Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Прокоф’єв і Україна

Роздуми, навіяні ювілеєм нашого геніального земляка
6 липня, 2011 - 00:00
СЕРГІЙ ПРОКОФ’ЄВ / ФОТО З САЙТА INTOCLASSICS.NET

На 120-річний ювілей видатного композитора у село Красне Донецької області (раніше Сонцівка Катеринославської губернії, де народився Сергій Сергійович Прокоф’єв, приїхало чимало людей — славетних співаків, музикантів, диригентів, представників влади, просто шанувальників видатного композитора, твори якого найчастіше виконуються в світі, а ще з Лондона завітали внучки композитора, доньки молодшого сина — художника і скульптора Олега Прокоф’єва (Корделія Прокоф’єва та Беатріс Форест-Прокоф’єва).

Донецький національний академічний театр опери та балету ім. Солов’яненка ще задовго став готуватися до видатної події, поставивши оновлений прокоф’євський балет «Ромео і Джульєтта». Як зазначив директор театру Василь Рябенький, «ми повертаємо Прокоф’єва Україні». Парадоксально, але музика композитора планетарного масштабу, найбільш виконувана у світі, сьогодні не часто звучить в Україні і, зокрема, в Донецьку. Хоча, за словами автора біографії Прокоф’єва Ігоря Вишневецкого, опублікованої видавництвом «Молода гвардія» в серії «Жизнь замечательных людей» (2009), «своєю істинною Батьківщиною він вважав Україну»... Утім, хочеться вірити, що після відзначення ювілею нашого знаменитого земляка ситуація зміниться, адже святкування в Донецькій області вперше відбулося масштабно. Заходи під трохи задовгою назвою — Міжнародна музична резиденція «Музика на віки», — організовані в рамках програми «Донеччина — батьківщина композитора Сергія Прокоф’єва», проходили в селі Красне, де народився і ріс композитор. Основні події відбувалися в Музеї Сергія Прокоф’єва, відкритому в 1991 році й відреставрованому до ювілею, та в районі спеціально спорудженої сцени під відкритим небом на фоні чудової природи.

У музеї, розміщеному в колишній школі, де викладала мати Сергія — Марія Григорівна, відкрилась виставка фотографій та архівних матеріалів про життя і творчість Прокоф’єва. Одним із раритетних експонатів є рояль, клавішів якого торкалися чутливі пальці митця. Багатьох гостей зацікавив концерт із творів молодих композиторів — студентів Донецької державної музичної академії ім. Прокоф’єва та учнів обласної музичної школи-інтернату для обдарованих дітей. Демонструвалися документальні фільми про життя композитора.

Запам’ятався публіці концерт талановитої молоді області — переможців конкурсів юних піаністів, лауреатів та дипломантів конкурсу «На батьківщині Сергія Прокоф’єва». А от відкриття художньої виставки під відкритим небом на майданчику біля сцени ледь не зіпсував дощ. Але все ж акція відбулась. Свої роботи продемонстрували художники та кращі студенти Донецького художнього училища та шкіл мистецтв, майстри декоративно-прикладного мистецтва...

Пройшов молебень пам’яті Сергія Сергійовича Прокоф’єва в місцевому храмі Петра і Павла, побудованому на пожертви його батьків. Тут колись хрестили майбутнього композитора. Боже благословення отримали внучки композитора Корделія Прокоф’єва, Беатріс Форест-Прокоф’єва та всі присутні. До пам’ятника Прокоф’єву, побудованого вперше у світі в 1991 році, були покладені квіти.

Головним же заходом ювілею композитора став концерт вокально-симфонічної музики. Цікаво, що дощ, який то накрапав, то лив як з відра цілий день, перед концертом зупинився, ніби сама природа вшановувала генія. Перше відділення складалося із творів Прокоф’єва, друге — з музичних шедеврів українських та західноєвропейських композиторів. Зливу аплодисментів публіки викликав «Монолог Богдана» з опери Данькевича «Богдан Хмельницький» у виконанні соліста Большого театру Юрія Нечаєва. У концерті брали участь два симфонічні оркестри — Донецької обласної філармонії та Донецького театру опери та балету ім. Солов ‘яненка із солістами-донеччанами Людмилою Шемчук, Ганною Максудовою, Євгеном Удовіним і Світланою Таран. Виступали також запрошені артисти з Росії — Юрій Нечаєв із Большого театру, Віктор Коротич із  Маріїнського театру (Санкт-Петербург), Сергій Шеремет із московського театру «Нова Опера».

Символічно, що ці яскраві співаки, як і Прокоф’єв, — вихідці з України: Юрій Нечаєв — з Антрацита Луганської області, Сергій Шеремет — з Новоазовська, Віктор Коротич — з Добропілля (обидва Донецької області). Причому Шеремет і Коротич закінчили Донецьку державну музичну академію імені Сергія Прокоф’єва, а починали співочу кар’єру в місцевому оперному театрі.

— Музика Прокоф’єва — космічна, усвідомлення її геніальності приходить поступово. Вона пов’язує ХХ і ХХІ століття, причому зараз вона звучить абсолютно сучасно, по-новому, ще більш актуально й модерно, — підкреслив Віктор КОРОТИЧ. — Я з радістю прийняв запрошення взяти участь у концерті й відвідати ці місця. Очевидно, що вони мають якусь особливу енергетику, якщо дали життя геніальній людині...

До речі, українська тема розкривається у «Скіфській сюїті», опері «Семен Котко», яка, на жаль рідко звучить у наших театрах. Та й узагалі, джерела романтизму, ліричності, епічності, душевної казковості, образів, овіяних димкою таємничості, а разом з тим експресії прокоф’євської музики — в українських народних піснях, легендах, казках, чарівності навколишньої природи.

Важко повірити, що про музику молодого Прокоф’єва на початку ХХ століття писали як «про ритмічний набір звуків», а в 1913 році роздратована публіка покидала зал під час Концерту № 2 для фортепіано з оркестром!

— У Німеччині музику Сергія Прокоф’єва знає кожна дитина, але мало хто уявляє, що композитор родом з України, з Донеччини, — розповідає Клаус ЦИЛЛІКЕНС, Генеральний консул Посольства Німеччини в Донецьку. — І взагалі існує така хибна думка, що цей регіон — промисловий край, де цікавляться тільки футболом. Насправді це не так. Прокоф’єв — це великий капітал цього регіону, і цей капітал треба використовувати для підвищення іміджу Донбасу і в цілому України за кордоном.

— У масштабах музичного всесвіту музика Прокоф’єва — це окрема галактика, що висвічує й захоплює нас своїм неповторним сяйвом, вражає оригінальністю музичної мови, яскравою театральністю, — каже головний диригент Донецької опери Василь ВАСИЛЕНКО. — Продовжуючи традиції Мусоргського, Прокоф’єв відкрив світу нову систему музичних координат, де в органічному зв’язку поєднані слово та музична інтонація.

Відкриття музичної резиденції — це прекрасний початок, вважає маестро Василенко, перше зерно, з якого повинен прорости в Україні й, зокрема, в Донбасі, цілий комплекс культурологічних заходів, пов’язаних із вшануванням пам’яті Сергія Прокоф’єва. Разом із присвоєнням імені Прокоф’єва Донецькому аеропорту варто було б побудувати в столиці Донбасу мистецький комплекс «Прокоф’єв-хол», котрий об’єднав би під своїм дахом консерваторію, оперний театр і великий концертний зал, де повинна звучати вся музична спадщина композитора. Ушановуючи таким чином пам’ять свого великого сина, Україна достойно засвідчила б свою європейськість.

Хочеться вірити, що так воно й буде. Адже ми, українці, дуже талановитий народ, а наша земля в усі часи народжувала геніальні таланти, які підживлювали світові культури: російську, австрійську, польську, чеську та інші. Може, не треба чекати ювілею? Пора навчитися цінувати й шанувати наші таланти за життя, створювати їм належні умови для творчості, щоб вони не тікали з України.

Світлана ЄРЕМЕНКО, театрознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments