Суперечка ліриків, коміків і трагіків досі актуальна

Харківський національний академічний театр опери та балету ім.М.Лисенка («Схід Opera») традиційно завершує театральний сезон масштабним фестивалем. Його ідея — парад найяскравіших подій 143 сезону: за три тижні публіка має можливість побачити вистави, які представляють яскраву й різноманітну палітру оперних та балетних прем’єр, а також вистав минулих років, що обрали з рейтингу найкращих самі глядачі. Без сумніву, довгоочікувана прем’єра однієї з найжиттєрадісніших опер ХХ століття — «Любові до трьох апельсинів» нашого земляка Сергія Прокоф’єва стала знаковою подією, і не лише на харківській сцені.

Нагадаємо, менше трьох місяців минуло з попередньої прем’єри балету Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта». Але якщо про нього можна сказати, що «немає повісті сумнішої на світі...», то веселіше за оперу «Любов до трьох апельсинів» мало що можна пригадати. Написаний ще 1919 року, цей твір став першою комічною оперою молодого композитора і містить найкращі риси його неповторного стилю. Причому в Харкові «Любов до трьох апельсинів» тепер поставлена вперше на професіональній сцені (хоча в кінці минулого століття відбулася її постановка в Оперній студії Харківського університету мистецтв).

Історія меланхолійного Принца, якого треба розсмішити, аби він не помер від відсутності позитиву, сягає в фольклорне та театральне минуле, звідки й тягнуться витоки цього невибагливого, але захоплюючого сюжету. Першим, хто вигадав «Любов до трьох апельсинів», був драматург та казкар ХVІІІ століття Карло Гоцці, чий сарказм був спрямований на творчість суперника по театральній сцені Карло Гольдоні. А на початку ХХ ст. ідеї Гоцці взяли на озброєння геній режисури Всеволод Мейєрхольд та його соратники. Вони навіть випускали часопис із такою назвою, вбачаючи смисл сценічного мистецтва в щирій театральності та якнайповнішому використанні театральних традицій.

Потім естафету прийняв Сергій Прокоф’єв, композитор, що поводився з класичною спадщиною без зайвих церемоній, але пізніше маестро посів місце на музичному Олімпі поруч із визнаними класиками.

Які зразки треба створювати митцям? Хто має бути їхніми глядачами або слухачами? Цю нагальну й досі проблему постановники услід за композитором (він же автор лібрето) виносять у пролог свого видовища та на кшталт капусника ілюструють іронічними гаслами — дурнуватими парафразами ще з радянських часів... Проте суперечка ліриків, коміків і трагіків актуальна на всі часи і, як на мене, не потребує зайвого тлумачення. Тим паче що з відкриттям завіси глядач харківської вистави потрапляє у вир фантастичних вигадок сценографа й автора костюмів Алії Байтенової та режисера Армена Калояна. Подекуди вони нагадують подорож до космічної Галактики «Кін дза дза» з популярного фільму Георгія Данелії, часом — осучаснену та містіфіковану комедію масок. Адже насправді в творі «Любов до трьох апельсинів» висміюється й казковий «протекціонізм»: деякі маги та чаклунки симпатизують певній групі персонажів, деякі — стають їхніми суперниками.

Більшість сценічних рішень постановників викликає справжнє захоплення. Так, один апельсин вміщує відразу три «цитруси» та нагадує «справжній» космічний модуль. Він розпадається на три сегменти: в бокових відсіках містяться дві принцеси, які не знайшли порятунку від спраги та померли. А принцеса Нінетта, яка спостерігає за подіями з «апельсину» через перископ, після низки метаморфоз нарешті досягає жаданої мети — бере шлюб із Принцем. Тож усе відбувається як у справжній казці.

Проте постановники не забувають, що головною дійовою особою в опері завжди є музика. Тож до елементів декоративного оформлення включено конструкції органних труб, що певним чином нагадують ракети, прямуючі до прокоф’євської галактики. Оркестр під орудою диригента Дмитра Морозова, підбадьорює сценічну дію, ритмізує рухи виконавців, захоплює несамовитим звучанням знаменитого буф-маршу в дивакуватій процесії. Насправді ж музика змушує забути, в чому суть дискусій прихильників комедій та трагедій, бо ці жанри винахідливо змішуються в темпоритмічних колообігах, алегоричних інтермедіях, де панує скерцозність італійської комедії дель арте та рішуче відмітаються театральні шаблони.

Важко було уявити, щоб оперна музика Прокоф’єва, що в даному разі не має жодної розгорнутої арії (а їх так полюбляють меломани!) зустрічалась із таким одностайним глядацьким захопленням. Тож постановникам і виконавцям (вони заслуговують на окрему докладну розмову) пощастило зробити виставу з героями, які вміють смішити не лише казкових персонажів, а й публіку. Проте маю поздоровити учасників прем’єрної вистави: Сергія Крижненка (Король), Максима Ворочека (Принц ), Олександра Золотаренка (Труфальдіно), Микиту Маринчака (Панталоне), Юрія Кудрявцева (Маг Челій), Аллу Мішакову (Фата Моргана) та Михайла Олійника, що з великим гумором та майстерністю виконав партію Куховарки... А глядачі переконались, що оперний репертуар ХХ століття ще не вичерпаний у свої тематиці та виражальних можливостях і чекає на нові трансгалактичні музичні подорожі.

Наступний показ вистави «Любов до трьох апельсинів» відбудеться 13 липня в межах фестивалю Summer Opera Fest.