Присвята Дмитру Бортнянському у Львові

П’єсу  Юрія Косача у Львівському театрі ім. М. Заньковецької ставить  Григорій Шумейко.

-  Значення для української духовної спадщини творчості  Дмитра Бортнянського є недооціненим, на превеликий жаль, його талант привласнила російська культура, - підкреслює ШУМЕЙКО. - Майбутньому композитору пощастило народитися у місті Глухові Сумської області, яке в той час, у середині XVIII століття, було важливим адміністративним центром. Столицею – за Гетьманщини, а після її ліквідації Катериною ІІ 1764 року – центром Малоросійської губернії. Хлопчиком майбутній композитор співав у церковному хорі, виховувався у Глухівській співочій школі, був настільки талановитим, що його помітили і семирічним забрали спочатку до Петербурга у придворну хорову капелу. Там він учився композиторського мистецтва у Бальдассаре Галуппі. Невдовзі Галуппі забрав учня, якому дуже симпатизував,  у Італію, допоміг отримати найкращу на той час музичну освіту. Вчився у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі, його опери почали ставити по всій Італії, але він повернувся у Петербург, й це був доленосний поворот у його музичній кар’єрі.
Всі звикли вважати Бортнянського російським композитором. Схожа доля спіткала й Максима Березовського, й Артема Веделя. Відсутність державності забрала у нас багато визначних людей… Юрій Косач, автор п’єси про Бортнянського, –  теж із емігрантів, яких доля розкидала по світу. Половину життя провів у Америці. Племінник Лесі Українки, він був патріотом і збагачував культурну спадщину України, серед іншого написавши й про Бортнянського та повертаючи його ім’я на Батьківщину. Я ніби продовжую цю справу…

–    У п’єсі Бортнянський шукає симфонію, але не може її створити…

–    Пошук симфонії є алегорією шляху митця до тієї безсмертної пісні, яку він міг би створити тільки на рідній землі. Це його зв’язок з Україною, який нічим не розірвати…

–     У «Симфонії сльози»  серед персонажів є три жінки – княжна Дараган, пані у чорному та Агафія Тихонівна, дружина композитора, які так чи інакше впливають на розвиток подій у його житті.

–    Тема «Бортнянський і творчість, яку він черпає з Батьківщини» – головна, і жінки теж допомагають її розкрити. Княжна Дараган, чи Тараканова, як її подає історія Росії, була позашлюбною дитиною Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовського. Відразу після народження її відправили в Європу, де вона отримала чудову освіту, була талановитою, вродливою, енергійною. Дізнавшись про своє походження, княжна почала збирати довкола себе однодумців, хотіла бути імператрицею замість Катерини ІІ. У п’єсі та виставі вона – перше кохання Бортнянського… Княжна оцінила його талант, вроду, широту мислення, «справжність» у порівнянні з вельможними чоловіками, які її спонсорували та оточували. Але не лише вона манила його у Росію, він і сам про це думав, вагався…

–     Пані в чорному – хто вона?

–    В той час у Європі були багаті жінки, навіть одружені, які ставали своєрідними меценатками для талановитих людей. Це було модно. Про Бортнянського нічого подібного документально не відомо, а можливо, пані в чорному – це більше витвір уяви Юрія Косача. Очевидно, він зі своїх джерел знав дещо більше. Щодо неї я наголошую на захопленості талантом Бортнянського, а не на якихось приземлених речах… Крім цього, вона ще царська шпигунка, проте це – не основне, що нею керує. Головне – бажання допомогти композитору розвинути свій дар, втілити заповітну мрію.

–    Поряд із двома жінками, які оцінили здібності Бортнянського й, доплюсовуючи власний зиск, хотіли йому допомогти, – пані Бортнянська постає дещо у негативному світлі.

–     Це той випадок, коли, за Ліною Костенко, «нерівня душ – це гірше, ніж майна…». Її цікавило лише, скільки на таланті її чоловіка можна заробити. Історична достовірність багато чого не підтверджує, замовчує, може, й спеціально. Після смерті композитора дружина розпродувала речі, документи, ноти, твори зі спадщини. Про його сина, окрім того, що він був військовослужбовцем, – достеменно невідомо. Архіву Дмитра Бортнянського не існує! Його матеріальна зацікавленість спрагло реалізовувалася через  вірного давнього приятеля Луку Гнатовича, який щиро вболівав за те, щоб симфонія була таки написана…

–    У п’єсі Бортнянський у поважному віці зустрічається із собою молодим. Який його головний месидж нам і собі?

–    Це образно-містичний хід у поліфонії вистави, який підтверджує покликання митця і необхідність мати духовну материнку. «Але ж над музикою влади жоден цар і навіть час не має. Та дуже часто, що митців своїх він забуває!»…