Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Мирослав Вантух: «У мистецтві треба постійно піднімати планку і йти вперед!»

18 січня видатний хореограф, керманич ансамблю імені Павла Вірського відзначатиме ювілей
17 січня, 2014 - 11:49
У РЕПЕРТУАРІ АНСАМБЛЮ ІМЕНІ П. ВІРСЬКОГО ПОНАД 50-ТИ ПОСТАНОВОК! ГАСТРОЛЬНІ МАРШРУТИ СЛАВЕТНОГО КОЛЕКТИВУ РОЗПИСАНІ ДО 2016 РОКУ, А ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ТУР РОЗПОЧНЕТЬСЯ НАВЕСНІ Й ОХОПИТЬ 20 ОБЛАСТЕЙ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА
ЮВІЛЯР МИРОСЛАВ ВАНТУХ / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Сьогодні Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. Павла Вірського є брендом нашої країни й  у цьому  величезна заслуга є М. Вантуха — художнього керівника і генерального директора цього прославленого колективу. Із далекого 1980-го творчі стежки Мирослава Михайловича дуже тісно переплелися з ансамблем. Школу виконавської майстерності у Вантуха пройшло кілька поколінь артистів.  Кожен виступ ансамблю завжди  супроводжується аншлагом та  аби цього добитися танцівникам доводиться репетирувати до сьомого поту. Як уважає Мирослав Михайлович, глядачі не повинні здогадуватися як непросто вишліфовується кожне «па» (це «кухня» артистів), а потрібно бачити віртуозність виконання номерів і, якщо подобається,  аплодувати високому професіоналізму танцівників.

Ансамбль ім. П. Вірського виступав у різних країнах і континентах, та найбільше артисти хвилюються коли дають концерти на Батьківщині бо, за їхніми словами, саме дома здають головний екзамен на майстерність. Великий концерт з нагоди 75-річчя з дня народження Мирослава Михайловича відбудеться 10  лютого у палаці «Україна», а потім артисти відправляться  у турне містами нашої країни. На передодні ювілею «День»  поспілкувався з видатним хореографом.

«МИТЦІ  ПОВИННІ ЙТИ У НОГУ З ЧАСОМ»

— Мирославе Михайловичу, яким ви бачите головне завдання ансамблю сьогодні й у майбутньому?

— Головну ціль нашого творчого колективу  накреслив засновник ансамблю Павло Павлович Вірський ще 1937 року — це збереження і розвиток української культури, зокрема й українського національного народного танцю. І це завдання ми виконуємо, хоча це не значить, що наші номери — музейні раритети. Життя і виконавці міняються, а митці і колектив повинні йти у ногу з часом. Наше мистецтво сьогодні надзвичайно поціновано у світі. Ми за 75 років існування ансамблю побували у 75-ти країнах світу!  А в деяких виступали по 10 — 15 разів, і вже до 2016 року розписані гастрольні маршрути. Позавчора до дому повернулися наші артисти з Канади. У квітні полетимо в Австралію, у кінці року плануються концерти  Угорщиною й Словенією, а в 2015-му наш ансамбль знову  запросили до США (це буде вже у дванадцяте). Я щасливий бо не бачив жодного концерту де б у фіналі глядачі стоячи не аплодували. Завжди, на всіх континентах наше мистецтво цінується і дуже подобається публіці. Нині Париж я знаю так добре, як і Київ. Ми там виступали більше ніж 15-ть разів. У залі конгресу на Єлисейських Полях ми давали по 14 — 16 концертів поспіль і всі з аншлагом! Глядачі дуже тепло нас приймають, багато гарних слів кажуть артистам, а я стоячи за кулісами, пишаюся тим, що належу до високої української культури, мистецтва, народу і до потрясаючої землі. Митець — це частинка свого народу. Він має право представляти свою культуру і це завжди треба робити, з великою шаною до батьківського порогу, рідної землі й свого народу.

— У вас великий колектив, а у людей творчих є й особисті амбіції, а також чимало проблем: технічних, організаторських, фінансових тощо. Як вам вдається аби члени  ансамблю мали нормальні умови праці і не знижуєте високу планку майстерності артистів?

— Сьогодні ансамбль ім. П. Вірського — велика творча команда: 120 артистів балету і 30 музикантів, а коли я прийшов у 1980-му то було  85 танцівників і 24 оркестранти. Я пишаюся, що зумів разом із дружиною (Валентина Дмитрівна Вантух. — Т.П.) створити хореографічну школу, в якій нині навчаються близько трьохсот діточок. Ми приймаємо учнів за конкурсом. Вони у нас навчаються 10 років, потім поступають у студію, яка була створена ще Павлом Вірським, і навчаються ще два роки, і лише після цього вступають до ансамблю. Ми створили триступеневу систему хореографічної освіти: школа — студія — ансамбль, де дотримують загальних основ професійного навчання. Аналогів цьому у світі немає! Впевнений, що кращі традиції будуть продовжуватися.

Ансамбль — живий організм, який підкоряється музичному та хореографічному матеріалу, образу, характеру. На репетиціях кажу: «Ви танцюєте один і той самий текст, але зберігайте свою індивідуальність, яскравість». Знаю кожного особисто, їхні плюси і мінуси. Я люблю свою роботу і працюю без вихідних (є чимало невідкладних питань, які потрібно вирішували як художньому керівникові, як генеральному директору колективу). Часто прихожу, коли нікого немає, аби подумати, як краще  вирішити ту чи ту проблему, або у репетиційній залі придумати новий  номер. Натхнення може прийти  будь-якої хвилини. Ансамбль —  мій дім!

«НИНІ УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА, ЗА ВСІХ НЕГАРАЗДІВ, ЯКІ ЗАРАЗ ВІДБУВАЮТЬСЯ У НАШІЙ КРАЇНІ, НЕ ВМИРАЄ, А РОЗВИВАЄТЬСЯ!»

— Через ваші руки пройшло кілька поколінь танцівників. Як складається доля екс-артистів?

— По-різному. Але більшість продовжує працювати. Хтось стає керівником танцювальних гуртків у школах, клубах, дехто викладає у нашій школі, студії, займається репетиторством у ансамблі. Всі мої вихованці стараються допомагати. Танцювальну династію продовжували  донька і син. Дружина працює директором і художнім керівником школи. Дочка  і зять  були гарними  солістами ансамблю, а зараз  балетмейстери, син, коли закінчив танцювальну кар’єру, став заступником  гендиректора. Тобто вся наша родина працює на українську народну хореографію і в цьому є великий сенс, бо вдома і на роботі всі розмови про мистецтво! І не тільки мені допомагають, а й самі займаються творчістю. Є й такі, хто йде на пенсію, але таких мало, бо всі хочуть працювати. Вони ж  повні сил, і найпізніше танцівники йдуть на пенсію у 40 років...

— Зараз по телебаченню стали популярними різні танцювальні шоу. Це якось впливає на  кількість охочих стати танцівниками і професіонально займатися танцями, навчатися у вашій школі чи працювати в ансамблі?

—  Ні, ті кастинги і  шоу-програми не мають елементів високої культури. Вони ж український танець не знають і не розвивають, а виконують  усе чуже, а тому такі передачі мені не цікаві. Та рівень теж надзвичайно сумнівний. Знаєте, коли ми набираємо у школу чи студію, то навіть об’яв робити не потрібно бо за одне місце змагаються по 20 — 25 чоловік! І це говорить про величезний інтерес молоді до фольклору, народного танцю, і зокрема, величезне бажання виступати у нашому  ансамблі. Я 12-й рік очолюю Національну хореографічну спілку. Ми робимо величезну роботу з пропаганди і розвитку української народної культури. Проводимо різні конкурси та фестивалі. Наприклад, у Конкурсі ім. П. Вірського тільки у першому турі беруть участь 1200 колективів! Тільки три тисячі учасників приїздять на третій тур у Київ. Своє мистецтво демонструють усі: професіональні, аматорські, самодіяльні, народні, дитячі колективи... Це дійсно великий танцювальний форум як для учасників, так і глядачів. Ми також проводимо конкурс,  присвячений Міжнародному дню танцю, що святкується у світі 29 квітня — «Веселкова Терпсихора», а у Львові започаткований Конкурс імені Вантуха, в якому беруть участь 60 — 70 колективів із різних куточків України. До речі, у кожній області проводяться регіональні танцювальні конкурси і фестивалі — це дає добрі результати. Нині українська культура, при всіх негараздах, що зараз відбуваються у нашій країні, не вмирає, а розвивається!

«Я ЛЮДИНА НЕ МАРНОСЛАВНА І СКРОМНИЙ ЧОЛОВІК»

— Як будете святкувати свій ювілей? І що покажете на концерті, який відбуватиметься на головній сцені нашої країни — палаці «Україна», 10 лютого?

— Концерт не мій бенефіс,  він з нагоди ювілею і не присвячений моєму 75-літтю. Я людина не марнославна і скромний чоловік. Ведучі на початку вечора  привітають, а далі піде концерт. Підготували велику програму, в якій покажемо найкраще з репертуару: те, що зроблено мною і засновником колективу П. Вірським. Ансамблю теж 75 — дата солідна, багато чого відбувалося, чимало хорошого зроблено, яке увійшло, до «золотого фонду» української хореографії. Люди нас люблять і з задоволенням приходять на концерти. Хоча зараз Україною ми рідко їздимо, частіше виступаємо за кордоном, але цьогоріч плануємо провести великий тур (у квітні  гастролюватимемо по 20 областях) і покажемо своє мистецтво своєму народові. Нам найдорожче, найвідповідальніше і найбажаніше виступати перед глядачами України.

День народження (у суботу) проведу зі своєю родиною, а 20 січня чекаю на гостей у кабінеті. Останні роки, як правило, лунають вітання  з ранку і аж до пізньої пори, приходять колеги, друзі, учні, керівники з інших колективів, представники влади і громадських організацій. Тобто, хто хоче, той і приходить. Звичайно, накрию стіл і разом підіймемо келих за моє  здоров’я  і процвітання ансамблю.

— Чи плануєте якусь спеціальна програму до всеукраїнського турне і чим відрізняються програми, які показуєте  для закордонних глядачів?

— У нас виключно українська програма, до якої увійдуть танці всіх регіонів країни, будуть тематичні і сюжетні номери тощо. А перед поїздкою за кордон показуємо імпресаріо різні програми і він вибирає. Хочу зазначити, що за всі роки, як працюю ще не разу не було, що щось нам забракували чи не сподобалося. Нам є що показати бо  маємо більш ніж 50 постановок! Інколи замовляють покажіть: «Гопак», «Чумацькі радощі», «Повзунець», «Карпати», «Український танок з бубнами», «Гуцулка», «Волинські візерунки», «Циганський танок», «Україна, моя рідна» та ін. У репертуарі ансамблю є старовинні і сучасні танці різних областей України, а також танці народів світу, хореографічні картини дореволюційного і сучасного життя. Важливо, щоб на сцені були ефектні номери, які виконуються технічно, віртуозно, несуть потужну енергетику і хвилюють серця глядачів. Мова танцю не потребує перекладу і тому маємо багато шанувальників, а це зобов’язує. У мистецтві треба постійно піднімати планку і йти вперед! А для цього слід багато працювати і ми з нашими артистами це робимо. Впевнений, мистецтво ансамблю ім. П. Вірського допомагає піднімати авторитет України на міжнародній арені, а через український танець і наш колектив, інші народи світу пізнають більше про нашу державу і народ.

P.S. 17 січня  в «Українському домі» (у залі «Кобзарська світлиця») буде представлена книга київського журналіста Олександра Бурковського «Завжди в дорозі», присвячена творчості видатного хореографа, керівника Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім.  Павла  Вірського, Героя України Мирослава Вантуха( книга видана за підтримки мецената Олега Шумаєва).  «Завжди в дорозі» створена на основі численних інтерв’ю та бесід автора з Мирославом Михайловичем, містить унікальні архівні документи і світлини.

 ДОВІДКА   «Дня»

Мирослав Вантух народився 18 січня 1939 р. у с. Великосілках Кам’янка-Бузького району Львівської області. Закінчив Львівське культосвітнє училище та Академію суспільних наук у Москві. Із 1964 р. працював керівником Заслуженого ансамблю танцю України «Юність». Із 1980 і  до нині — художній керівник та генеральний директор Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського. Автор понад сорока танцювальних постановок. Герой України, народний артист України та Росії, засновник Національної академії мистецтв України.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: