Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

Хто кого переграв?

У Києві відбувся міні-фестиваль британської драми «Taking the Stage»
24 жовтня, 2017 - 10:12
«СВІТ У ГОРІХОВІЙ ШКАРЛУПЦІ» СТІВЕНА ГОКІНГА (РЕЖИСЕР — ДМИТРО ЗАХОЖЕНКО, АКТОРИ: ГРИГОРІЙ БАКЛАНОВ ТА ІГОР РУБАШКІН) / ФОТО НАДАНО БРИТАНСЬКОЮ РАДОЮ В УКРАЇНІ

Прикметною рисою політичного та громадсько-культурного сьогодення України є проведення різноманітних конкурсів, які з перемінним успіхом та підлаштовуванням під нашу реальність відбуваються нині повсюдно. Розворушити українську театральну спільноту у змагальний спосіб задля популяризації британської драматургії вирішили в представництві Британської ради в України ще три роки тому. Але, мабуть, якраз тепер конкурсна модель театральної програми зацікавила не лише професійну спільноту, а й викликала довіру в потенційних глядачів.

Пересвідчитись у цьому можна було, навіть не потрапивши до зали Центру Довженка: охочих подивитись на те, що можуть зробити з британськими текстами українські режисери, виявилося забагато. І навіть вільний вхід — не головна причина небаченого для вітчизняної сцени ажіотажу. Просто в такий спосіб наш театр отримав нагоду хутко перейти в інший формат, де авторитет — не в тих, хто має звання, а фанів, і текст грають не той, який призначили, а той, що його хочеться чути...

«МЕЖІ ТА КОРДОНИ»

Двома головними умовами цьогорічного конкурсу для режисерів-аплікантів, чиї заявки розглядало спільне британсько-українське журі, було дотримання пропонованої теми «Межі та кордони» і наявність мінімального професійного досвіду. Ось і все: жодних обмежень щодо віку режисерів та будь-який британський текст.

Отож до короткого списку переможців, які показували двадцяти хвилинні ескізи майбутніх вистав, потрапило дванадцять охочих одержати грант на постановку. Троє з них — уже доволі знані й досвідчені режисери (Максим Голенко, Володимир Петренко, Михайло Урицький), троє — вчорашні студенти (Антон Литвинов, Богдана Орлеанова, Катерина Тушдер) і шестеро улюбленців молодіжного сегменту публіки, багаторазові учасники різноманітних альтернативних арт-проектів, серед яких і попередні театральні конкурси Британської ради в Україні (Влада Бєлозоренко, Ігор Білиць, Дмитро Захоженко, Яніна Зеленська, Давид Петросян і Роза Саркісян).

Проте цей невеликий загал не є репрезентативним для репертуарного українського театру, де молодий починається із сорока п’яти, а досвідчений — із сімдесяти. Це радше ідеальна картина того як мало б бути: повний сил та енергії майстер, оточений зубастою молоддю, в спину якій дихають готові на будь-які творчі подвиги студенти.

Досить лояльні умови цьогорічного творчого змагання дали привід з’ясувати не лише те, яким уявляється показовий режисерський корпус вітчизняного театру, а й хворобливу симптоматику української сцени. Стало очевидним, що наш театр заполонений Мартіном МакДонахом, чиї тексти тричі були представлені у фіналі. Невже цей ірландець насправді найкраще за інших, як на український смак, знається на межах і кордонах?

Відтак стовідсоткова солідаризація з автором та його текстом стала запорукою перемоги Максима Голенка, який, ретранслюючи ірландський колорит на наш ґрунт, показав фрагмент фактично повністю придуманого спектаклю «Лейтенант з острова Інішмор» МакДонаха. Такий прийом адаптації, уже апробований Голенком у спектаклі «Королева краси», став ключем до відкриття сучасного українського автора Макдонаха і, власне, позбавив цього драматурга національної приналежності, тобто кордонів. Соковито ж виліплені ролі, безліч епатажних ігрових прийомів та віртуозне й динамічне освоєння театрального простору — вочевидь є запорукою успішності майбутньої вистави «Дикого театру».

НЕСПОДІВАНЕ

Самостійний вибір учасниками британських текстів зумовив і те, що на сцену потрапили твори зовсім неочікувані й не призначені для театру. Наприклад «Світ у горіховій шкарлупці» Стівена Гоккінґа, що його можна зарахувати до науково-популярної літератури. Твір видатного британського вченого, який, попри значні фізичні обмеження, своїм діяльним науково-соціальним життям доводить світові, що сенс життя людини — таки поза фізичними вимірами, був вперше оприлюднений зі сцени в Україні завдяки Дмитрові Захоженку та акторам Нового драматичного театру на Печерську. Дмитро Захоженко точно, але не буквально, відповів на інтелектуальне питання конкурсу: представив своє бачення безмежних можливостей всесвіту і переміг. При цьому в ескізі режисер всього-на-всього, так би мовити, освіжив досвід столітньої давності, коли за допомогою театру науковці-ентузіасти пояснювали публіці, що таке електричний струм або рентгенівські промені. Він достойно дотримував законів наративного дійства, який складно назвати новаторським, влучно розбавляючи його дотепними ігровими вставками. Третьою фіналісткою, обраною журі, виявилась Роза Саркісян, чиє представлення культової драми в 1990-х «Психоз о 4.48» Сари Кейн приблизністю якнайкраще відповідало завданню показати чернетковий ескіз. Для депресивного суїцидального тексту режисерка придумала ексцентричну подачу у вигляді театру-кабаре. І це, мабуть, найсміливіша за задумом спроба подолати кордони — в даному випадку між життям і смертю.

Звичайно, вдало знайдена форма не гарантує успішного проходження труднощів на шляху створення повноцінної вистави. Приміром, перепони нетворчого характеру стали нездоланними для учасників із групи вчорашніх студентів. Адже цьогорічні конкурсанти з власної ініціативи витіснили запропонований колись формат сценічних читань. Театральність, що мала би підсвічувати тексти, стала самодостатньою якістю. А візуально відданість написаному тексту була акцентована хіба що один раз — у вигляді книжки в ескізі харків’янки Яніни Зеленської, чию роботу «Равлик та кіт» і «Де моя мама?» за Джулією Дональдсон, глядачі також визначили як найкращу.

Анна ВЕСЕЛОВСЬКА, театрознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments