полягає у відновленні, актуалізації, очищенні цих життєво важливих цінностей.
І тут глибоку тривогу Сергія Борисовича, особливо в останні роки життя, викликав невтішний (делікатно висловлюючись) культурний і моральний стан суспільства, особливо молоді. Ось його слова з інтерв’ю газеті «День» ще 2010 року: «Духовна ситуація в багатьох країнах християнської цивілізації (і, звісно, в Україні), особливо віддаленість чималої частини молоді від високих ідеалів, мені особисто зі страшною ясністю нагадує про те, що подібне вже було в історії людства. А саме: в момент занепаду, краху старих язичницьких богів і початку найбільшої революції — зародження християнства». З одного боку, наведена думка є свідченням непорушного оптимізму Філософа, але з іншого — дуже не хотілося б, щоб саме ця думка з часом виявилася б пророчим, грізним застереженням...
Як ми вже згадували, професор Кримський розмовляв із зовсім різними людьми насправді про найголовніше — про сенс життя, про етику. Як це розумів учений? Він писав: «У Варшаві в одному костелі є сучасна ікона Христа, на якій бачимо людину, котра несе на руках саму себе, щоб віддати те, що несе, людям. На мою думку, цей образ і є найкращою відповіддю на питання про сенс життя».
І безсумнівно, культура (стратегічно продумана, тобто ціннісна; Сергій Борисович часто згадував думку Маркса: «Культура, якщо вона розвивається стихійно, залишає після себе пустелю») є тим смислотворчим фундаментом, без якого будь-яка розмова на цю тему є взагалі безпредметною. Причому Сергій Борисович не втомлювався спростовувати відповідні стереотипи, хай навіть і всезагально поширені, передусім щодо культури української. Ось його рядки із класичного тексту «Ефект високого неба» («День», 2001 рік): «Стверджують, що українська культура — селянська... Та взагалі ніяка культура не може бути селянською! Культура виробляється в містах. І Україна — особливий регіон світу. Тут до середини ХVІІ століття сіл не було як таких. Бо натиск степу могли витримати лише укріплені місця — міста. Те, що тоді називали «селом» (потім, звичайно, утворилися справжні села), — то були козацькі хутори. А козацький хутір — це не село». Отже, вчений обґрунтовував міське коріння української культури, і це дуже важливо.
І ще уривок з «Ефекту високого неба», де Сергій Борисович розмірковує про есхатологічні очікування Кінця Світу, які майже збіглися в часі з будівництвом нашої незрівняної Софії Київської. Він пише: «Чотири століття в Європі чекали на Страшний Суд — молились, економікою ніхто не займався. Потім побачили, що Страшний Суд не настав. Але насправді Страшний Суд був розтягнутий у часі. Адже упродовж другого тисячоліття загинуло 400 мільйонів людей, тобто все населення, яке жило в Х столітті. За минуле тисячоліття не було розв’язано в глобальному масштабі жодної великої проблеми суспільного життя, наприклад проблеми бідності, безробіття, злочинності, молоді». Проте і тут правильна культурна стратегія (якщо завгодно, орієнтація на «софійність», на «ефект високого неба») є хай і не достатньою, однак абсолютно необхідною передумовою розв’язання нагальних проблем. Діалогічність мислення та спілкування — в «сократівському дусі», коли важливо не «взяти гору» над опонентом, а разом з ним шукати істину, розуміючи, що кожен володіє лише частиною цієї істини, але ніхто не володіє нею цілком, — ось була неповторна особливість розмов із Сергієм Борисовичем. Причому Філософ легко й завжди дуже влучно наводив приклади, які навіки закарбовувались у пам’яті. Приміром, думку Платона: «Усе має вирішувати більшість. А якщо в меншості виявиться мудрець?». Або притча про Сократа та його учнів, яку любив розповідати вчений. Сократ разом з учнями якось зустрів гетеру, котра сказала йому: «Ось я лише ворухну пальцем — і всі твої учні миттю перебіжать до мене». На що Сократ відповів: «Це не дивно, бо я пропоную їм важкий шлях угору, а ти — легку дорогу в болото».
Я вважаю, що коли жив і творив Сергій Борисович Кримський, як і академік Мирослав Володимирович Попович, — нам було спокійніше і було менше підстав тривожитись за долю України та її культури. Бо люди такого масштабу могли протистояти інтелектуальному знекровленню суспільства. Тим більше ми маємо уважно вчитатись у слова С. Б. Кримського: «Виховання демократичної культури в суспільному житті України може бути успішним лише завдяки залученню інтелігенції до цієї справи на широкій суспільній основі».
Текст підготовлений до вечора пам’яті С. Б. Кримського
10 червня 2020 р.
Входження в Буття
Видавництво «Дух і Літера» разом з відомими українськими філософами провело онлайн-вечір, присвячений 90-річчю від дня народження Сергія Борисовича Кримського
Як казав класик, іти услід за думками видатної людини — справа неймовірно захоплива. Усвідомлювати, вивчати і залучати до реального інтелектуального життя українського сьогодення ідеї нашого незабутнього Філософа Сергія Борисовича Кримського — людини, котра на сторінках «Дня» упродовж багатьох років вчила мистецтва мудрості й мистецтва життя, — це і захопливо, і непросто, і конче необхідно. Саме постаті такого масштабу, як Сергій Борисович, реально, наживо втілювали духовність, життєво важливі моральні настанови — не меншою мірою, аніж високе філософське знання. Сергій Борисович, якого з повними підставами можна віднести, разом з Мирославом Володимировичем Поповичем, до покоління «філософів-шістдесятників», — залишив нам величезну спадщину високої цінності. Спадщину, яка досі не засвоєна або засвоєна не досить. А завдяки «Дню» він отримав потужну трибуну, яка потрібна інтелектуалові не менше, ніж будь-кому. Особливо за сучасних обставин.
Саме задля розв’язання такого вкрай важливого завдання видавництво «Дух і Літера» увечері 10 червня провело в онлайн-режимі вечір пам’яті Сергія Борисовича з нагоди його 90-річчя. У дискусії взяли участь знані українські філософи: Тарас Лютий (упорядник та редактор чотиритомника головних праць С. Б. Кримського, готується перевидання); Ігор Козловський — вчений-релігієзнавець, кандидат історичних наук; Віталій Туренко, кандидат філософських наук. Модератором заходу був Костянтин Сігов, керівник видавництва «Дух і Літера», очільник Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА.
Маю вибачитися перед читачами за те, що за браком місця змушений відтворити лише найсуттєвіші моменти цього воістину цікавого вечора пам’яті. Через такий чинник зосередимось лише на найголовнішому.
Костянтин СIГОВ:
«Покоління Кримського і Поповича є унікальним у тому сенсі, що вони особисто знали людей, які хапались за револьвер при словах «Культура» і «Правда», людей, які ненавиділи справжню високу культуру. А тим часом для Сергія Борисовича культура завжди була безмежно важливою, бо, використовуючи його формулу, «в історичному бутті культури присутні образи, які розраховані на весь маршрут історії людства». Кримського упродовж усього життя мучило питання: в який спосіб, незважаючи на всі катастрофи ХХ століття і випробовування вже ХХІ століття, можна зберегти і розвинути великі надбання класичної культури? І він (той, хто читав Гегеля ще у шкільні роки) завжди дуже гостро реагував на щонайменші спроби принизити культуру, тим більше — зруйнувати її здобутки.
«Прямостояння» — оцей концепт Стуса був домінантою в розумінні культури Сергієм Борисовичем. Причому він наголошував, що культура — то є поняття нормативне; саме тому не все, що створене руками людини та суспільства (вбивчі приклади — Освенцим та ГУЛАГ), є культурою. І не всі технологічні досягнення є нею.
Для Кримського було дуже важливо дивитись, як саме, в який спосіб одна правда інтелектуально змагається з іншою, а в результаті (в ідеалі з погляду філософії та культури) виникає якісно нова «третя правда», яка стоїть над обома попередніми, будучи якісним синтезом кожної з них... Ця концепція «третьої правди» є наскрізною для багатьох філософських праць Сергія Борисовича.
Я безкінечно вдячний долі за те, що упродовж трьох років був аспірантом великого філософа».
Тарас ЛЮТИЙ:
«Сергій Борисович часто говорив і писав, що «філософію варто розуміти не більше й не менше, як спосіб виживання». Позаяк життя навколо нас та філософія тісно пов’язані між собою, то людські вчинки, все наше життя піддають доволі жорсткому іспиту ті чи інші філософські тези. Філософія, вважав С. Б. Кримський, дає нам змогу відбирати те, що є духовно цінним, що пройшло випробування часом та історією, — і, навпаки, випроваджувати все те, що є віджилим, мертвим. І ще він полюбляв образний вислів «Входження в Буття» — знову ж таки, вважаючи, що лише філософія дає людині таку можливість.
Сергій Борисович ретельно аналізував ключові українські архетипи, розуміючи їх як категорії, конче важливі для майбутнього, а не спадок далекого минулого. Так, архетип «Слова» він розглядав у контексті відомих слів Григорія Сковороди: «Світ розгортається як Книга; треба вміти прочитати її таємничі слова». А архетип «Свободи» сприймав дуже цікаво: основою свободи для нього була гідність, яку він тлумачив як неможливість ухилитись від Правди.
Зараз часто (занадто часто) вживають слово «духовність». Сергій Борисович вважав, що духовність — це внутрішній горизонт наших дій (саме дій, а не слів), зростання над собою, чесний погляд всередину себе. Не є духовністю, іронізував Сергій Борисович (а іронічність і почуття гумору були притаманні йому найвищою мірою), коли ти заходиш у кабінет чиновника, а там — ікони висять... Це — духовність, як мінімум, ілюзорна.
Дуже тривожило С. Б. Кримського те, що спостерігається дефіцит справжніх людських якостей. Серед таких — відраза до підлості, до жорстокості, до зла. Це, вважав Сергій Борисович, містить серйозну загрозу світові та Україні. Людська особистість тим часом є проектом самостановлення і перебуває в «ціннісно-смисловому універсумі», тобто у світі, який наповнений цінностями й смислами. Так що людина покликана розширювати межі цього універсуму».
***
Дискусія, як бачить читач, хоч і мала стосунок до фундаментальних проблем філософської науки, проте розгорталась навколо головного питання — гідного людини входження в Буття. Зрештою, варто зрозуміти, що такі дискусії потрібні не Сергію Борисовичу Кримському, а насамперед кожному з нас.
