Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

П’ять запитань до Влада Троїцького

Із 7 по 17 вересня в Києві проходить 10-й ювілейний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва «Гогольfest 2017 Ковчег»
8 вересня, 2017 - 09:41
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Засновник і незмінний керівник фестивалю Влад ТРОЇЦЬКИЙ розповів «Дню» про найцікавіші з запланованих подій, про ситуацію довкола нової будівлі Театру на Подолі та про своє бачення майбутнього української культури.

1 — Чим цьогорічний «Гогольfest» відрізняється від попередніх?

— Новизною формату й локаціями. У першу чергу в нас цього року багато колабораційних проектів. Нам у цьому допомагає театральна мережа під назвою ЕТС (Європейська театральна конвенція). Вони вже другий рік влаштовують на фестивалі резиденцію для своїх молодих режисерів, які з нашими акторами роблять спектаклі. Будуть проекти з американцями, французами, швейцарцями, голландцями.

Друга родзинка — ArkSqout — тимчасова комуна митців. Відкрили ми її поруч із Центром Довженка у будівлі, яка зараз заповнена художниками, музикантами, акторами. Вони там живуть і працюють. На це варто подивитись, адже будівлю одразу після фестивалю знесуть.

— 10 вересня пройдуть сімейні свята на ВДНГ. Проводитимемо там два великих перформанси. 9-го разом із професійними архітекторами почнемо збирати ковчег — конструкцію з картону заввишки з чотириповерховий будинок, розфарбуємо, а потім прийде 10-метрова картонна людина і тягнутиме її за собою. При цьому виконуватиметься нове шоу «ДахиБрахи» Dreams OFF. Того ж дня показуватимемо оперу американської композиторки Мередіт Монк. У Першому і Третьому павільйонах працюватиме візуальна програма, у Другому — програма для дітей, майстерні костюмів і ляльок. На сцені «Фонтан» за сприяння Old Fashioned Radio виступатимуть альтернативні рок-гурти (9 вересня) та джазові музиканти (10 вересня), причому в останньому випадку матимемо особливих гостей — дует французьких акордеоністів Домі Еморін та Марселя Лоффлерва. Увечері 9-го також у Першому павільйоні покажемо ізраїльську оперу «Під куполом» — без перебільшень ексклюзивний проект: соліст прилетить із Нью-Йорка, диригент — з Ізраїлю. 10-го — нове шоу фрік-кабаре Dakh Daughters і прем’єра швейцарсько-української опери-балету «Ковчег», музику для якої написала «Нова опера» (з ними я ставив «Іова» та «Вавилон»), а хореографію зробив прем’єр балету Моріса Бежара і Королівського балету Великобританії колумбієць Оскар Шакон — справжня зірка. Цей проект потім їде до Швейцарії та Угорщини, в нього велика гастрольна історія. Завершить перший вікенд шоу «Утопія»: ковчег, що ми побудували, злетить у небо. Окремо хочу виділити циркове кабаре Terabak De Kyiv, яке об’єднало дівчат із Dakh Daughters і циркових артистів із паризького театру Le Monfort. Прем’єра вже була влітку в Парижі на Єлисейських полях у залі на 2000 глядачів, і воно закуплено ще на 40 показів.

2 — Як вдається щороку організовувати таку непросту справу?

— Сам не знаю. Держава допомагає, але це лише 25%. Абсолютно згоден: складний продукт, який важко пояснити слухачу, треба вкладати неймовірні гроші лише в рекламу. Одна справа — продавати рок-зірок Prodigy, інша — оперу-балет. Та про що казати, якщо за ці 10 років я жодного разу не знав, де буде наступний фестиваль. Тож регулярно кидатися в таке безумство — важко.

3 — Кличко заборонив вам проводити заплановану Європейську театральну програму на сцені Театру на Подолі. Можете якось прокоментувати ці події?

— Тут усе дуже зрозуміло. Є, умовно кажучи, ідейні — ті, хто йде на принцип. І є явно зацікавлені люди, які це підігрівають. Можна поважати принциповість, але, погодьтеся, вона виглядає дивно, будучи сфокусованою на єдиному конкретному об’єкті, хоча поруч стоїть зелений паркан довкола пустиря і чомусь ніхто проти цього не протестує, так само як до будівель, які розвалюються на Андріївському, теж ніхто не приковується ланцюгами. Ніхто не бунтує проти будинків, що виростають один за одним поруч із Фунікулером, перекриваючи вид на пагорби: не бачив поруч із ними жодного активіста, який кричав би, що його естетичне відчуття страждає. Або цей хмарочос у Маріїнському парку... А ось проти єдиного театру, побудованого та ще й якісно обладнаного вперше в країні за 26 років, воюють залюбки. На запитання «Чому саме проти цього?» — головний аргумент: «А з чогось треба починати».

І тут, на мою думку, всім стало гірше. Ті люди, які страждають від його зовнішнього вигляду, страждатимуть і далі, бо я впевнений, що ніхто не знайде грошей на ще одну перебудову. Так він і лишиться. «Гогольфесту», звісно, підклали свиню. Місто залишилося без єдиного насправді сучасного театрального простору. Театр лишився без локації. Я не розумію, хто виграв, бодай одна людина, окрім тих, хто керується принципом «А Баба-яга проти». Отаке марнославство — домогтися, аби всім було погано, чи що? Окрім цього, я мотивації не бачу. Хоча може існувати менш явний мотив — політичний або фінансовий.

4 — Як війна вплинула на фестиваль?

— Досить серйозно, бо в мене було чимало друзів у Росії. Але багато з них просто реально збожеволіли, і з ними стало неможливо говорити, не те що робити щось спільно. А гайки там продовжують закручувати — той-таки процес Гоголь-центру чого лише вартий. І на цьому тлі особливо тривожно, коли наші активісти починають поводитися на манер путінських опричників. У діалозі, хто буде більш нетерпимим, виграти неможливо. Це шлях у безодню.

5 —  Яким ви бачите майбутнє української культурної галузі та ваших особистих проектів?

— У нас абсолютно немає соціального замовлення на високу культуру. Є державний сервіс культури, але чому він відповідає, хто оцінює його рівень, із чим це порівнюється? Немає методології. Відповідно, виходить реакційна офіційна культура, дуже совкова за свідомістю, винятків мало. Навіть у освіченого класу відсутнє розуміння, що саме гуманітарна сфера, а не економіка, є рушієм реформ для перетворення країни. Адже цинічне суспільство, в якому немає етичних принципів, дуже нестабільне. Через щось має транслюватися етичний імператив. Раніше це виконувала релігія, зараз це культура, проте вона наразі цього не виконує. Далі: не ведеться ніякої адекватної роботи для формування якісної культурної репрезентації України у світі. Зараз висувають ідею Інституту України як нашого культурного посольства. Але, судячи з того, що тут теж немає ясних формулювань і чітких критеріїв, це буде чергове неефективне й корумповане освоєння коштів. Лишається сподіватися, що громадське суспільство, яке повільно формується, врешті-решт зрозуміє, що без створення гідного культурного контексту ні в кого з нас не буде жодних перспектив. Але, на жаль, це не приходить швидко. Потрібна певна зрілість світогляду.

Можна сіяти там, де проростає. Можливо, треба просто звузити поле. Ось у мене є прекрасний театр «Дах», я там собі сію, і виростають чарівні квіти: «ДахаБраха», Dakh Daughters, «Нова опера», чи ось наші дебютанти «Це Шо» — лялькове кабаре, яке одразу з прем’єри запросили в тур Америкою. Молоді люди, недавні випускниці й випускники університету імені Карпенка-Карого, з соціальними, гострими, провокативними текстами. З оперою «Іов» ми їдемо в Нью-Йорк у січні. З цим усе добре. Та й сам фестиваль у нас дуже оптимістичний. Я вірю в людей, але довкола нас — дуже інерційна, зашкарубла машина. І вона дуже агресивно захищається.

ДОВІДКА «Дня»

«ГОГОЛЬFEST» — щорічний мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва, більшість подій якого до 2010 року відбувалися у Києві в приміщенні музею «Мистецький арсенал». Програма фестивалю складається з п’яти напрямів: театр, музика, кіно, література та візуальне мистецтво. Фестиваль засновано 2007 року завдяки приватній ініціативі режисера та керівника Центру сучасного мистецтва «Дах» Владислава Троїцького.

Владислав ТРОЇЦЬКИЙ (нар. 26 листопада 1964 р., Улан-Уде, СРСР) — український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий. Закінчив Київський політехнічний інститут (радіотехнічний факультет, 1987), а також аспірантуру при ньому (1990). У 2002 р. закінчив також Російську академію театрального мистецтва (в минулому — «ГИТИС»), режисерсько-акторський факультет. У 2003—2009 рр. викладав у Київському державному університеті кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка). 1994-го заснував театр «Дах». У 2000 році відкрив акторську школу. У 2004-му створив етно-хаос гурт «ДахаБраха». З 2012 р. бере участь у постановках виступів гурту Dakh Daughters. Короткий час у 2013-му очолював Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Лауреат премії «Київська пектораль» (2001 і 2002 рр.) Живе і працює в Києві.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments