Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя.
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН

«Театр – це не цегла, театр – це ми»!

Комедія «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов...» — остання прем’єра Віталія Малахова
20 квітня, 2017 - 10:49
ФОТО СЕРГІЯ ПРИБІША

Під цією назвою в Театрі на Подолі режисер В. Малахов об’єднав два відомих чеховських водевілі — «Ювілей» та «Освідчення». Тут зайнято четверо чудових акторів, у кожного по дві ролі. Роман Халаїмов у першому акті грає Шипучина, в другому — Ломова. Артем Мяус, відповідно, — Хиріна та Чубукова. Анна Тамбова — дружину Шипучина, потім — дочку Чубукова. І нарешті, Алла Сергійко — Мерчуткіну і Степаниду Степанівну Чубукову (у Чехова її нема, а тут частину реплік пана Чубукова передано його жінці, так і з’явилась Степанида Степанівна).

У рекламному анонсі до вистави написано: «Жінка — це слабка беззахисна істота, від якої неможливо врятуватися». Справді, під цю шапку підходять обидва водевілі, бо загалом тут аж чотири таких жінки з бронебійною вдачею. Одначе, запитаймо себе: чому спектакль називається саме отак? Що тут сильніше за пристрасть і більше за любов? Згадуючи вже після вистави всіх її персонажів, і жіночого, й чоловічого роду, приходиш до несподівано-оптимістичного висновку. Ось він: найсильніше в людині — це та сума дрібних примх, дивацтв, маній і недоліків, завдяки яким ми, по суті, й залишаємося самі собою. У Чехова в «Освідченні» є знаменита репліка: «Ваш Откатай — подуздоватий!» Йдеться про собаку, у якого нижня щелепа нестандартна, трохи коротша за верхню. Звісно, це ґандж для мисливського пса, але його господар ладен життя покласти за улюбленого Откатая. Якщо придивитися, то всі персонажі тут, фігурально висловлюючись, подуздоваті, кожен по-своєму. І власне, в тому їхній героїзм, що вони не хочуть бути іншими — нормальними, стандартними, навіть «кращими». В цій запеклій боротьбі кожен готовий умерти за те, що він є таким, яким є. Ніхто з них у цій боротьбі не переможець. Але ніхто й не переможений. Інколи в цій їхній непоступливості проглядається щось старовинно-шляхетне, сказати б, лицарське (Анна Тамбова в другому акті навіть буквально нагадує юного сарацинського воїна, чиї очі хоробро світяться крізь проріз шолома).

Цікаво, що у В.Малахова це вже третя постановка «Освідчення» (1999 року Ломова і панночку Чубукову грали Бен О’Сілівен і Дарина Малахова, 2000-го — Сергій Бойко і Світлана Телеглова). Кожна з тих вистав була по-своєму зворушлива. В нинішній версії є така деталь. У суперечці про Волові Лужки Ломов не раз нагадує про селян, які випалювали для його бабусі цеглу. І ось Ломов-Халаїмов для переконливості виймає цю цеглину зі свого саквояжика. Цеглина, звісно, бутафорська, але на колір і на вигляд точно така, як та, що з неї викладено перший поверх нового приміщення Театру на Андрііївському узвозі — того самого, навколо якого нещодавно були виникли незрозумілі громадські протести. Прямого натяку на ті інциденти у виставі немає. Тут це та цеглина, об яку розбивається життя персонажів. Фінал печально-іронічний: Ломов і панночка Чубукова таки поєднуються, хоч не на землі, так на небесах. Це вже не за Антоном Чеховим, це — від себе. Згадується старий афоризм Віталія Малахова: «Театр — це не цегла, театр — це ми!»

Наступний показ вистави «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов...» відбудеться 22 квітня.

Віталій ЖЕЖЕРА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments